У таборі для російських полонених: чи здатні вони до розкаяння?

У таборі для російських полонених: чи здатні вони до розкаяння? Репортаж 13.03.2024 14:09 Укрінформ Журналісти Укрінформу провели день у таборі «Захід-2»

– За кого ви б голосували на наступних виборах президента Росії?
– За Владимира Владимировича. Он навел порядок, убрал разруху…
– Ви, як і раніше, думаєте, що ми один народ?
– Так. Ми брати-слов’яни.
– Вас тут хтось хоч раз вдарив?
– Ні.
– Ваші співвітчизники вбили днями семеро наших поранених полонених. Що ви відчуваєте від цього факту?
– А я вже давно нічого не відчуваю. Я хочу додому…
– А як ви думаєте, чому вас не обмінює ваша влада?
– Ми не потрібні, напевно. Але я вірю, що нас поміняють…

Це був табір для військовополонених росіян «Захід-2», і я протягом 15 відведених мені хвилин говорила з контрактником з Курська, якого взяли в полон під Авдіївкою. Ці розмови у кімнаті адміністрації табору були останнім етапом нашого відрядження, окрім екскурсії, ми отримали дозвіл поговорити з кількома росіянами.

…А перед тим ми пройшли сюди, залишивши біля входу телефони та паспорти. На особисте прохання начальника табору, задля максимального збереження секретності. Під час поїздки у зону бойових дій ми теж часто ставимо телефони на авіарежим. Це не фронт, це глибокий тил, але всі табори для військовополонених, як «Захід-2», і охороняють, і бережуть дуже ретельно. Берегти їх треба переважно від російської ж ракети. Вони не надто потрібні російській державі, тож не виключено, що їх спробують утилізувати, як непотрібний російським фашистам обмінний фонд. Утім, є надія, що вони потрібні родинам, які все ж вимагатимуть їхнього звільнення. Бо саме вимоги російського суспільства могли б розблокувати обміни. Апеляція наших силовиків до російських жінок, матерів та дружин, які хотіли б повернути додому своїх синів, чоловіків і вимагатимуть обміну, – це наш курс і наша мета у взаємодії з родинами полонених.    

Тому і силові структури, і керівництво табору намагаються хоч якось «персоніфікувати» оці всі сотні росіян у таборах, розкиданих по Україні,  зв’язати їх із сім’ями, щоб із «м’яса» для штурмів українських міст перетворити їх в очах керівництва Росії на людей, які повірили їм, воювали, а тепер хочуть додому, і яких є на кого міняти. Ми приїхали сюди разом із жінкою військовополоненого Іриною Криніною. Вона мала бути тим посередником, яка телефонує російським жінкам і зв’язує їх з полоненими рідними. Власне, перша частина «екскурсії» була спільна.

До слова, для родин росіян діє проєкт «Хочу найти», який плідно допомагає шукати своїх зниклих чоловіків – https://hochunaiti.com/. Але військові могли б для себе самих припинити цю війну і здатись у полон. Для цього є проєкт «Хочу жить» – https://hochuzhit.com/.

Ми знайомимося з Іриною особисто (раніше знали з новин, презентація її проєкту відбувалася в Укрінформі), кажемо, що раді тому, що в Росії таки є жінки, які не просто міняють своїх чоловіків на авто, а шукають, чекають.

– Так, ми є, – погоджується Ірина.

Правоохоронці відчиняють багажник машини та показують величезні сумки, в яких – передачі для полонених. Тобто ті жінки, які готові боротися за повернення додому своїх батьків, синів, чоловіків, мають можливість щось своїм передавати: консерви, чипси, горіхи, колу, навіть знаки турботи. 

Ми заходимо на добре прибрану територію табору, – це мінімістечко, де є поле для прогулянок, гуртожитки (бараки), окремо – кухня та їдальня, каплиця, банно-пральний комплекс, ще – столярна майстерня, котельня.

У таборі для російських полонених «Захід 2»: гуртожиток

Це переобладнана під табір для військовополонених колишня колонія для кримінальних злочинців, якій кілька десятиліть, і тепер тут усе облаштовано для конкретного завдання. Зорганізувати життя та працю полонених так, щоб численні міжнародні комісії, які приїжджають перевіряти умови їхнього утримання, як мінімум, не мали до України претензій, а як максимум, – добивалися б аналогічних умов для наших полонених, яких тепер утримує Росія.

Ми заходимо на територію, де розташовані бараки. Вони всередині дійсно більше нагадують гуртожитки – з великими кімнатами і двоярусними ліжками. На стіні коридору є кілька оголошень, перше – координати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із QR-кодом для написання скарги, застереження російською мовою, що жорстоке поводження з полоненими неприпустиме, так само як висміювання їхніх фізичних вад, і ще – номери рахунка установи, який розподіляється на іменні рахунки кожного полоненого, і туди нараховується заробіток ув’язненого (це вимога Женевської конвенції, полонені мають отримувати суму, яка дорівнює майже 12 швейцарським франкам, тож військові РФ отримують свої 300 гривень на місяць, гроші надходять на їхні персональні рахунки, і вони можуть написати заяву, щоб купити на них цигарки або продукти. До слова, полонені мають право на шість перекурів на день.

