Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Україна вчиться воювати інакшеArticle Information
-
- Author, Олеся Жигалюк
- Role, ВВС News Україна
- 4 годин(и) тому
Росія була впевнена, що час працює на неї. Але нова стратегія Києва приносить несподівані результати, пише у своїй колонці для Atlantic журналіст Роберт Форсайт Ворт.
Він зазначає, що Україна воює в умовах, де кожен солдат на вагу золота. Та попри все, фронт тримається — і навіть більше: українська армія навчається, пристосовується. А час, який раніше грав на користь Москви, тепер може працювати на Україну.
У статті Ворт описує спостереження за діями українських підрозділів і роботу безпілотників ЗСУ, що завдають супротивнику втрат.
Він вказує, що Росія, маючи значну чисельну перевагу, не змогла прорвати український оборонний пояс — ланцюг стратегічних міст і логістичних вузлів на північному сході. Щоб здобути цю територію, їй знадобилися б роки запеклих боїв.
Тим часом українські атаки по російських нафтопроводах і базах у тилу створюють серйозні проблеми з постачанням, йдеться у публікації.
Skip Найпопулярніше and continue readingНайпопулярніше
-
Смертельні ліки. Чому діти масово гинуть від індійських сиропів проти кашлю
-
Atlantic: Час більше не на боці Росії – Україна змінює правила гри на фронті
-
Ультразвук – нова технологія лікування раку без операцій
-
Чому українці та весь світ божеволіють від кей-попу
End of Найпопулярніше
Журналіст Atlantic додає, що Путін фактично визнав провал російських планів, коли в серпні вимагав, щоб Україна добровільно віддала північний схід, але "цього ніхто не сприйняв серйозно".
Технології замість маси
За словами українських офіцерів, з якими спілкувався журналіст, ключ до утримання рубежів – пошук ефективних способів компенсувати дефіцит людських ресурсів.
І тут вирішальну роль відіграють дрони — вони дають змогу бити супротивника, не наражаючи солдатів на зайвий ризик.
Серед інших інструментів: точніші маневри, обережніше застосовання артилерії, ретельніше планування ротації.
"Наше головне завдання — уникати прямого зіткнення, щоб українські солдати не гинули без потреби", — пояснює один з командирів в бесіді з Робертом Вортом.
"Росіяни часто надсилають людей, знаючи, що їх уб'ють, — каже командир із позивним YG. — Вони для них — приманка. Якщо простий солдат поранений, його не заберуть. Така в них ієрархія навіть у смерті".
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Українські військові ведуть вогонь із гармати "Богдана" поблизу Торецька, Донецька область, серпень 2025 року
Журналіст Atlantic пише, що ще дев'ять місяців тому Україна здавалась вразливою: постачання зброї затримувалися, а росіяни йшли в наступ "м'ясними хвилями".
Тепер, на думку автора статті, ситуація змінилася — країна пристосовується до тривалої війни, швидко вчиться та зменшує власні втрати, завдаючи ударів по cупротивнику.
Колишній командувач армії США в Європі Бен Годжес сказав Atlantic, що "Росія не зможе перемогти, якщо Захід не здасться".
Армія нового типу
Як пише Ворт, командні пункти українців розміщуються у приватних будинках, непомітних з повітря. Їх легко евакуювати, якщо супротивник засікає координати. Пересуваються військові переважно цивільними авто, щоб не стати ціллю. Навіть далеко від фронту солдати часто вдягаються по-цивільному, бо ризик дрона чи шпигуна є завжди.
Швидко розвиваються й наземні дрони — роботи на колесах чи гусеницях, які доставляють боєприпаси й евакуюють поранених.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Розвідувальні дрони DJI Matrice 300, придбані в рамках програми "Армія дронів" перед відправкою на передову
Під Харковом автор статті побачив базу, схожу радше на офіс IT-стартапу: хлопці у футболках, кава, монітори.
Один з операторів — худорлявий юнак, який виглядав як геймер. Його дрон робив у повітрі петлі, потім стрімко падав на ціль. За рік, каже його напарник, він знищив близько двохсот противників.
Ціна витривалості
Пропустити Viber і продовжити
Як дізнатися головне про Україну та світ?
Стежте за BBC News Україна у Viber!
Підписуйтеся на канал тут!
Кінець Viber
Війна змінила людей. У прифронтових містах ненависть до росіян стала майже природною, ділиться своїми спостереженнями автор статті.
"Ми ненавидимо їх навіть не за руйнування, — каже лікар Андрій Базарний, який очолює польовий шпиталь під Харковом. — Ми ненавидимо їх за те, що через них втратили здатність співчувати".
Для більшості українців поразка — це не просто втрата території. Це — смерть або полон.
Як зазначає Ворт, час, який раніше грав на користь Москви, тепер може працювати на Україну. Однак ключовим залишається питання людського ресурсу.
Один з українських офіцерів розповів, що з 30 нещодавно мобілізованих лише восьмеро дійшли до навчального центру.
Та водночас, каже він, є інша сторона цієї історії: ті, хто приходить добровільно, особливо хлопці до 25 років — ще до призовного віку, — виявляють дивовижну стійкість. Вони не просто йдуть служити — вони розуміють, за що воюють.
Журналіст спитав у командира з позивним YG, скільки ще Україна зможе витримати. Він знизав плечима: "Ми воюємо з росіянами вже триста років. Потерпимо ще трохи".
