Спортивний, сповнений енергії, відвертий, відданий Батьківщині та хоробрий. Він мав змогу залишитися за межами країни, але прихильність до рідної землі була для нього найважливішою. Саме тому Дмитро Семка залишив спокійну Польщу і повернувся обороняти Україну. Ніс службу у 38-ій окремій бригаді морських піхотинців. Життя воїна з позивним «Азамат» трагічно обірвалося влітку 2023 року в битві на Донеччині. Посмертно його удостоєно орденом «За мужність» та медаллю «Хрест Свободи» ІІІ ступеня. У захисника залишилися рідні, сестра і наречена.
ВІДЕО ДНЯ
Він був таким … яскравим. У сім’ї його називали «Світлячком»
– Дмитру назавжди 25 років… Поховання відбулося у день його народження, повинно було виповнитися 26 років, не судилося. Загинув він біля села Урожайне Донецької області, бійці визволяли цей населений пункт, — ділиться з «ФАКТАМИ» мати героя Катерина Семка. — Прийняв рішення піти на війну миттєво… На всі мої прохання як матері, щоб він цього не робив, він відповів: «Якщо я зможу нейтралізувати хоча б одного ворога, я цим вже принесу користь своїй державі».
Розвідник Дмитро Семка
Зі слів матері, Дмитро був надзвичайно душевною людиною, тому в родині його величали «Світлячком».
– Але разом з тим він був з сильним характером, особистою точкою зору і незмірною силою волі. З малих років займався греко-римською боротьбою та здобув норматив кандидата в майстри спорту, мав багато дипломів та нагород зі змагань, — додає вона. — Цим видом спорту син займався протягом усіх своїх шкільних та університетських років. І у свідомому віці, незважаючи на завантажений графік, завжди знаходив можливість відвідати тренування.
РЕКЛАМА
Завжди купував колекційні металеві автомобілі, де кожна деталь відкривалася, так Діма їх розбирав до найменшої складової. З раннього дитинства його цікавила техніка. Діма дуже бажав мати сестру. Коли я була вагітна Дашею, він вже прислухався до мого живота «як вона там штовхається», та дуже чекав на її появу… Коли мене везли до лікарні, Діма дуже хвилювався, питав: «Мамо, тобі буде дуже боляче?» Коли Даша з’явилася на світ, він з батьком приїхав до пологового будинку побачити її. Всі були дуже зворушені. Медичні працівники мені сказали: «У вас такі мужні, міцні чоловіки і так плакали, коли побачили Дашулю!» Коли забирали з пологового, Діма взяв її на руки і не хотів нікому передавати… Повертався зі школи і сразу біг до її ліжечка та проводив з нею час. Він завжди був поруч із сестрою, забирав з дитячого садочка, зі школи. Даша з п’ятирічного віку була з ним у спортивних таборах, і ми не хвилювалися, бо знали, що вона, як за надійним захистом — вона з братом. Це приклад ідеальних відносин між братом і сестрою!
Після закінчення школи син вступив до Полтавського технікуму транспортного будівництва. Вищу освіту отримав у Полтавській державній аграрній академії за спеціальністю агроінженерія. Дмитро марив про свою станцію технічного обслуговування, про вантажний автомобіль, про родину, оскільки дуже любив дітей. За пару тижнів до загибелі він запропонував своїй коханій руку і серце … Але одружитися не встиг.
Читайте також: У нього була одна відповідь: «Там мої товариші. Маємо стояти до останнього»: розповідь про 22-річного оборонця, який пожертвував життям за Україну
«Дмитро був переконаний, що зможе завершити війну та зробити цей світ хоч трохи кращим»
Зі слів співрозмовниці, у сина завжди було розвинене відчуття справедливості, любов до своєї Батьківщини.
РЕКЛАМА
– Коли він працював у Польщі, то мені говорив, що дуже сумує за домом, — продовжує мати полеглого захисника. — Я йому відповідаю: «Синку, в Полтаві майже не залишилося доріг, все в занедбаному стані». На що він мені відповідав: «Мамо, я люблю свою Полтаву такою, якою вона є».
У 2014 році, коли почалася АТО, Діма вже тоді мав бажання йти боронити державу. Йому тоді було 17 років, батькові прийшла повістка одному з перших, оскільки він проходив службу і закінчив її головним сержантом, закінчив училище з ремонту сільськогосподарської техніки, такі були потрібні, але за станом здоров’я його не прийняли. Початок повномасштабної війни Дмитро зустрів у Польщі — працював там. Але повернувся і став на захист країни. По іншому, з його непохитним характером, він би і не зміг вчинити. Вже з 4 січня 2023 року пішов воювати до 38-ої окремої бригади морської піхоти. Проходив навчання військовій справі в Латвії, отримав відзнаку від іноземних інструкторів за високий рівень підготовки.
