На тлі новини про перше успішне випробування вітчизняної балістичної ракети закономірно виникає питання, а скільки часу зайняла робота над аналогічною зброєю в інших країн. І тут логічно почати саме з Росії та комплексу “Искандер” як безпосередньої загрози, відповіддю на яку власне й мають стати вітчизняні балістичні ракети.
Якщо одразу сказати, що у росіян роботи по “Іскандеру” від самого старту до моменту прийняття на озброєння зайняли 18 років, це уже прозвучить окремо цікаво. А якщо додати, що у свій час РФ змарнувала можливість продати цей ОТРК Саудівській Аравії, то стане ще цікавіше, але про все по порядку.
Читайте також: 3-тя танкова бригада вперше показала танк “Оплот”, який захищає Харківщину (фото)
Радянський ОТРК “Ока” як прямий попередник “Іскандера” в розгорнутому положенні, ілюстративне зображення з відкритих джерел
З чого починався “Искандер”
В хронології по російському ОТРК “Искандер” будемо відштовхуватись все ж від 1988 року, коли радянська влада видала відповідну постанову про початок робіт над цим комплексом, що мав собою замінити ОТРК “Ока”, який пішов “під ніж” за умовами угоди РСМД. Про комплекс “Ока” як прямого попередника “Іскандера” ми розповідали в окремій публікації.
Але в даному випадку недоречним буде пропускати й той факт, що і в другій половині 1970-х років радянські розробники також вели роботи під індексом “Искандер”, суть яких не до кінця є ясною, бо там наприклад мова була про спробу адаптувати пускову від ОТРК “Ока” для розміщення двох ракет від ОТРК “Точка”.
Номенклатура ракет типу 9М714 до ОТРК “Ока”, ілюстративне зображення з відкритих джерел
Наступним етапом в історії російського комплексу “Іскандер” вважається 1993 рік, коли були поновлені роботи над напрацюваннями ще радянських часів. Перші випробувальні пуски цього комплексу відбулись ще в 1998 році, але доопрацьовувати “Искандер” рашистам довелось аж до 2005 року, і в проміжку з 1998 по 2005 рік відбулось 13 випробувальних пусків цього комплексу.
Офіційно ОТРК “Искандер” був прийнятий на озброєння армії РФ у 2006 році, і так ми й можемо обчислювати час у 18 років між початком робіт над цим комплексом та його офіційною постановкою на озброєння.
Кому не вдалось купити “Искандер”
В цьому моменті слід бути особливо обережними з даними, бо для росіян завжди традиційний елемент позиціонування їх зброї як “аналоговнєтною” – заявляти про безліч країн, які прагнуть купити розробку, і водночас заявляти, що це “вундерваффе” вони нікому не готові продавати.
Але тим не менш, маємо зафіксувати сам факт заяв росіян, що мовляв ще на початку 2000-х років бажання купити “Іскандер” заявляли Сирія, Іран та ОАЕ, але мовляв всіх їх спіткала невдача. А от уже наприкінці 2000-х років начебто невдача при спробі замовити ОТРК “Искандер” начебто спіткала уже Кувейт, Малайзію та Індію.
ОТРК “Искандер-Э” збройних сил Вірменії, архівне фото з відкритих джерел
Особливо цікаво, що самі російські ресурси в 2015 році заявляли про інтерес Саудівської Аравії придбати “Іскандер”, але тут мовляв сама Москва відмовилась продавати, оскільки бачте тут мова про засіб доставки тактичного ядерного озброєння, що не продається на експорт.
Втім, буквально за кілька років ця логіка в рашистів поламалась. Бо ще в 2016 році першим експортним покупцем ОТРК “Искандер” в експортній версії стала Вірменія, а в наступному році – Алжир, якому Росія продала 48 пускових установок та 120 допоміжних машин цього комплексу (за даними CSIS).
Наскільки доречно включати Білорусь в перелік експортних отримувачів ОТРК «Искандер» – питання відкрите, бо сам режим Лукашенко підкреслює, що отримав ці комплекси у режимі “самостійної експлуатації”.
Але окремо цікаво, що на початку 2024 року були нові повідомлення про те, що Росія пропонує Саудівській Аравії таки придбати ці самі “Іскандери”. Судячи з усього, на цей раз пропозиція могла не зацікавити самих саудитів.
Читайте також: Якщо згадати про аномалії з Ту-95МС при пусках Х-101 по Сирії, це дещо дасть для розуміння нинішніх ударів РФ