Країни Південної Америки складно назвати центрами танкобудівної промисловості світу, але часом рішення, які приймались дуже давно, виявляються сучасними та дещо пророчими.
І чудовий приклад цього – аргентинський середній танк TAM (Tanque Argentino Mediano), який почали накреслювати у 1973, коли було остаточно сформульоване завдання на нову бойову машину. Вона мала виправити ситуацію у танковому парку з американськими M4 Sherman у кількості до 360 одиниць, частина з яких проходила модернізацію Repotenciado (зі встановленням 105-мм гармати), до 50 M41 Walker Bulldog та 120 французьких AMX-13.
Читайте також: Як США зробили 400 PAC-2 під Patriot до операції “Буря в пустелі”, і чи можна таке повторити
M4 Sherman ЗС Аргентини, 1970 рік
Через відсутність досвіду та неможливості закупити готові зразки було вирішено піти на співпрацю з іноземними компаніями й вибір пав на німецьку Thyssen-Henschel. А через те, що аргентинські військові хотіли танк вагою 30 тонн зі 105-мм гарматою та швидкістю до 70 км/год, а також запасу ходу на 500 км, то замість розробки унікального шасі було прийнято прагматичне рішення із використанням шасі БМП Marder.
Підвіску спеціально посилили, встановили башту власної конструкції із на той час “золотим стандартом” у вигляді нарізної 105-мм Royal Ordnance L7 із системою управління вогнем із лазерним далекоміром та балістичним обчислювачем. Рівень захисту в цілому характеризувався лише на рівні від 35-мм снарядів у лобовій проєкції. Екіпаж танку – чотири особи.
Tanque Argentino Mediano
Збільшену вагу також компенсували новим німецьким 720-сильним дизелем MB-833 Ka 500 від MTU. Він гарантував доволі високий показник питомої потужності на рівні 24 к.с. на тонну, а також розганяв машину до 75 км/год.
Виробництво машини почалось у 1979 році, але попередній план на 200 машин був скорочений на 50 одиниць через фінансові проблеми. І, повертаючись до загальної ситуації із бронетанковим парком Аргентини, то його характеризує доволі простий факт: виведення M4 Sherman з експлуатації почалось лише у 1994 році й завершилось через чотири роки.
А вже у 2000-х роках почалась епопея із модернізації TAM, яка мала реалізовуватись з ізраїльською Elbit Systems. Перший проєкт 2002 року TAM S 21 мав оновити систему управління вогнем та додати тепловізор. Але після оновлення 6 танків проєкт згорнули. У 2010 році стартував TAM 2C, який виявився більш вдалим.
TAM 2C
Окрім оновлення системи управління вогнем з тепловізором для навідника, у цю версію був інтегрований тривісний стабілізатор гармати, додатковий силовий енергоагрегат, інтеграцію нових снарядів та протитанкової ракети LAHAT. Також згодом велись роботи над посиленням захисту шляхом встановлення пасивних модулів композитної броні.
Але у 2023 році Аргентина показала нову версію модернізації, яка отримала назву ТАМ 2CA2. Вона також реалізується Elbit Systems і передбачає чергове оновлення та повну цифровізацію системи управління вогнем, встановлення командирського панорамного прицілу та оновлення прицілу навідника.
ТАМ 2CA2
Загалом у планах міноборони Аргентини провести оновлення 74 танків до цієї версії протягом п’яти років з опціоном на ще 30 машин. Але проєкт вже трохи відстає від графіка і станом травень 2024 року у війську перебуває лише дві такі машини, але у найближчі місяці, як повідомили в уряді, буде передано ще декілька танків.
ТАМ 2CA2
І варто зазначити, що у версії ТАМ 2CA2 аргентинська машина дуже схожа на те, що розробила з нуля General Dynamics – M10 Booker, який наближається до головного випробування перед виробництвом. Бо мова також йде про легкий танк на базі БМП зі 105-мм гарматою, з розвиненою системою управління вогнем та рівнем захисту від автоматичних гармат. Єдина суттєва відмінність – вага, бо американська машина важить на 10-12 тонн більше – 42 тонни.
І хоча обидва танки були створені у різний час, вони є результатом висування військовими однакових умов: підвищена мобільність та дешевизна.
Читайте також: США вперше з 90-х років почнуть виробництво Abrams з нуля, а збирання автоматизують