Дмитро Семка був розвідником, воював на Донецькому напрямку. Воїн служив у бригаді разом із батьком, який теж став на захист країни після вторгнення. Бойові побратими розповідали, що Дмитро був впевнений, що самостійно зможе закінчити війну і зробити цей світ хоча б трохи кращим.
«Портрет сина увійшов до артпроєкту «Наші» Оксани Шабас», – каже мати герояРЕКЛАМА
– Дмитро вирізнявся з загальної маси військових. Це вже був призов 2023 року. Це вже не ті добровольці, хто зголосився у 2022-му, але він виділявся тим, що приїхав з-за кордону, він хотів воювати, не хотів відсидітися, десь заховатися, — розповідає «Адмірал», командир розвідувальної групи героя. — Він був завжди незадоволений, бо йому завжди здавалося, що він знаходиться не в епіцентрі якогось бою, що найважливіше відбувалося чи правіше, чи лівіше. Він завжди приходив і говорив: «Там правіше небезпечніше, чому ми не там, чому я цього не роблю?» Коли надходила якась задача і доводили її до бійців, я завжди на її виконання брав тільки добровольців. Він завжди був добровольцем, завжди готовий був йти. Коли я його призначав на евакуацію, то тільки почув у рацію, що є «трьохсоті», він навіть не чекав наказу висування. Він вже мчав, він вже евакуйовував, і загинув він так само. Він сказав: «Звичайно, я йду!» І пішов… Людина з щирими очима, це людина, яка точно не підведе нікого. Таких дуже мало.
Читайте також: П’ять діб повз до своїх з перерізаним горлом: сержант Нацгвардії пережив катування та смертну кару в російському полоні під Покровськом
«Дмитро загинув як справжній розвідник — у „сірій“ зоні»
Захисник, додає командир, віддав життя як справжній розвідник — у «сірій» зоні. Кажуть, що розвідник не боїться контакту з ворогом, стрілецького бою. Найбільший страх — це міни.
– Зазвичай люди не поспішають на завдання, а він рвався, завжди хотів іти. Задача була зайти в «сіру» зону, зайняти позицію і очікувати відхід супротивника, щоб взяти полоненого. Вони не добралися до місця призначення, загинули на шляху. Підірвалися на міні. Це найстрашніша міна для піхоти, М-72. Шансів вижити не було ні в кого. Загинула вся група. Це сталося 28 липня 2023 року, — розповідає «Адмірал».
Не приховує сліз і батько розвідника — Анатолій Семка, з яким вони були в одній бригаді, виконували різні завдання.
– У тому трагічному бою я не знає, що він іде, ми атакували фронт, а вони заходили в «сіру» зону. Від мене він загинув приблизно за 800 метрів, — ділиться він з «ФАКТАМИ». — Я повторював часто і повторюю те, що я гордий за свого сина. Він — мною, наші жінки — нами. Ми виконували різні завдання, в різних підрозділах, але в одній бригаді. Те, що, за розповідями хлопців, йому хотілося бути там, де найбільш небезпечно, де дуже небезпечно. Екстрим — і все. Він це дуже любив. Мабуть, така відвага і заважала, трохи інстинкт самозбереження поступався.
Батько та син воювали в одній бригаді – Анатолій і Дмитро Семки
Поховали Дмитра Семку з відданням усіх почестей у Полтаві на Центральному кладовищі біля Алеї Героїв.
– В пам’ять про сина на фасаді полтавського Ліцею № 17 «Інтелект» відкрили меморіальну дошку. Портрет сина включили до артпроєкту «Наші» Оксани Шабас. Вона зображує воїнів з різних куточків держави, більшість з яких фізично вже не з нами, і ми дуже вдячні їй за підтримку та талант, — додає мати героя. — Розумієте, Діма двічі знаходився на волосині від смерті: одного разу потрапив в аварію, на зустрічну смугу виїхала вантажівка, в котрій водій заснув. Дивом вижив, від машини, де перебував Діма, залишилося тільки пасажирське місце, вдруге в нього було ножове поранення, як сказав лікар, міліметр би до артерії, і все б… На жаль, втретє Господь не вберіг життя синочка… Безмежно кохаємо його та пишаємось.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про те, що після загибелі сина-героя мати з Костянтинівки перепоховала його у Києві. Російська ракета вбила Івана Кондрашова у день його 22-річчя під час виконання бойового завдання.
