“Смерть від ворожої міни: трагічна доля воїна з Черкащини, що прагнув до бою з початку війни.”

Завжди сповнений енергії, вимогливий до себе, справедливий у рішеннях, з винятковим рівнем професійної компетентності — так говорять товариші по службі про хороброго воїна. Його насичене подіями життя тільки розгорталося, оскільки нарешті знайшов свою любов, побрався шлюбом, став батьком для двох її діток, і за декілька місяців до початку повномасштабної війни у пари народився спільний син. Так само сильно, як свою сім’ю, Олександр Федорович обожнював і Україну. З цієї причини у січні 2023 року став на оборону Вітчизни, приєднавшись до ряду ЗСУ за контрактом. Влітку того ж року військовий з позивним «Чигирин» поліг у місці здійснення бойових місій на Донецькому напрямку. У нього залишились мати, дві сестри, дружина і троє синів. Олександра Федоровича удостоєно орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Якби у нього було десять дітей, він був би найщасливішим»

«Сашко був надзвичайно добрим і відкритим, наскільки це тільки можливо, — розповідає „ФАКТАМ“ дружина бійця Катерина. — Він постійно усміхався, незалежно від того, що відбувалося у житті, а його усмішка була така неповторна… Він шаленів від футболу, відмінно грав у теніс, а його найголовніша пристрасть — це шахи. Сашко брав участь у різноманітних турнірах та змаганнях та займав призові місця».

ВІДЕО ДНЯ

Відразу після завершення навчання у школі Олександр Федорович поїхав працювати на будівництво. Самостійно заробив кошти на навчання і в Черкаському державному технологічному університеті здобув вищу освіту за фахом «інженер-будівельник». Усе своє життя до війни він займався зведенням споруд. Це спортивні майданчики, стадіони для атлетів — від Львівщини до Донеччини, від Чернігівщини до Одещини. Мав надію, що після війни буде відбудовувати Україну…

Дружина загиблого героя додає: знайомі вони були тривалий час, оскільки з одного села. Але їхня історія кохання розпочалася у 2020 році, коли вже мали життєвий досвід, свої радості та розчарування.

РЕКЛАМА

«Я виховувала двох синів, а Сашко мріяв про справжню сім’ю, про оселю, де чутно дитячий сміх і панує любов. Ми зустрілись — зрілі, зі схожими цінностями, з вірою в добро і яскраве майбутнє. Коли почали спілкуватися, від Сашка прямо виходило тепло і щирість, це відчувалося миттєво, — говорить вона. — Він дуже любив дітлахів, а вони — його. Там, де Сашко, там завжди діти, це я як мати відразу помітила. Якби у нього було десятеро дітей, він був би найщасливішим. Неодноразово він говорив про усиновлення дитини з інтернату, завжди йому було шкода покинутих дітей. У нього було прекрасне почуття гумору, він вмів розрядити обстановку.

“Олександр дуже любив дітей, а вони – його”, – розповіла Катерина

Сашко перший у мене закохався, я навіть спочатку цього не помічала. Він робив перші кроки, намагався підкорити моє серце, будував до мене шлях діями, а не розмовами, і так було завжди. Він був таким рішучим, самовпевненим, наполегливим, уважним, відважним, щедрим і романтичним, дарував багато квітів і сюрпризів, і мені, й дітям, і був трохи сором’язливим, не хотів багато уваги до себе.

У 2021 році ми стали чоловіком і дружиною, тоді з’явився на світ наш спільний син Володимир, наш маленький промінець радості. Сашко за короткий термін з парубка став багатодітним батьком і дуже цим пишався. Я була по-справжньому улюблена і справді щаслива. Мій чоловік так гордився нашою сім’єю, постійно турбувався, багато працював, щоб ми нічого не потребували. Робив усе для нас і був готовий на все заради нас, я це знала, бачила, відчувала. Щодня і завжди говорив, що ми — його найбільше щастя, сенс буття і його скарб. Говорив, що я його мрія і винагорода в цьому житті. Не було і дня без слів кохання і подяки один одному. Ми були такі щасливі, цінували кожну мить, жили і не могли насолодитися, жодного разу не посварилися, мені прямо моторошно було від того, як усе у нас гарно…"

РЕКЛАМА

«У нас було посвідчення, що родина багатодітна. Але чоловік про це не згадав ні слова»

Раніше чоловік не служив, додає співрозмовниця. Коли почалася повномасштабна агресія, він хотів іти захищати Україну з першого дня. Але оскільки на початку було багато бажаючих, після проходження медичної комісії йому сказали чекати на дзвінок.

