«Не було й дня, щоб ми не згадували його. Його сміх, добрі очі», — так розповідають про 50-річного воїна Віктора Стального з Костянтинівки його рідні. Коли пролунали перші вибухи від російських окупантів, він добровільно взяв до рук зброю й пішов боронити країну. Бо її, як і свою дружину та двох дітей, любив понад усе. Його називали взірцем воїна й за життя нагородили медаллю «За військову службу». Радість та гордість від цього неозброєним оком можна побачити на світлині, де боєць тримає цю заслужену нагороду. Стільки попереду планів та мрій. Та не встиг. У жовтні 2024 року при виконанні бойового завдання на Курщині Віктор Стальной загинув.
ВІДЕО ДНЯ
«У перші дні пішов у військкомат. Добровільно, бо інакше не міг»
– Чоловік виріс у звичайній родині, був дуже близьким зі своїм старшим братом Костянтином. Багато років він відвідував спортивну школу та був кандидатом у майстри спорту з греко-римської боротьби, — розповіла «ФАКТАМ» дружина воїна Олена. — Після школи він вступив до місцевого Індустріального технікуму та отримав диплом технолога скляного виробництва. За спеціальністю працював недовго, адже після розвалу радянського союзу багато підприємств зупинили роботу. Тому у важкі 90-ті роки Віктор, щоби заробити на життя, займався підприємницькою діяльністю. Строкову службу проходив у прикордонних військах. Потім він займався виробництвом меблів, встиг попрацювати у Словаччині, де його талант високо оцінили.
«Радість та гордість відчував Віктор, тримаючи заслужену нагороду», — каже Олена
— Як ви познайомились з Віктором? Яким чоловіком та батьком він був?
РЕКЛАМА
– Ще з юнацтва знали один одного. Ба більше, навчались в одній групі. Втім, тоді було не до романтики, лише товаришували. А потім доля нас знову звела. Обом було по 30 років. Дорослі, мудрі. І вже цього разу зрозуміли, що це доля, що це історія справжнього та щирого кохання! Невдовзі ми побрались і стали батьками доньки Вікторії, якій нині 17 років, та сина Родіона, якому 22 роки. У чоловіка був особливий зв’язок з донькою, він обирав ім’я для неї, був порадником та підтримкою, її захисником. Та й взагалі, вони дуже схожі. Коханий так пишався, коли вона своїми силами вступила у столиці на бюджетну форму навчання на лікаря ветеринарної медицини.
Чоловік у всьому мене підтримував, був тилом та надійною опорою. Його золотими руками стільки меблів у нашому будинку зроблено, навіть дитячі ліжечка… Коли ми збирались разом, Віктор готував надзвичайно смачні хот-доги — великі та з різноманіттям начинок! Таких більше ніхто не вмів і вже не зробить…
Віктор розмовляє з донькою Вікторією, з якою мав особливий зв’язок, був їй порадником та підтримкою, її захисникомРЕКЛАМА
«Вдячна, що тіло Віктора змогли евакуювати з поля бою та повернути до України»
— Як він потрапив на війну і що розповідав про пережите?
– 24 лютого 2022 року Віктор зустрів у столиці, там трудився на меблевій фабриці. У перші дні він встиг дістатись до нас у Костянтинівку. Зробив все можливе, щоб ми з дітьми виїхали у безпечніше місце. А сам пішов у військкомат. Добровільно, бо інакше не міг. Бо був людиною вчинків й хотів, щоби його діти росли під мирним небом. Віктор не хотів, щоб ми переживали, тому казав, що перебуває у територіальній обороні. Натомість був на навчанні у військовій частині А 1962. Ще там отримав свій позивний — «Стальной», як і його прізвище.
Після чого вони з побратимами вирушили на Херсонщину. Звільняли її від ворога восени 2022 року. Про бої мало що казав, але у нас залишилась його куртка, яку під час одного із завдань зачепила ворожа куля, але чоловік відбувся без подряпин. За відмінну службу чоловіка влітку 2022 року нагородили подякою за сумлінне виконання службових обов’язків. Через рік за Указом президента він отримав медаль «За військову службу». У нього декілька разів була контузія, він проходив лікування у госпіталях. В результаті на військово-лікарській комісії Віктора визнали обмежено придатним та перевели на посаду старшого механіка технічного обслуговування автомобільної техніки.
Щаслива родина. Віктор з дружиною Оленою та дітьми — Вікторією і РодіономРЕКЛАМА
— Що вам відомо про останній бій чоловіка?
– Наприкінці літа Віктор з побратимами брали участь в боях у Курській області. Ми вже потім дізнались про це. Напередодні я ще чула коханого. Ми довго спілкувались, як могла, заспокоювала чоловіка. Загинув він 25 жовтня поблизу Ніколаєво-Дар'їно. Вранці був обстріл керованими авіаційними бомбами. Віктора не змогли врятувати…
Вдячна, що його тіло змогли евакуювати з поля бою та повернути до України. В Києві на Південному кладовищі на Алеї Слави він тепер спочиває серед своїх — героїв… З того часу, як його не стало, не було й дня, щоб ми не згадували його. Його сміх, його добрі очі… Стільки всього ми не встигли. Час не лікує, але навчає жити з болем, тримаючи пам'ять про Віктора як найдорожчий скарб.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 27-річного Героя України, який загинув під Бахмутом.
