«Плаче за сином та онуком, але крізь сльози працює»: 92-річна бабуся з Рівненщини після подвійної втрати плете шкарпетки захисникам

«ФАКТИ» повідомляли про воїна з відсутньою кінцівкою, котрий вже більше року виготовляє сітки-маскування для передової. 92-річна бабуся Надія Грицак з селища Буща в Рівненській області також від світання до затемнення трудиться для оборонців — в’яже теплі речі. Її працьовитими руками вже створено біля 300 пар, і літня жінка готова працювати аж до завершення війни.

Надія Федорівна усвідомлює, що таке жахлива війна, так як в дитинстві під час Другої світової війни переховувалась у підземеллі. А після широкомасштабного вторгнення похоронила сина і внука, котрі захищали державу від загарбників.

«Олександр поліг у битві, однак позицію відстояв»

— Життєпис Надії Федорівни нелегкий. Вона й досі згадує, як в роки війни, коли була ще малою, рятувалась у схроні посеред лісу. Спорудили її батько з братом. Тоді окупанти відходили й забирали все в людей, — ділиться з «ФАКТАМИ» начальниця місцевого благодійного фонду Інна Яцина. — То старенька Надія з рідними ставали на коліна і благали, аби їх до Німеччини не вивезли. У післявоєнні роки вона навчилась в'язати гачком. Сіяти коноплі, розводили овець, щоб придбати матеріал, з якого пошити собі той одяг. Тоді в’язала для сина і доньки, працювала в колективному господарстві, на дільниці. Чоловік в неї помер давно, живе з донькою. Має шістьох онуків (зараз вже їх п'ять) та одинадцять правнуків.

ВІДЕО ДНЯ

— Відомо, що у 2022 році Надія Грицак зазнала страшної втрати — поховала сина. Що відомо про це?

— Віктор отримав кваліфікацію тракториста-машиніста. Відбував службу в армії, де заслужив чин старшого сержанта. Потім одружився і разом з дружиною ростили 6 дітей, проживала сім’я в селищі Шепетин в Рівненській області. До початку війни чоловік працював у автомобільній сфері. Він з малечку цікавився автівками і передав свою пристрасть синам. З 2015 до 2018 року Віктор приймав безпосередню участь в Антитерористичній операції. Тоді був демобілізований.

РЕКЛАМА

З початком тотальної агресії повернувся на службу в Збройні Сили України. Але часто в розмовах підкреслював, як тяжко втрачати товаришів, коли з ними щойно каву споживали разом. У вересні 2022 року Віктор відправився у дислокацію частини, а за декілька днів — дзвінок з жахливою звісткою. 21 вересня 2022 року чоловік помер внаслідок серцевого нападу. Йому було 59 років. Віктор прагнув, щоб його синам не довелося воювати, тому що їм ще жити та жити. Однак один із них — Олександр — восени 2024 року вступив до лав ЗСУ.

Син Надії Федорівни Віктор найбільше хотів, щоб його синам не довелось воювати

Олександр мешкав у Хмельницькому з дружиною Тетяною. Виховували сина і доньку. Звичайна спокійна сім’я, задуми, сподівання, майбутнє. А потім прийшла війна. Олександр пройшов вишкіл, став навідником-помічником гранатометника. Опинився на Харківському напрямку. 28 грудня 2024 року біля Глушківки його підрозділ опинився в оточенні. Бійці тримали рубіж до останнього. Не відступили і не здались. На превеликий жаль, Олександр загинув у бою, однак позицію зберіг. Посмертно 38-річного воїна нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

РЕКЛАМА

Онук Надії Федорівни Олександр Грицак посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня

«Коли вона не шкарпетки робить, то нарізає смужки для добровольців, котрі роблять камуфляж»

— Як старенька пережила цю подвійну втрату і чому зважилася в'язати шкарпетки?

— Душа Надії Грицак витримала те, що іншим видається неможливим. Її горе не підкосило, вона в собі не замикалась. Свій сум та розпач вклала в роботу. І вже три роки в’яже теплі речі. Таку справу їй запропонували бущанські волонтери, щоб відволікти від трагедії. Літня жінка згодилась, адже усвідомлює, як скрутно хлопцям на передовій. Що і холодно, і вогко, а шкарпетку натягнеш на ступню — і вже краще і комфортніше.

“Свій біль та відчай бабуся акумулювала у працю. І ось уже три роки плете шкарпетки”, – розповідає керівниця місцевого волонтерського фонду Інна Яцина

— Чим вас вразила старенька?

РЕКЛАМА

— Коли я вперше побачила її, не змогла втримати емоцій. Переживши найтяжчі втрати, вона знаходить силу для піклування про чужих дітей. Руки, що пам'ятають стільки років життя і стільки страждань, наполегливо працюють, створюючи затишок для тих, хто цього найбільше потребує. Ви лише уявіть, бабусі 92 роки, вона пересувається за допомогою двох тростин. Але ще хоче бути потрібною. Відверто кажучи, нині складно знайти значно молодших людей, щоб залучити до добровольства. А тут бабуся поважного віку коли не шкарпетки робить, то нарізає смужки для добровольців, котрі роблять камуфляж, щоб вберегти життя бійців.

Нещодавно невтомна волонтерка передала нам 27 пар власноруч виготовлених шкарпеток для наших воїнів. Тільки за цей рік вона виготовила сто пар. Матеріалами їй допомагають волонтери. Надія Грицак говорить, що не розуміє, чому їй Всевишній подарував таке довге життя. Мабуть, щоб ще могла людям допомагати. Вона досі не збагне, чому в теперішньому світі, де все є, люди продовжують воювати… Вона дуже прагне дочекатись миру. Вірю, що Бог за її добру душу дасть таку можливість.

Читайте також: «Дізнавшись, що в області роблять „кікімори“, заявила, що необхідно наплести їх стільки, щоб поклали край цій війні»: як живе 105-річна доброволець з Житомирщини

Джерело