Наша говірка стає не тільки знаряддям спілкування, а й способом суспільної ідентифікації та душевної підтримки. Мова покоління війни: як говорять українські діти?
В умовах воєнного стану мова набуває нових ролей – стає не лише інструментом комунікації, а й засобом суспільної ідентифікації, душевної підтримки та відновлення відчуття захищеності. Для українського соціуму вона все більше відіграє роль мірила довіри й приналежності, а в дитячому соціумі – індикатора мовної адаптації до новітніх реалій.
У сучасній психолінгвістиці цей процес описують як емоційне сприйняття мови, коли слова отримують не лише семантичного, а й афективного значення, поєднаного з персональним і колективним досвідом.
У 2025 році науковці кафедри української мови Київського національного університету імені Бориса Грінченка провели серію соціолінгвістичних опитувань серед дітлахів молодшого шкільного віку та педагогів столичних шкіл, щоб з’ясувати, як війна вплинула на мовну поведінку нового генерації українців.
Одержані результати дають можливість оцінити, яким чином в сучасних обставинах трансформуються моделі мовного засвоєння, ставлення до мови та способи адаптації дітей до нової мовної реальності.
Дослідження дитячої мови є важливим інструментом вивчення процесів мовної соціалізації. Воно дає можливість відстежити, як діти засвоюють різні мови та розподіляють ролі між родинним, освітнім і публічним простором. Такі дані утворюють емпіричну базу для практично орієнтованої мовної політики.
Школа як віддзеркалення соціуму
Сучасна школа відбиває мовну динаміку українського суспільства: державна мова переважає в навчальному процесі, тоді як у неформальному спілкуванні учнів (перерви, онлайн-комунікація) зберігаються контактні та змішані мовні практики.
Переважна кількість вчителів (понад 82%), котрі взяли участь в опитуванні (жовтень 2025 року), вказують, що учні відчувають складнощі у висловлюванні українською мовою на уроках. Це свідчить про те, що нерідко дітям не вистачає автоматизованих мовних умінь.
Мова йде не про брак знань, а про поступове поширення функцій української мови – від мови навчання до мови щоденної комунікації та емоційного вираження, що є важливим завданням для багатьох здобувачів освіти.
Одним із ключових факторів цього процесу є родинна мовна політика.
За результатами опитування дітей у м. Києві (лютий 2025 року), більше половини молодших школярів (52.4%) ростуть у змішаному мовному середовищі, де в побуті поєднуються українська та російська мови. Третину дітей (32%) виховують у цілком україномовних сім’ях, тоді як 11.7% – у російськомовних. Така структура показує поступову, але ще неповну українізацію приватного простору. Ці особливості родинних мовних практик безпосередньо впливають на мовну поведінку дітей.
На сьогодні саме школа виступає каталізатором змін у мовній поведінці дітей: вона розширює функціональні межі української мови, переводячи її з навчального рівня у сферу повсякденної комунікації. Педагоги зауважують, що діти все частіше застосовують українську під час групових завдань, обговорень та звичайних розмов. Це означає, що мовна соціалізація покоління війни відбувається через взаємодію і поступове формування емоційного зв’язку з українською мовою.
Емоційна українізація
І діти, і педагоги підтверджують факт переосмислення мовного ставлення. За результатами досліджень, 62% дітей, котрі взяли участь в опитуванні (лютий 2025 року), відзначили, що їхнє ставлення до російської мови змінилося через війну, тоді як понад 80% вчителів (жовтень 2025 року) фіксують зростання впевненості та гордості у використанні української. Ці показники демонструють, що мова поступово переходить з категорії «навчальної необхідності» до категорії «емоційної цінності».
Функціональна роль російської, навпаки, звузилася до приватних і неформальних сфер: діти найчастіше використовують її з товаришами (19.9%), родичами (15.9%) або під час перерв у школі (15.3%). В офіційних контекстах — на уроках, у спілкуванні з педагогами чи під час навчання – вона майже відсутня. Це свідчить про структурну трансформацію мовного простору дітей, де українська стає мовою знань, офіційного спілкування та все частіше – емоційної самоідентифікації.
Педагоги підтверджують ці спостереження: понад 81% респондентів відзначили помітні зміни в мовній поведінці дітей після 2022 року, з яких 73% говорять про зростання частки української в щоденному спілкуванні. Разом із цим, 57% відзначають зменшення використання російської, а близько 11% – появу мішаних мовних форм, котрі можна трактувати як перехідний етап мовної адаптації.
Водночас опитування вчителів показує, що мовні непорозуміння між учнями виникають у поодиноких випадках: регулярно – лише у 6%, інколи – у 25% класів (за даними опитування). Більшість таких ситуацій мають вербальний характер (іронія, уникнення, кепкування), а не відкритий конфлікт, і зазвичай трапляються під час перерв. Типовою реакцією у таких випадках є звернення до вчителя, що підтверджує важливу роль школи як посередника у формуванні мовного комфорту.
Українізація сьогодні відбувається через емоційне засвоєння мови, через її поступове вкорінення в особистий і колективний досвід. Соціолінгвістика визначає цей процес як переорієнтацію символічного престижу: мова, котра раніше виконувала переважно освітні чи формальні функції, стає носієм солідарності та спільної ідентичності.
Що важливо враховувати?
Дослідження показують: мовна соціалізація дітей у час війни вимагає системного підходу, котрий поєднує педагогічну практику та емпіричні дані. Підтримка української мови в освітньому середовищі має спиратися на науково обґрунтовані інструменти спостереження, вимірювання та прогнозування мовного розвитку дитини.
- Партнерство школи та сім’ї
Ефективне формування україномовного середовища можливе лише за умови взаємодії школи, сім’ї та наукових інституцій. Необхідно розвивати моделі родинно-шкільного моніторингу мовних практик, котрі дозволять фіксувати зміни в мовному репертуарі дітей, співвідносити шкільні результати з мовною ситуацією в сім’ї та формувати індивідуальні стратегії мовної підтримки.
- Розвиток інструментів оцінювання мовного прогресу
Потрібні науково обґрунтовані стандартизовані методики, що дають можливість комплексно оцінювати мовний розвиток дітей – не лише активний словниковий запас і граматичну правильність синтаксичних конструкцій, але й рівень мовної автоматизації та емоційної впевненості у використанні української мови. Такі інструменти мають спиратися на світові практики оцінювання дитячої мови та бути адекватно адаптованими до українського контексту.
Систематичне застосування подібних інструментів дозволить виявляти зони мовної вразливості, особливо серед дітей із двомовних сімей, і коригувати навчальні програми відповідно до індивідуальної динаміки мовного розвитку.
- Науковий фундамент мовного розвитку
Розвиток українського мовного середовища серед дітей має бути спільним предметом дослідження педагогіки, лінгвістики та психології. Потрібно створювати міждисциплінарні бази даних – корпуси дитячої мови, системи спостереження за мовним розвитком і щорічні аналітичні огляди мовної динаміки в освіті. Такий підхід забезпечить доказову основу для сталих і науково зважених рішень у сфері мовної освіти та мовної політики.
.
Источник: osvita.ua
