Автор фото, Darren Conway/BBC
Підпис до фото, Сергію було лише 29 років, коли в листопаді 2022 року його вбила російська касетна бомбаArticle Information
-
- Author, Квентін Соммервіль
- Role, BBC, Білозерське, Донеччина
- 6 годин(и) тому
Білий броньований поліцейський фургон мчить у східне українське місто Білозерське, його кузов прикриває сталева клітка – для захисту від російських дронів.
Поліція вже втратила один автофургон, у передню частину якого вдарив безпілотник. На даху авто встановлена клітка та потужне обладнання для придушення дронів – для додаткового захисту.
Але тут все одно небезпечно: поліцейські, яких іноді називають "Білі ангели", не хочуть затримуватись у Білозерському довше ніж потрібно.
Невелике симпатичне шахтарське містечко, лежить всього за 14 км від лінії фронту, і його поступово знищує російська армія, яка підходить усе ближче.
Місцева лікарня та банки давно закриті. Будинки на міській площі зруйновані нальотами безпілотників, дерева вздовж вулиць зламані та розщеплені.
Skip Найпопулярніше and continue readingНайпопулярніше
-
Лікар покинув пацієнта на операційному столі заради сексу з медсестрою
-
Таємничий гість на весіллі. Подружжя роками шукало розгадку, хто це
-
"Я не живу зі своїм чоловіком уже 15 років – і наш шлюб досі щасливий"
-
Фільм, що став найсильнішою мафіозною драмою ХХ століття
End of Найпопулярніше
За вікнами автомобіля проносяться акуратні ряди котеджів з гофрованими дахами та доглянутими садами. Деякі з них не постраждали, інші перетворилися на руїни, вигоріли.
За приблизними оцінками, у Білозерському залишилося 700 жителів із 16 000, які проживали там до війни. Але їх майже не видно – місто вже виглядає занедбаним.
За найбільшими підрахунками, з Донецької області на сході України необхідно евакуювати 218 000 осіб, у тому числі 16 500 дітей.
На цей район, що має стратегічне значення для оборони країни, припав основний удар російського вторгнення, у тому числі щоденні атаки безпілотників та ракет.
Дехто не може виїхати, інші не хочуть. Влада допомагає евакуювати жителів, які перебувають у прифронтових районах, але не можуть забезпечити їх житлом на новому місці. І попри зростання загрози з боку російських безпілотників, є ті, хто вважає за краще ризикнути і залишитися, ніж покинути свої будинки.
Поліція шукає будинок однієї жінки, яка хоче виїхати. Їхній фургон не може проїхати дорогою. Тому поліцейський вирушає на пошуки пішки, гуркіт пристрою для придушення безпілотників стихає, і його невидимий захист поступово слабшає.
Автор фото, Darren Conway/BBC
Підпис до фото, Володимир Романюк наважився вийти на порожні вулиці заради їжі Пропустити Viber і продовжити
Як дізнатися головне про Україну та світ?
Стежте за BBC News Україна у Viber!
Підписуйтеся на канал тут!
Кінець Viber
Зрештою, правоохоронець знаходить жінку під навісом біля її будиночка, на дверях якого висить табличка "Тут живуть люди". У неї десятки сумок і дві собаки. Поліції не під силу все це забрати: їхній фургон і так забитий евакуйованими людьми та їхніми речами.
Жінці доводиться обирати: залишити свої речі чи залишитися самій. Вона вирішує зачекати. Скоро сюди приїде ще одна евакуаційна бригада і вони заберуть її з речами.
Залишитися чи виїхати – це питання життя та смерті.
За останніми даними Організації Об'єднаних Націй, у липні цього року кількість жертв серед цивільного населення в Україні досягла трирічного максимуму: 1674 людини загинули або були поранені.
Більшість із них – у прифронтових містах. За даними ООН, того ж місяця зафіксували найбільшу з початку повномасштабного вторгнення кількість убитих і поранених внаслідок атак FPV-дронів.
Характер загроз для цивільного населення в умовах війни змінився. Якщо раніше основну загрозу для мешканців становили артилерійські та ракетні удари, то тепер їх переслідують російські безпілотники, які наздоганяють та завдають удару.
Коли поліція залишає місто, на вулиці з'являється літній чоловік – він штовхає велосипед. Це єдина людина, яку я помітив у місті цього дня.
За даними ООН, більшість тих, хто залишився в прифронтових містах, – люди старшого віку. На них припадає непропорційно більша частина жертв серед цивільного населення.
Чоловік просить мене відійти з дороги, щоб не заважати дорожньому руху, якого, однак, тут немає. Володимиру Романюку 73 роки, і він ризикує життям заради двох каструль, які причепив до велосипеда.
Будинок його невістки зруйнував російський удар, і він прийшов, щоб урятувати каструлі.
Я питаю його, чи не боїться він дронів. "Що буде, то буде. Знаєте, у 73 роки я вже нічого не боюся. Я вже прожив своє життя", – відповідає він.
