Автор фото, Державне агентство з управління зоною відчуження
Article Information
-
- Author, Вікторія Калімбет
- Role, BBC News Україна
- 15 листопада 2025, 14:45 GMTОновлено: 3 годин(и) тому
Під час масованої атаки на Київ в ніч на 14 листопада російський дрон влучив у будинок на Троєщині, в якому жили колишні працівники ЧАЕС і їхні родини. Місцеві називали його "чорнобильським", або "станційним будинком". Тут мешкала і Наталія Романівна Ходимчук – вдова Валерія Ходемчука, який став першою жертвою Чорнобильської катастрофи.
Про смерть жінки повідомили в Державному агентстві з управління зоною відчуження (ДАЗВ).
"Ми втратили жінку, яка пройшла крізь чорнобильське пекло, втратила чоловіка, виховала дітей, вистояла перед трагедіями, що могли зламати будь-кого. Але не її", – написали в агентстві.
Російський дрон влучив просто у квартиру пані Наталії – вона вигоріла дощенту. Саму жінку швидкою доправили до опікового центру.
Того ж дня в лікарні її провідали друзі з організації "Промінь 5/2" (вона об'єднує родичів загиблих від променевої хвороби після аварії на ЧАЕС).
"Вони встигли поговорити з пані Наталією – попри важкий стан, 45% опіків тіла вона була при свідомості й трималася мужньо", – йдеться у повідомленні ДАЗВ.
В ніч на 15 листопада серце Наталії Ходимчук зупинилося. Їй було 73 роки.
"Наталія Романівна жила з гідністю, любов'ю і тихою силою, яка надихає всіх, хто знав її особисто чи через її історію. Вона була веселою, підтримувала інших, сяяла. Тепер її голос доєднується до голосів усіх невинних українців, убитих російським терором", – написали в агентстві з управління зоною відчуження.
Skip Найпопулярніше and continue readingНайпопулярніше
-
"Обличчя, повне калу". Що перше випорожнення немовляти розкаже про його майбутнє здоров'я
-
Золота кров: найрідкісніша група, яка рятує життя
-
Головні претенденти на Оскар 2026: що варто подивитися
-
Яке насіння корисніше — гарбузове чи соняшникове
End of Найпопулярніше
Там також додали, що невдовзі, 25 листопада, пані Наталія мала разом з іншими ліквідаторками їхати в Прип'ять для фотосесії в рамках проєкту "Чорнобиль: жіноча доля" до 40-річчя трагедії.
До повномасштабного вторгнення вона щороку їздила на Чорнобильську АЕС, а також у село Копачі, де колись був її родинний будинок.
"Їду в Чорнобиль до Валєри щороку 24 березня у його день народження. Він же ж досі там лежить", – розповідала жінка BBC навесні 2015 року.
- Як ховали перших жертв аварії на ЧАЕС
Автор фото, Архів родини Ходимчуків
Підпис до фото, Меморіальну дошку Валерія Ходемчука встановили на стіні між третім та четвертим енергоблоками ЧАЕС. На ній відбитки рук його доньки Лариси та дружини Наталії
Державне агентство з управління зоною відчуження поділилося також історією подружжя чорнобильців і світлинами з останньої поїздки пані Наталії до Припʼяті.
"Звісно, по любові!"
Валерій Ходемчук був старшим оператором головного циркуляційного насоса на 4-му енергоблоці ЧАЕС.
З Наталією він познайомився у прип'ятській їдальні, де вона працювала продавчинею, а він – щодня обідав.
Автор фото, Державне агентство з управління зоною відчуження
Валерій і Наталія зустрічалися у вільний час, а по суботах і неділях ходили на танці у Копачі – рідне село Наталії.
"Танці тривали до пізнього вечора, він проводжав мене, а потім або йшов пішки понад 5 км, або залишався ночувати з моїми братами", – пригадувала вона в розмові з ДАЗВ.
Одного разу Валерій несподівано прийшов посеред тижня. Наталія сиділа за ткацьким верстатом – ткала невеликі килимки з квітками, так звані "кросна", і дуже засоромилася від того, що залицяльник побачив її за простою роботою у домашньому одязі. Але Валерій на це не звернув уваги, адже прийшов із серйозними намірами – свататися.
Автор фото, Державне агентство з управління зоною відчуження
Підпис до фото, Пані Наталія пояснила, що написання її прізвища і чоловіка різняться: у паспорті Валерія помилково написали "е" замість "и" – тому він був Ходемчуком, а Наталія – Ходимчук
Спільне життя молоде подружжя почало в "пдушці" – пересувному будиночку в Лісовому масиві. У 1975 році вони отримали квартиру, згодом народили двох дітей – сина Олега і доньку Ларису.
Наталія розповіла про день, коли востаннє бачила свого чоловіка живим:
"Валера збирався на нічну зміну, по телевізору показували фільм про кохання за розрахунком. Я обійняла його й запитала, чи з любові він зі мною одружився. Він посміхнувся і відповів: "Звісно, по любові!".
Про аварію пані Наталія дізналася від сестри – її чоловік працював зварювальником на 5-6 енергоблоках.
Валерій мав уже бути вдома, але не повернувся. У медсанчастині та морзі його не було. Зрештою Наталія зателефонувала директору станції Віктору Брюханову.
За кілька хвилин до неї приїхали представники профкому станції – вони повідомили, що пошуки Валерія тривають, але безуспішно, порадили слухати уважно радіо та готуватися до евакуації.
Зрештою Наталія мусила припинити пошуки чоловіка – не хотіла й надалі піддавати колег-пошуковців смертельній небезпеці та лишати їхніх дітей без батьків – як залишилися без батька її діти.
Вона розповіла, що не змогла сказати свекрусі правду про загибель її сина – збрехала, що Валерія відвезли на лікування до Москви разом із колегами.
Про його смерть жінка дізналася лише 10 травня – з виступу на телебаченні Михайла Горбачова.
Тіло Валерія Ходемчука так і не знайшли.
Автор фото, Архів родини Ходимчуків
Понад двадцять років пані Наталія відвідувала Мітинське кладовище, де поховані загиблі внаслідок аварії на ЧАЕС. Там є і символічна могила її чоловіка.
В ній замість тіла поховали його сорочку, яку він зняв перед зміною.
"Я її не прала, бо на ній лишився його запах, який ще кілька років не вивітрювався. Її й поховала замість Валери… Дуже часто син носив його краватку й запонки", – згадувала пані Наталія.
Автор фото, Державне агентство з управління зоною відчуження
Майже 40 років після смерті чоловіка Наталія продовжувала з ним говорити.
У розмові з агентством з управління зоною відчуження вона зізналася: коли росіяни окупували зону відчуження й станцію, просила Валерія "вигнати їх звідти".
Перед початком повномасштабного вторгнення у Наталії народилась онучка, яку назвали на честь діда – Валерією.
"Я жила заради дітей, тепер заради онуків. Зараз моя родина не може зібратися разом – сім'ї доньки й сина в різних країнах. Я чекаю часу, коли ми зможемо знову це зробити. І обов'язково дочекаюсь. Я повинна прожити за себе й за Валеру", – говорила пані Наталія.
