Журналістка програми «Факти» (ICTV) Ольга Чайко разом з оператором Володимиром Коваленко стали одними з тих, хто побував на Курщині та у Суджі, побачивши на власні очі те, що відбувається на російській території, куди зайшли українські військові. Ольга каже, що найбільше її вразили власні почуття, адже вона намагалася розмовляти з тими, хто давно вже отруєний російською пропагандою.
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Ольга Чайко згадала свої враження від Суджі, місцевих магазинів та жителів, які лякаються говорити про путіна.
«Пересуватися треба було дуже швидко і тільки у броньованому авто»
– Першою до Курської області серед українських журналістів потрапила Наталка Нагорна, — розповіла Ольга. — Звичайно, всі ми хотіли бути там. І коли мені подзвонила під вечір керівниця інформаційної служби ICTV Олена Фроляк з питанням: «Ти хочеш?», звісно, я відповіла: «Так». Поїздка була організована Міністерством оборони України. Нас було декілька журналістів, у тому числі — і з іноземних агенцій. Ми доїхали до Сумської області, потім нас пересадили у броньовані машини, і ми поїхали у напрямку Суджі.
Журналістка програми «Факти» (ICTV) Ольга Чайко та оператор Володимир Коваленко
— Чи були якісь загальні правила?
— Обовʼязково мати бронежилет і каску. Аптечку — адже це зона бойових дій. Пересуватися треба було дуже швидко і тільки у броньованому авто. Весь час ми чули звуки вибухів, все поряд — ти, навіть, не можеш зрозуміти — це «вихід» чи «прихід».
— Було страшно?
— Коли їдеш на лінію бойового зіткнення, завжди є хвилювання. Але журналістська цікавість переважає. Просто ті, хто сильно бояться, не їздять. А коли вже потрапляєш на місце, думаєш більше про те, як швидше все зняти, ніж про безпеку. Я регулярно їжджу робити репортажі до Херсону, тому знаю перші правила — триматися ближче до будинків, не виходити на відкриту місцевість. У нас у всіх вже був якийсь досвід.
— Але це ж не була звичайна поїздка на фронт… Що вас найбільше цікавило?
— Статус цих територій зараз незрозумілий. Ми зараз розширюємо зону безпеки саме для України. Було цікаво подивитися на власні очі, як все відбувається. Я памʼятаю, як у Гостомелі після втечі росіян були зруйновані майже всі будинки. Україна каже про те, що ми не бомбим приватний сектор і це виявилось правдою. Ми бачили по дорозі вцілілі дома у яких, може, тільки десь повилітали вікна. Навіть, памʼятники всі вціліли! Коли ми приїхали у Суджу, на центральній площі стояв ленін. У нього була тільки пошкоджена голова. Українські воїни не чіпали навіть вінки з «триколорами» біля «вічного вогню». Магазин у центрі містечка стояв з продуктами, навіть цінники були на місці.
