Під час ракетного обстрілу Запоріжжя 5 квітня 2024 року було поранено двох журналісток — кореспондентку ТСН (1+1) Кіру Овес та «Укрінформу» Ольгу Звонарьову. Журналістки разом з колегами саме знімали наслідки перших вибухів у місті, коли росіяни завдали повторного удару. Від тієї ракетної атаки росії на Запоріжжя загинуло троє людей, ще дев’ятнадцять — зазнали поранень. Нагадаємо, з початку вторгнення російська армія вбила 70 медійників, щонайменше 30 — отримали поранення під час роботи. Наразі Кіра Овес проходить лікування вдома, а Ольга Звонарьова знаходиться у лікарні — їй довелося робити операцію.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Кіра Овес пригадала деталі ракетного обстрілу, розказала про своє лікування та зізналась, чому не хоче залишати Запоріжжя.
«Ніякого болю — мабуть, була на страшному адреналіні»
— Кіро, як ви себе зараз почуваєте?
ВІДЕО ДНЯ
— Вже все добре. Слава Богу, нічого серйозного з власними почуттями та фізичним станом у мене й не було. Порізало трошки голову, наклали два шви — та все добре. Я вважаю, що мені просто пощастило. Якби порізало трошки ближче до ока, могло бути складніше. Навіть не знаю, що саме мене порізало. Бо відчула це тільки тоді, коли по обличчю потекла кров.
— Бачила, що лікарям довелося трохи поголити ваше волосся.
РЕКЛАМА
— Бо у мене добряча коса, а місце, де поранення, потребувало доступу. Тому поголили частину на скроні. Перевʼязку тепер роблю вдома сама, а в п'ятницю будуть знімати шви.
— Прокручуєте у голові, як це все сталося?
РЕКЛАМА
— Просто памʼятаю. Це було у пʼятницю, 5 квітня. Ми поверталися разом з оператором з редакційного завдання. Перші вибухи у Запоріжжі не чули, прочитали про них тільки в телеграм-каналі. У місті була тривога, відбій, потім знов тривога. Ми вирішили поїхати на місце прильоту, коли вже минуло півтори години від першого вибуху, десь о пʼятій годині вечора. Журналістів було багато, знімали цивільну інфраструктуру, що була потрощена. Потім вирішили з колегами піти до приватного сектора, де було багато пошкоджень, — вниз по вулиці. Попереду йшла журналістка Оля Звонарьова, між нами було десь три будинки. Щойно ми з колегою збирались заходити до одного з будинків, як почувся свист. Колега закричала: «Летить, падай!». Я була поруч з автівкою, сховалася за неї та накрила голову руками. І тут воно як жахне! Аж трохи у вухах запищало.
— Вибухів тоді було два.
— Так, другий стався, коли ми вже бігли. Організм дуже швидко зібрався, «руки в ноги», та разом з колегами ми вже бігли подалі від димовухи. Коли бігла, відчула, що по плечу тече кров. Але ніякого болю — мабуть, була на страшному адреналіні. Підбігла до поліцейських, вони мене відразу перебинтували. Потім стало відомо, що Оля Звонарьова тяжко поранена, й вони швидко побігли до неї.
РЕКЛАМА
“Болю спочатку не відчула, мабуть, була на страшному адреналіні”, – пригадує Кіра Овес
— Що ви тоді відчували?
— Навіть не знаю, як це передати словами. Я ніколи не була так близько від епіцентру вибуху. Це просто жах. Нічого не розумієш, лише біжиш, щоб врятуватися. Потім ми з оператором поїхали до лікарні, й там мені вже наклали шви. Памʼятаю, коли «видихнула», була в шоці від того, скільки поруч сиділо поранених. Серед них були й діти.
Читайте також: Батько та дочка загинули разом: стали відомі дані про жертв удару по Запоріжжю
«Я не їла, сиділа на дивані й дивилась телеграм-канали»
— Росіяни останнім часом змінили тактику ракетних ударів.
— Так, вони очікують, поки приїдуть рятувальники, поліція, щоб знову вдарити. Але того разу ми, журналісти, вирішили, що минуло вже багато часу з першого прильоту й нічого не станеться. Всі поїхали на місце вибуху, адже маємо показувати світу, що відбувається в нашій країні.
— Чи зʼявився тепер страх перед наступним виїздом?
— Ні. Мабуть, через те, що я живу у тому районі, куди прилітає частіше, ніж в інші українські міста. Я звикла до звуків вибухів та свисту ракет. Памʼятаю, як бачила ракету, яка просто пролітала над моїм будинком, — в той час була на вулиці. Тоді вона вбила двох дівчат-співачок. Це було дуже близько.
— У вас, мабуть, залізні нерви.
— Просто вони в мене вже відсутні (посміхається. — Авт.). Звичайно, буває страшно. Але я їжджу в Оріхів, Гуляйполе, запитую в мешканців, чому вони залишаються так близько до фронту. Потім повертаюсь до Запоріжжя й розумію, що сама також не хочу нікуди виїжджати.
“Звичайно, буває страшно. Але я їжджу в Оріхів, Гуляйполе, запитую в мешканців, чому вони залишаються так близько до фронту”, – розповідає Кіра
— Ви не полишали місто з початку повномасштабного вторгнення?
— У 2022 році, коли росіяни вдарили ракетами по кількох багатоповерхівках у Запоріжжі, стало дуже страшно. Разом з подругою я на декілька місяців виїхала до Польщі. Але навіть під ракетами мені було краще, ніж там. Я повернулась під час блекаутів, але це було відчуття рідної домівки. Знала, що їду до свого чоловіка, киці. Тут мені набагато краще.
Читайте також: «Я благав її перед від'їздом: „Доню, не їдь!“»: українська журналістка вже вісім місяців вважається зниклою безвісти
— Яким було ваше 24 лютого?
— 23-го я працювала на регіональному каналі, була ведучою. 24-го мала йти зі стилістом вибирати сукню для нового проєкту. Але зранку прокинулась від дзвінка чоловіка, який о четвертій поїхав у відрядження. Він сказав: «Прокидайся, війна». Я була одна з тих, хто до цього жив, наче у рожевих окулярах, і не уявляла, що у 21-му столітті можлива повномасштабна війна. Тоді час для мене зупинився. Я не їла, просто сиділа на дивані й дивилась телеграм-канали. Було нерозуміння, що робити. На залізничному вокзалі Запоріжжя тоді був повний жах і суцільна паніка у місті.
— А зараз?
— На жаль, зараз ми звикли до війни. І це погано. Буває, йдеш вулицею, щось бахкає, а діти продовжують грати на майданчику, люди йдуть на роботу, стоять у черзі за кавою. Іноді мені навіть цікаво, як ми будемо звикати до спокою…
Раніше популярна акторка та ведуча проєктів «Ранок вдома» і «Я не забуду» Ірина Хоменко в ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» пригадала життя у підвалі, страхи сина та мрію, яка була перервана великою війною.
