Пам’яті водія та сапера Василя Баранова Хвилина мовчання 14.08.2024 09:00 Укрінформ У будь-якій справі прагнув досконалості
17 вересня 2022 року в селищі Спірне Донецької області від мінометного обстрілу загинув водій та сапер 54-ї окремої механізованої бригади Василь Баранов. Йому було 42 роки.
Василь народився в російському Саратові. У 8 років із родиною приїхав на батьківщину батька у місто Шостка Сумської області, де закінчив місцеву школу.
Він – представник дитячо-юнацького клубу «Патріот» (був каратистом), більшість вихованців якого пішли воювати добровольцями.
Василь міг стати інженером, бо крок за кроком освоював будівельні спеціальності і за рік до війни, будучи токарем, вступив до Сумського національного аграрного університету на спеціальність «Будівництво та громадська інженерія». Останні 5 років працював у столиці монолітником-арматурником. У 2006 році Василь одружився, через рік у подружжя народилась донечка Даша, згодом – син Іван. У 2021 році родина придбала житло і переїхала до Ірпіня на Київщині. Щаслива сім’я будувала плани на майбутнє. Та почалася велика війна.
Василь спочатку воював у 80-й бригаді, де були його друзі по клубу «Патріот». У червні 2022 року їх відправили в Охтирку на Сумщині. Коли у липні чоловік востаннє був удома, зізнався дружині, що перевівся у 54-ту окрему механізовану бригаду імені гетьмана Івана Мазепи на Донеччині. Там служив на посаді сапера та водія.
– Ми говорили кожного дня по телефону. Він зазвичай казав: поїли, були на завданні. Але деколи у нього проривалося: «Тут пекло» або «Ми не відпустили на завдання молодих хлопців, їм лише 19, пішли замість них». В останній тиждень перед загибеллю я почула слова: «Тут дуже спекотно». «10 вересня водієві його підрозділу відірвало ногу. Василь сів за кермо великої автівки, працював у той час без вихідних, майже без сну. Він був втомлений і можливо тому не встиг добігти до бліндажа, хоча він спортсмен, дуже швидкий», – каже дружина Люба.
«Він запам’ятався щирою та доброю людиною з відкритим серцем. Мав дуже багато друзів, останнім часом полюбляв спортивну рибалку. Завжди усміхнений і приязний, спокійний і позитивний. Хай як було важко, Василь ніколи не скаржився на життя. Він постійно наполегливо працював, щоб утримувати родину. Однією з яскравих рис характеру Василя Баранова була вимогливість до себе. У дорученій справі він повинен бути найкращим – до мети йшов до кінця, прагнув досконалості», – писав після його смерті побратим Микола Нога.
«Клята і жорстока війна забрала батька, чоловіка, сина, друга… Маленький цвинтар при в'їзді в Шостку дедалі збільшується, щоб ми жили, щоб ми щось переосмислили. Віруючі хай помоляться за душу спочилого, невіруючі нехай згадають добрим словом і вшанують пам'ять. І всі нехай усвідомлять свій пожиттєвий борг перед родичами, вдовами, дітьми тих, хто віддав найбільше, чим можна пожертвувати, – своє життя. R.I.P. Спочивай, друже Васильок… Вічна і світла пам'ять, Герою….», – написав про Василя його друг, капелан Дмитро Даниленко.
Шана і слава Воїну!
Фото: Shostka News, Sumy Today
Пам'ять Сумщина Війна Війна з Росією #stoprussia
Источник: www.ukrinform.ua