Як вінницькі майстрині жіночий характер у вишиванці «закодували» Наш спадок 16.05.2026 08:00 Укрінформ Крутяна сорочка зі села Дашківці Якушинецької громади увійшла до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини
Вишитий одяг сьогодні вже не є чимось старовинним та особливим, а став живою традицією, невід’ємною частиною свят та урочистостей українців. До того ж, у кожному регіоні ці вишиванки є унікальними та своєрідними. Варто зазначити, що ексклюзивні вишивані вироби існують навіть у межах окремих громад та населених пунктів.
Укрінформ раніше розповідав про клембівську квітку – неповторну сорочку, яку вишивальниці створюють виключно в одному місці на планеті. Виявляється, це не єдине подібне культурне явище: у Дашківцях Якушинецької громади на Вінниччині збереглася традиція виготовлення жіночої крутяної сорочки.
Її вишивають одним із найдавніших декоративних технік, і місцеві майстрині вплели в неї свої, подільські, художні вподобання.
ДАВНЯ ТЕХНІКА ТА ПОДІЛЬСЬКИЙ СТИЛЬ
Завідувачка структурного підрозділу КЗ «Центр культури та дозвілля» Якушинецької сільської ради Вінницької області Дашковецького сільського клубу Надія Вісіцька зазначає, що складно встановити, хто першим і коли почав вишивати дашковецьку крутяну сорочку. Однак, у фондах їхнього клубу зберігаються вироби, створені за цією технікою ще на початку минулого століття.
Надія Вісіцька
– Є й такі, що вишивали ще раніше, наші прапрапрапрабабусі! Наприклад, є сорочка 1870 року. Це була місцева традиція так прикрашати, так наші жінки вигадали. Важливо, що чоловічих крутяних сорочок не існує, лише жіночі. Чоловічі сорочки в нас зазвичай прикрашали квітковим або геометричним візерунком. А такий, крутяний, робили виключно з урахуванням жіночої вдачі, — усміхається Вісіцька.
Фото Надії Вісіцької
За її словами, особливістю цієї сорочки є використання тамбурного стібка. Це одна з найстаріших декоративних технік, яка створює на лицьовій стороні виробу безперервний ряд петельок. Вони виходять одна з одної, формуючи подобу ланцюга. Тамбурним стібком оздоблюють контури, візерунки та заповнюють площини.
На Близькому Сході, у Стародавній Греції та Римі ця техніка була відома ще до нашої ери. Нею вишивали килими та покривала на спеціальних рамах, схожих на великий барабан, — тамбур. Звідси й походить назва.
З часом майстерність тамбурної вишивки поширилася світом, зокрема й в Україні. Найчастіше тамбурним стібком вишивали рушники на Харківщині, Сумщині, Полтавщині та Чернігівщині. А на Вінниччині — саме в Дашківцях — майстрині взяли цю техніку за основу для створення свого неповторного орнаменту.
– Якщо подивитися на п’ять сорочок, може здатися, що вони вишиті однаково. Але насправді візерунок ніде не повторюється. Це тому, що кожна жінка створювала власний дизайн. Вони не «копіювали» сорочки одна в одної, кожна робила свої унікальні завитки. Через них сорочку й називають крутяною, — так це звучить на місцевому діалекті, — розповідає Вісіцька.
Вона пояснює, що всі контури виконували чорними нитками, а «серцевини» закручених завитків заповнювали різнокольоровими нитками, найчастіше — червоними, синіми або зеленими. Ці елементи майстрині «збирали» у різноманітні орнаменти, залежно від своїх смаків та вправності.
Однак, вишити сорочку було недостатньо; важливо було ще правильно зібрати деталі, зшити її та знати, як її носити.
Джерело: www.ukrinform.ua