15 Червня 2026
Фільм «Не питай мене, чи я вбивала» режисерки Олени Максьом висвітлює досвід військовослужбовиці в українській армії.
Документальна стрічка «Не питай мене, чи я вбивала» Олени Максьом здобула найвищу нагороду національного конкурсу DOCU/Україна 23-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Фільм був представлений у програмі фестивалю як одна з найочікуваніших українських документальних прем’єр року.
Особистий літопис війни
«Не питай мене, чи я вбивала» — це документальний щоденник повномасштабної війни, який Олена Максьом знімала понад тисячу днів. На початку російського вторгнення режисерка не мала досвіду участі в бойових діях, проте стала доброволицею, а пізніше приєдналася до лав Національної гвардії України. Камера фіксувала її життя між бойовими завданнями, тренуваннями та короткими візитами додому.
Авторка зосереджується не стільки на самих бойових діях, скільки на повсякденному житті під час війни: виснаженні, періодах очікування, втратах, товариських стосунках між побратимами та рідкісних проявах людяності. Особливе місце в стрічці займають стосунки режисерки з матір’ю, які стають емоційною опорою на тлі фронтової дійсності.
Кадр із фільму «Не питай мене, чи я вбивала». Фото: Docudays.ua
Хто така Олена Максьом
Олена Максьом – українська режисерка документального кіно, журналістка, операторка та офіцерка запасу Національної гвардії України. До повномасштабної війни вона працювала у сфері документалістики та медіа. Її дебютний повнометражний фільм «Усе не буде добре» (2020), створений у співпраці з румунським режисером Адріаном Пирву, був представлений на міжнародному фестивалі документального кіно IDFA та отримав низку нагород.
Після початку повномасштабного вторгнення Максьом брала участь в евакуаційних та гуманітарних місіях, а згодом вступила до Національної гвардії. Вона служила до 2025 року, брала участь у визволенні Харківщини, операціях на Луганщині та боях за Бахмут і Покровськ. Паралельно режисерка продовжувала документувати власний досвід війни, який і став основою для нового фільму.
Чому фільм привернув увагу журі
Журі відзначило стрічку за «радикальну авторську відвертість»: «Фільм вирізняється делікатністю спостережень, захопливим оповіданням та високою документальною майстерністю».
Стрічка також була удостоєна Премії пам’яті Віктора Ониська за найкращий монтаж українського документального фільму. Нагороду присудили режисеркам монтажу Світлані Залозі та Олені Максьом.
«За авторську щирість, майстерну драматургію та чутливий монтаж, крізь який відчувається реальність війни. А також за здатність віднайти у хаосі та темряві фронту чітку внутрішню форму», — йдеться у рішенні журі.
Як відомо, премію заснували на честь Віктора Ониська — режисера монтажу та військовослужбовця, який загинув 30 грудня 2022 року поблизу Соледара.
Фільм є міжнародною копродукцією України, Румунії, Нідерландів та Німеччини. Його тривалість становить 104 хвилини. Продюсерами виступили Адріан Пирву, Ренко Дузе, Ясмін С. Рамс, Жанна Довгич та Хассе ван Нунен. Монтажем займалися Світлана Залога, Олена Максьом та Оґюстен Гюйсер.
Навігація записів
Як iPhone 17 Pro змінює мобільну відеозйомку: чому навіть незалежні режисери звертають увагу на новий смартфон AppleЗавершено знімання шпигунської драми «ГУР: код «Сікора» Ахтема Сеітаблаєва: коли чекати на прем’єру