Він не поспішає йти з вулиці. Чоловік, колишній футбольний суддя, неквапливо дістає з кишені піджака та показує мені свою офіційну картку Колегії футбольних суддів. Вона датована квітнем 1986 року – місяцем чорнобильської ядерної катастрофи.
Володимир родом із західної України і міг би повернутися туди, де йому нічого не загрожує.
"Я залишився тут заради своєї дружини", – каже він мені. Вона перенесла кілька операцій та не змогла б витримати подорож. З цими словами він іде і під брязкіт каструль, що гуркотять на багажнику велосипеда, прямує додому, щоб доглядати за дружиною.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Пошкоджені будинки в Слов'янську, іншому місті на Сході неподалік від лінії фронту, серпень 2025
Слов'янськ лежить далі від лінії фронту – за 25 км від неї. Тут дрони несуть іншу загрозу. Українці називають шахеди "мопедами", через звук їхніх двигунів. Зграї цих дронів часто атакують Слов'янськ. Безпілотники, які пікірують на ціль, звучать по-іншому.
Ночами Надя та Олег Мороз чують цей гуркіт, але все одно не їдуть зі Слов'янська. Вони пролили кров і піт на цій землі, а біля могили сина ще й сльози.
Сергію було 29 років, він був лейтенантом армії та загинув від касетної бомби біля міста Сватове у листопаді 2022 року. Він та його батько Олег уперше разом боролися проти росіян на Донбасі у 2015 році. Вони були саперами і працювали пліч-о-пліч.
Надгробок Сергія у формі тризубця стоїть на пагорбі з видом на Слов'янськ. На полірованому чорному камені – його портрет та мапа України.
53-річна Надя часто приходить сюди. Того дня, коли я її зустрів, російська артилерія обстрілювала сусідній пагорб. Але вона не звертає на це уваги, шепочучи ніжні слова своєму померлому синові.
"Як можна втратити місце, де ти народився, де виріс, де виросла твоя дитина, де вона знайшла свій останній притулок? – каже вона мені крізь сльози. – А потім прожити все життя з відчуттям, що ти більше ніколи не відвідаєш цього місця – я навіть уявити це зараз не можу".
Але її 55-річний чоловік Олег визнає, що їм доведеться виїхати, коли бойові дії підберуться ближче.
"Я не залишуся тут, росіяни відразу ж зроблять мене мішенню, – говорить він. А доти їм доведеться жити, постійно побоюючись безпілотників, щоб залишатися поряд із місцем останнього упокою свого сина.
Із приходом війни інші життєві неприємності також не закінчуються. Все, чого хоче Ольга Заєць, – це час, щоб оговтатися після онкологічної операції.
Натомість 53-річна жінка та її 59-річний чоловік Олександр Пономаренко змушені тікати зі свого будинку в Олександрівці. Російські військові були вже за 7,5 км від міста, і обстріл посилився. Їхні листоноші, як і директор місцевої школи, загинули під час російського обстрілу.
"Був удар – ракета влучила у сусідній будинок. Ударна хвиля розбила черепицю у нас на даху, винесла двері, вікна, ворота, паркан. Ми тільки поїхали, а за два дні прилетіло. Якби ми були там, ми загинули б", – каже вона.
Автор фото, Darren Conway/BBC
Підпис до фото, Ольга та її чоловік живуть у чужому будинку у Святогірську – їм більше нікуди йти
Тепер вони тимчасово живуть у чужому будинку, якийсь вони на деякий час позичили у Святогірську. Тут не набагато краще. Зовні чути обстріли, лінія фронту з кожним днем наближається. Але з цим доведеться миритись – їм нікуди більше йти.
"Так, нам доведеться виїхати кудись подалі, але ми не знаємо, як і куди", – каже Ольга, стоячи в кімнаті, заваленій їхніми нерозпакованими речами. Всі заощадження пішли на оплату її лікування в лікарні, і тепер у них немає інших варіантів.
У вівторок вони поїхали з міста, щоб забрати результати аналізів Ольги. Новини були добрими, і їй не доведеться проходити хімієтерапію.
"Ми були щасливі, нам здавалося, що ми летимо на крилах", – сказала вона.
Але поки вони були у від'їзді, Росія бомбила сусіднє селище Ярова, розташоване за 4 км від них. Обстріл стався близько 11 ранку, коли літні люди вийшли зі своїх будинків і зібралися отримати пенсію. Щонайменше 24 людини загинули і 19 поранено. Це був один із найбільш смертоносних ударів по цивільному населенню за всю війну.
Глава Донецької адміністрації Вадим Філашкін у своєму телеграм-каналі засудив напад: "Це не війна – це чистий тероризм".
"Я закликаю всіх, – сказав він, – бережіть себе. Евакуюйтесь у безпечніші регіони України!"
Репортаж за участю Любові Шолудко
