Кулеметник «Білий» отримав серйозне поранення ноги, але успішно вибрався з пастки 17.06.2025 14:09 Укрінформ У розпал війни, коли страх нависав над нами, а смерть відчувалася неминучою, він заспокоював себе: «Це може статися, але не сьогодні».
Він здатний протистояти своїм побоюванням щодо виконання бойових завдань, проте відчуває значну тривогу і навіть страх, коли справа доходить до давання інтерв'ю журналістам. Перш ніж розпочати розмову, він закурює сигарету та неодноразово наполягає на тому, що він не герой, а його розповідь нічим не примітна, можливо, навіть не варта того, щоб її розповідали.
Журналістам Укрінформу випала нагода зустрітися з Павлом Пелихом, поліцейським та кулеметником штурмового батальйону бригади «Лют» полку «Луганськ-1». Йому 44 роки, позивний «Білий» – це прізвисько, яке він обрав, оскільки це один із псевдонімів головнокомандувача УПА Романа Шухевича.
«ЛЕНКА», ЯКА ВОЮВАЛАСЯ З ВОРОГОМ
До початку масштабної війни він служив помічником чергового офіцера у місцевому відділку поліції в Запоріжжі. Загалом він працює в поліції з 2015 року. 24 лютого 2022 року, як і його колеги-офіцери, прибув на службу за тривогою. Він згадує, що події розігралися миттєво: від колег та знайомих надходила інформація про те, що ворог швидко просунувся до Мелітополя, що викликало побоювання, що Запоріжжя може бути наступним. На щастя, завдяки Збройним Силам України цього не сталося. Павло у той момент зрозумів, що неминуче зіткнеться з ворогом на полі бою.
На початку 2023 року розпочалося формування Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лют». Недовго думаючи, Павло та його товариші пішли добровольцями.
– У підрозділі не було кулеметника, і хлопці запитали, чи можу я вивчити цю роль. Я взяв кулемет – а він важкий! З боєприпасами він важить близько 11 кг, досить міцний і трохи незручний у використанні. У перші дні мені було дуже важко з ним, а коли хлопці запитали: «Ну, як справи?», я відповідав: «Це як з дружиною – іноді важко, але я без неї не можу». Тому хлопці ласкаво прозвали кулемет на честь моєї дружини – «Ленька». Іноді, навіть під час бою, вони кричали: «Несіть сюди Леньку!» Інші підрозділи не розуміли, але ми розуміли: якщо «Ленька» в дії, ворог відступає. Зрештою, я купив ще один ремінь, звик до нього, і кулеметом стало набагато легше керувати. Звичайно, пройти п’ять кілометрів і більше, особливо важкою місцевістю, важко, але часом кулемет виявлявся безцінним. Коротше кажучи, ворог не дуже любив «Леньку», – ділиться Павло.
Він повідомив дружині, що підрозділ знайомий з нею, хоча й здалеку. Олена його підтримала.
РОСІЯНИ ЗНИЩУВАЛИ БУДІВЛІ ОДНУ ЗА ОДНИМ
Під час навчання Павло та його товариші-«лютівці» намагалися засвоїти якомога більше знань, часто аналізуючи різні сценарії: чи все вони виконали правильно, чи можна внести покращення, та досліджуючи альтернативні рішення.
Перший бойовий досвід був отриманий у селі Курдюмівці, що в Донецькій області.
– Ми там добре виступили. Саме там ми здобули перші перемоги та зазнали перших поразок. Після цього ми рушили до Часового Яру, а потім до Торецька. Він, мабуть, досі тримається, частково завдяки бригадам поліції. Я не хочу підривати Збройні Сили України, але поліція тримає Торецьк на 70 відсотків, – переконаний Павло.
Саме на цьому місці він отримав серйозні поранення під час одного зі своїх бойових вильотів.
«Як це сталося?» — питаю я.
Источник: www.ukrinform.ua