«А у нас було посвідчення, що родина багатодітна. Але чоловік про це не обмовився ні словом, — додає жінка. — У 2022 році були важко травмовані мій батько і чоловік сестри. Сашко залишався єдиний чоловік на всю родину. Зателефонували йому 13 грудня 2022 року, у перший день народження нашого Вови. Сашко зібрав речі і поїхав до військкомату, хоча повістки йому ж не вручали. У січні 2023 року він став бійцем 38-ї ОБМП, потрапив у розвідувальну роту. Я дуже за нього переживала, але він завжди говорив: „Катрусю, я всього навчений, все знаю, все буде добре, вмію все прораховувати і бачити наперед, єдине, що для мене страшно, це міни, вони непередбачувані…“ Після першого виходу на завдання, у нього вирував адреналін, і з його слів я зрозуміла, що в якійсь мірі йому там навіть подобалося, хоча говорив, що фізично складно і дуже жахливий сморід тіл…»

У січні 2023 року Олександр став бійцем 38-ї ОБМП, потрапив у розвідувальну роту

16 липня 2023 року… Тоді Катерина востаннє бачила коханого. Зізнається: ніколи не бачила його таким сумним.

РЕКЛАМА

«Це була наша крайня зустріч, остання ніч, світанок разом, останні обійми. Мені здається він щось відчував, — говорить вона. — І я теж, бо всередині було неспокійно. Сашко останнім часом якимись дивними питаннями переймався, казав, що у нього вік Ісуса, і запитував, чи потрапить він до раю, чи гідний там бути…

Читайте також: У нього була одна відповідь: «Там мої побратими. Мусимо стояти на смерть»: історія 22-річного захисника, який віддав життя за Україну

27 липня ми вранці спілкувалися, а під вечір коханий мені написав, що він несподівано йде на завдання і був радий, що йде з товаришем Дімою. Усі вони прагнули вирушати на завдання, воювати бажали… Далі жахлива тиша. 29 липня командир чоловіка повідомив трагічну новину. Сашка під час виконання бойового завдання в населеному пункті Урожайне вбила міна… Це єдине, чого він боявся. Помер у сірій зоні зі своїм кращим другом та іншими товаришами по службі. Коли чоловіка доправили додому, провела з ним ту коротку останню літню ніч, тримаючи його холодну руку. Поховали його у рідному Рацеві.

Після смерті коханого мені вдалося організувати в пам’ять про мого чоловіка шаховий турнір, тому що шахи були для нього не просто розвагою. Вже проведено три турніри, організовуємо їх кожного року у вересні, на його день народження".

Олександр Федорович нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно)

Дружина воїна ділиться: хоч і минуло два роки з моменту смерті чоловіка, але час зовсім не загоює:

«Кожен день я збираю себе по частинах і наче заново вчуся існувати. При живих батьках і дітях, без нього я залишилася сиротою. Я живу із вдячністю за той час, який нам подарувала доля, і з горем, що його було так небагато. Упевнена, що такі люди зустрічаються раз у житті, і то не кожному, мені з ним дуже пощастило, це найкраща людина, яку я знаю.

Олександр Федорович

Оскільки похований Сашко у сусідньому населеному пункті, я їздила туди перший рік майже щодня, інколи з дітьми, інколи без них, у будь-яку погоду. Після року трішки рідше. Я не могла змиритися, що мій коханий, дорогий чоловік там лежить у землі. Діти — вони є джерелом сенсу і мотивації у моєму житті. Їх троє — я одна, їм потрібні моя любов, турбота, підтримка, виховання за двох. Тепер я просто мужня, бо іншого виходу немає. Біль не зникає, а час не зцілює, надто важка втрата…"

Раніше історію офіцера Івана Кондрашова, який загинув під час виконання бойової місії у Дружківці, «ФАКТАМ» розповіла його мати Ольга Кондрашова.

Джерело