В контексті постійної загрози від гіперзвукових та аеробалістичних ракет РФ для України цілком доречно буде пригадати один історичний приклад. Наприкінці Другої світової війни нацистська Німеччина працювала над проектом гіперзвукового “антиподного»” бомбардувальника під назвою Zilberfogel, складність якого виявилась занадто амбітною як на тодішній рівень розвитку технологій, тому цей ракетоплан “в металі” втілено так і не було. Однак цікаво, що креслення по Zilberfogel потрапили як трофей в руки СРСР, котрий також безуспішно намагався скопіювати і відтворити цей проект.
Якщо подивимось на деталі цього проекту, то зможемо зробити висновок зокрема про те, що “антиподний” Zilbervogel цілком можна назвати ідейним попередником рашистського гіперзвукового “вундерваффе”.
Читайте також: Збиття “Циркона” знищило ще одну жахачку Кремля про “плазмовий стелс”
Відомо, що Zilberfogel повинен був мати наступні характеристики: довжина фюзеляжу – 28 метрів, розмах крила – 15 метрів, маса пустого ракетоплана – 10 тон, максимальна стартова маса – до 100 тон, де на ракетне паливо мало би припадати 84 тони, “стеля” бойового навантаження – до 30 тон, показник мав зменшуватись по мірі збільшення дальності польоту. Для запуску ракетоплана мала використовуватись катапульта з довжиною направляючої аж 3 кілометри.
За проектними характеристиками цей ракетоплан мав розвивати максимальну швидкість польоту до 6400 м/с (або ж 23,4 тисячі км/год), та досягати максимальної висоти польоту до 260 кілометрів. Однак післявоєнні розрахунки показали, що такий літальний апарат зруйнувався би ще під час польоту.
Макет гіперзвукового бомбардувальника за проектом Zilbervogel, архівне зображення з відкритих джерел
Окремо специфічною виглядала концепція ймовірного застосування «антиподного» гіперзвукового бомбардувальника Zilberfogel. Передбачалось, що такі ракетоплани атакуватимуть на високій швидкості та висоті польоту важливі центри Союзників, як то Лондон чи Нью-Йорк, або ж віддалені райони СРСР, не зустрічаючи опір від наявних на той момент засобів протиповітряної оборони. По суті, це мала бути терористична зброя для невибіркових ударів по цивільному населенню у великих містах, тому що з тодішнім розвитком технологій ті ж самі німці могли забезпечити для своїх “Фау-1” точність на рівні хіба що “кудись влучить у Лондоні”.
Якщо спрощено описувати можливі сценарії польоту для Zilberfogel, то вони виглядали так: 1) політ по дузі, коли ракетоплан летів би з Німеччини для удару по Нью-Йорку, та приземлявся би в районі Австралії; 2) комбінування різних траекторій та режимів швидкості, щоб забезпечити повернення ракетоплана в Німеччину; 3) політ в режимі “хвилеподібного планування” після стрімкого розгону аж до 7 тисяч метрів на секунду.
Ескіз проекту гіперзвукового бомбардувальника Zilbervogel, архівне зображення з відкритих джерел
При всій відчайдушності свого становища у 1944-1945 роках німецьке військове командування однак розуміло, що Zilberfogel як “вундерваффе” реалізувати неможливо, тому цей проект не просунувся далі стадії макета та ескізних креслень.
СРСР на чолі із Сталіним цей нюанс проігнорував. Тому є згадка в різних джерелах про те, що відтворити Zilberfogel в другій половині 1940-хх років намагався радянський “НИИ-1” на чолі із академіком Мстиславом Келдишем. Однак і цей проект, що отримав індекс НИИ-1 МАП, завершився по суті нічим, бо для його реалізації не було технологічної бази.
Втім, на основі всього вищевикладеного можемо вивести наступний підсумок. Проект нацистського ракетоплана Zilberfogel цілком можна вважати ідейним попередником рашистського гіперзвукового «вундерваффе» саме в тому плані, що в обох випадках йдеться про розробки з монструозними характеристиками, призначені для по суті невибіркових ударів по цивільній інфраструктурі.
Модель гіперзвукового бомбардувальника за радянським проектом НИИ-1 МАП, фото з відкритих джерел
Читайте також: Чи “воскресила” РФ ще одну радянську гіперзвукову ракету – Х-90 з дальністю 3000 км
