На Волині провели в останню путь ще одного героя, котрий захищав Україну. Олександр Козак дуже прагнув повернутися до рідного дому — до місця, де, як кажуть, зцілюють навіть стіни. Але, на великий жаль, тривалі місяці сподівань обернулися непоправною втратою. Життя воїна обірвалося через серйозне ушкодження, отримане в червні цього року, коли він опинився в епіцентрі вибуху в навчальному центрі, інформує Ковельська міська рада.
ВІДЕО ДНЯ
«Олександр отримав спеціальність техніка-технолога в місцевому машинобудівному технікумі. Після строкової військової служби, яку проходив у Яворові на Львівщині, повернувся до рідного міста. Тут взяв шлюб з Вікторією. Разом вони ростили її доньку Катерину, якій на той час було лише три роки. Більше двадцяти років займався підприємницькою діяльністю. У різні часи життя змінював роботу, їздив на заробітки. В останній час Олександр разом із дружиною працювали у закладі дошкільної освіти № 12», — зазначено в повідомленні.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він, незважаючи на негаразди зі здоров’ям, говорив, що як настане потреба — стане на оборону України.
«У грудні минулого року Олександра мобілізували. Спочатку служив на Ковельщині, а вже у лютому був переведений до 37-ї окремої бригади морської піхоти та відправлений на Херсонщину. Там у складі військової частини А4635 стрілець-снайпер виконував завдання, пов’язані з транспортуванням техніки до лінії зіткнення. Олександр був людиною добросердечною — врівноваженим, уважним до родичів і товаришів. Любив тишу, знаходив відраду в книгах. Під час телефонних розмов із рідними жодного разу не скаржився на армійські будні», — розповіли односельці воїна.
РЕКЛАМА
У травні оборонця відправили на навчання. Саме там, 4 червня, противник підступно завдав удару балістичними ракетами по навчальному центру, де наші воїни проходили бойову підготовку.
«Олександр отримав надзвичайно складні поранення хребта та внутрішніх органів, — повідомили у міськраді. — Розпочалося тривале лікування у медичних установах Полтави, Львова, Чернівців, Ковеля. Олександр розумів, що вже ніколи не зможе піднятися на ноги, однак не втрачав надії. Залишався оптимістичним, планував майбутнє: хотів облаштувати майстерню, зайнятися реставрацією старовинних металевих речей. Вже навіть придбав необхідне устаткування через інтернет і надіслав додому. Проте наслідки війни виявилися сильнішими за медицину. 2 листопада в одній із львівських лікарень Олександр помер».
Олександру Козаку було 53 роки. Поховали бійця на Алеї Героїв міського цвинтаря.
РЕКЛАМА
Нещодавно у Гайсині попрощалися з 27-річним героєм Олександром Личманюком, солдатом 59-ї бригади на позивний «Папай».
