Людство наближається до космічних подорожей: дослідники розробляють технології для міжзоряних місій до екзопланети LHS 1140b, використовуючи сонячні вітрила.
Космос / © Unsplash
Астрономи відкривають нові перспективи для польотів до інших зірок та пошуку життя на планетах, подібних до екзопланети LHS 1140b.
Про це повідомляє Gizmodo.
Атмосфера екзопланети та нові наукові горизонти
Нещодавнє підтвердження наявності атмосфери навколо кам’янистої екзопланети LHS 1140b викликало значний інтерес у науковій спільноті, що займається астрономією. Планета розташована приблизно за 48 світлових років від Землі і обертається в межах життєвої зони свого червоного карлика — області, де температура дозволяє воді залишатися в рідкому стані на поверхні.
Хоча астрономи зафіксували витік гелію з верхніх шарів атмосфери планети, нижче можуть зберігатися більш важкі хімічні сполуки, зокрема вода, яка є ключовим елементом для життя.
Перспективи міжзоряних подорожей
Дослідження далеких планет надихає вчених на створення технологій для подорожей до інших зірок. Основний акцент робиться на мініатюрних космічних апаратах, адже їх запуск є значно простішим і дешевшим, ніж великих суден. Завдяки технологіям, що використовуються в смартфонах, науковці навіть створили “розумний пил” — мікроскопічні датчики, здатні вимірювати світло, температуру та хімічний склад.
Для досягнення швидкості 10–20% від швидкості світла космічним зондам потрібні особливі двигуни. Над цим працює проєкт Breakthrough Starshot, який вивчає можливості міжзоряних мандрівок за допомогою мініатюрних зондів із легкими вітрилами.
Технологія світлових та сонячних вітрил
Легкі вітрила — це тонкі відбивні мембрани. Для їхнього розгону може використовуватися спрямована енергія лазера: світлові хвилі створюють тиск на дзеркало, яке виступає як рушійна сила. Для досягнення релятивістських швидкостей знадобився б потужний лазерний комплекс з ефективною потужністю в десятки гігават.
Перевага таких систем полягає в тому, що важкий лазерний вузол залишається на Землі, а до зірок розганяється лише легке корисне навантаження. Водночас, недоліком є складність гальмування зонда, через що він просто пролітатиме повз цільову зоряну систему.
Окрім лазерних вітрил для міжзоряних мандрів, існують сонячні вітрила, які використовують тиск сонячного світла і вже застосовуються для місій у межах Сонячної системи. Сама ідея використання відбивних мембран вперше була запропонована у 1920-х роках піонерами космонавтики Костянтином Ціолковським та Фрідріхом Цандером. Як зазначав Костянтин Ціолковський, йшлося про застосування “величезних дзеркал з дуже тонких листів”.
Нагадаємо, команда військових та цивільних фахівців у штаті Нью-Джерсі на початку 1946 року спрямувала модифіковану радіолокаційну систему на Місяць і випустила потужні радіоімпульси в бік його поверхні. Приблизно через дві з половиною секунди осцилограф зафіксував слабкий відгук, який подолав космічну відстань туди й назад, підтвердивши можливість міжпланетного зв’язку.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати