Від культури контролю до культури довіри та партнерства за допомогою визначення інтегрального навчального потенціалу учнів «Пізнай дитину – навчай дитину»: погляд практика
На мою думку, головна проблема полягає в тому, що ми так і не змогли замінити культуру контролю на культуру довіри та партнерства. У першій центр зосереджений не на дитині, а на звітності, документах і страху зробити помилку. У такій школі все під наглядом: журнали, звіти, накази, методичні наради замінюють живу педагогіку. Оцінка стає не інструментом розвитку, а ярликом – «двійка», «трійка», «шістка». Адміністрація не вірить у вчителя, учитель – у дитину, а батьки – ні в кого.
Натомість культура довіри та партнерства передбачає зовсім іншу філософію: у центрі – дитина, поруч – учитель, який є партнером і фасилітатором, а не каральним наглядачем. Цей принцип задекларований у НУШ. Але чому ж він не спрацьовує?
Свого часу ми поставили амбітну ціль – підкорити освітній «Еверест». Проте довірили цю місію «агентам змін», які, будучи далекими як від учительської практики, так і від стратегічного бачення, активно освоювали медійні майданчики, копіювали чужий досвід, але не забезпечили педагогів науковою базою – тим, що необхідно для реального сходження: маршрутом, спорядженням, киснем, провіантом.
Результат – прогнозований: замість системного руху вперед ми опинилися на межі катастрофи.
Я понад 30 років працюю у школі як учитель та переконаний: критика сама по собі не вирішує проблеми. Якщо НУШ має бути дитиноцентричною, то фундаментом повинно стати реальне знання про дитину. «Пізнай дитину – навчай дитину» має стати наріжним каменем усієї нової архітектури освітнього процесу, у тому числі й у переході на культуру довіри та партнерства.
У цих умовах пропоную запровадити в педагогічну практику поняття інтегрального навчального потенціалу учня (ІНПУ) – як комплексної характеристики особистості, що відображає сукупність його інтелектуальних, мотиваційних, емоційно-вольових, фізіологічних, соціально-комунікативних, творчих, а в теперішніх умовах – безпекових та інших ресурсів, що визначають можливості й перспективи ефективного засвоєння знань у конкретних умовах.
Це не статична «здібність», а динамічне поле можливостей, яке можна виміряти, розвивати і підсилювати. На відміну від навчального потенціалу, який досліджували Лев Виготський, Рувен Фейєрштейн та інші науковці, елемент інноваційності полягає саме у комплексному підході, який я пропоную реалізувати:
- Міждисциплінарність – розгляд інтегрального навчального потенціалу як цілісної системи, що включає когнітивні, мотиваційні, фізіологічні, емоційні, соціальні, економічні, культурні, а в нинішній час – і безпекові чинники.
- Динамічний підхід – вивчення не тільки рівня учня, а й його траєкторії розвитку.
- Інструментальна інновація – створення спеціальної методики чи діагностичного комплексу (тести + опитувальники + поведінкові дані + освітня аналітика на основі ШІ).
Як вибудувати педагогіку довіри та партнерства на основі ІНПУ?
Спробую сформувати основні методичні принципи.
1. Серпень – педрада довіри:
- створення індивідуальної карти інтегрального навчального потенціалу учня на основі спостережень, тестів, попередніх результатів, освітньої аналітики (включно з ШІ) класними керівниками;
- обговорення карт педагогічним колективом і визначення рівнів ІНПУ (початковий, середній, достатній, високий).
Що це дає:
- усі вчителі та адміністрація починають не з підозри чи «контролю» дитини, а з визнання її потенціалу;
- визначення рівнів ІНПУ дає старт не для «відсіву», а для пошуку шляхів підтримки;
- створюється атмосфера спільної відповідальності та партнерства педагогів за розвиток, а не лише за оцінки.
2. Вересень/грудень – навчальний процес у режимі довіри:
- учитель отримує повну професійну автономію;
- навчальний процес будується з урахуванням карти потенціалу.
Що це дає:
- учитель має свободу адаптувати навчання під потенціал учнів;
- замість жорсткої програми та формального звітування – довіра до професійного бачення педагога;
- зникає адміністративний пресинг і стимулюється творчість у навчальному процесі.
3. Грудень – незалежний зріз знань:
- підсумкові контрольні роботи проводить сторонній педагог;
- результати аналізуються ШІ;
- визначається динаміка розвитку.
Що це дає:
- контроль знань не є способом «перевірити вчителя», а стає засобом діагностики прогресу;
- оцінювання стороннім педагогом + аналітика ШІ роблять процес об’єктивним і неупередженим;
- це підкріплює довіру: учитель відповідає не за оцінку «своїх» дітей, а за створені умови для розвитку.
4. Січень/травень – другий етап навчання:
- корекція навчального процесу з урахуванням проміжних результатів;
- освітній процес стає гнучким і адаптивним.
Що це дає:
- учитель бачить, що спрацювало, а що потребує підтримки, і має право змінювати підходи;
- формується педагогіка партнерства: учитель, дитина, батьки рухаються разом.
5. Травень — контрольна робота та підсумкова педрада:
- незалежне оцінювання;
- оновлення карти навчального потенціалу;
- підготовка аналітичного висновку для батьків.
Що це дає:
- завершення року не як «екзамен» чи «оцінка знань», а як фіксація динаміки потенціалу;
- учень отримує не ярлик («4» чи «7»), а карту прогресу з поясненням його шляху й можливостей;
- учні та батьки бачать не лише «оцінку», а розгорнутий аналіз і рекомендації, що формує довіру до школи.
Загальний ефект для педагогіки довіри
Особливу роль відіграє штучний інтелект, який бере на себе всю рутинну та аналітичну роботу, робить неупереджені висновки й рекомендації, кардинально полегшує працю вчителя.
Таким чином, запровадження навчання на основі інтегрального навчального потенціалу учня (ІНПУ) прямо впливає на формування культури довіри та партнерства, що є одним із головних пріоритетів Нової української школи.
Источник: osvita.ua