У таборі для російських полонених «Захід 2»

Перед бараком вишикувалися полонені. Деякі опустили очі долу, інші розглядають нас із неприхованою цікавістю. А я дивлюся на них. Побачити і показати вам ще й такий зліпок Росії – одне із завдань матеріалу, а для себе самої побачити в них людей, а не вбивць на службі, як писав поет Лермонтов,  «страны рабов, страны господ», здається мені вкрай важкою роботою. І я бачу цю Росію в синій робі: якута, корейця, якогось чорнявого суб’єкта з європейськими рисами. Вони різні – низького зросту й високого, дехто з палками, бо ще не відновилися після поранення.

Російські військовополонені

Пам’ять «люб'язно» підкидає замітку Укрінформу із циклу «Хвилина мовчання» про загиблих героїв Великої війни, які ми публікуємо щодня, і я думаю, що кожен з оцих міг бути вбивцею когось із наших….

– Підйом о шостій, туалет, сніданок, потім для всіх – всеукраїнська «Хвилина мовчання», яку в Україні оголошують по радіо, – каже начальник табору. (Ми не маємо права ані фотографувати, ані називати імена співробітників табору).

Ми роздивляємося барак. Я беру книжки, які лежать на тумбочках. В таборі є велика бібліотека літератури російською мовою. У полонених росіян на тумбочках – здебільшого перекладні твори: Голсуорсі, Дікенс, Кастанеда. І, о диво, православний Молитвослов, Житіє старців, посібник, як правильно постити. Як же це перегукується з тим, чим були вражені ще російські класики, називали роздвоєною російською «мораллю»: розбивати лоб у молитві, падаючи на коліна перед іконами, і тут же робити найогидніші для християнства злочини – вбивства, ґвалт…

Кімната для розмов із рідними

Нам показують кімнату для розмов із рідними, кому це дозволено. Це тепер просто – IP-телефонія. Йдемо коридором у кімнату дозвілля, де є телевізор (там якраз показують керівника пресслужби СБУ Артема Дехтяренка, який розповідає про наші морські дрони). Також у цій кімнаті можна грати в шахи / шашки, а ще тут – іконки.

У таборі для російських полонених «Захід 2»: кімната дозвілля

Далі йдемо в їдальню, точніше, у кухню. Полонені саме нарізають хліб. Як нам пояснив головний кухар табору, він відбирає собі помічників з-посеред охочих – поміж полоненими є і професійні кухарі, і ті, хто раніше не готував, але знають, що бути десь при харчах завжди ліпше.

За умовами відвідин ми можемо записувати інтерв’ю із фото пізніше, але тут нам дозволяють перекинутися кількома словами з полоненими.

Без камери вони охоче погоджуються говорити, пропонують скуштувати хліба, який самі спекли. Цікава деталь: адміністрація табору не одразу знайшла постачальника продуктів для полонених ворогів, бо старі постачальники відмовилися це робити для них, навіть незважаючи на гарантовані обсяги. 

– Звідки ви? – запитую двадцятирічного Івана.

– З Костроми.

– А чого пішов на фронт?

– Мобілізували. Але я нікого не встиг вбити. Спробуйте хлібця, смачний.

Я відмовляюся і думаю, як добре з ними таки поводяться, вони абсолютно не чекають агресивної жорсткості до них, не готові до бодай словесного удару, якого заслужили. От, запрошують пригоститися хлібом. Нашим хлібом.

У таборі для російських полонених «Захід 2»: їдальня та кухня

Я дивлюся, як у напівтемній кімнаті нарізає хліб полонений, що старший за віком від попереднього.

– Можемо поговорити?

– Так, – каже він, не підводячи очей. – Мені 50 років. Я Євгеній із Петербурга, маю вищу технічну освіту. Пішов воювати, бо не мав грошей відкупитися від військкомату.

Його голос звучав тихо.

– А вам не соромно за все, що ви наробили в Україні?

– Соромно.

– А подивіться мені, будь ласка, у вічі. Будь ласка. (Мене вже потягнули за плечі супровідники, але я чекала).

І він таки підвів повільно очі й подивився на мене. Там було розкаяння. Хоча, можливо, мені здалося.

…Ми йдемо далі, у банно-пральний комплекс.

Раз на тиждень тут – баня і зміна білизни. Полонені за шторками переодягаються, в одне віконце віддають брудне: білизну, постіль, в іншому – отримують чисте. У душі – п’ять-шість кабінок.

У таборі для російських полонених «Захід 2»: банно-пральний комплекс

Я, пригадуючи різні фільми про ув’язнених, розпитую начальника, чи є в полонених якась ієрархія, спроби приниження, «дідівщина», одним словом.  У відповідь чую: ні, тут різні люди, але пов’язані однією метою (потрапити на обмін) і одним злочином. Ми виходимо у двір, де досушується після великої сушарки білизна, вона кольорова – жовта, блакитна і навіть рожева.

Прямуємо до каплиці. На запитання, чи просять полонені відчиняти каплицю, начальник табору каже, що раз на тиждень просять, моляться. Водночас зі священником проблема, УПЦ Московського патріархату адміністрація тут бачити не хоче, а священника Української церкви для табору ще не знайшли. Також начальник розповів, що шукають Коран для полонених мусульман.

…Поруч із каплицею полонені прибирають територію, я знову підходжу, щоби поговорити з ними.

Іван – з Карелії, Роман – з Приморського краю.  Вони простодушно усміхаються, кажуть, що не контрактники, а просто мобілізовані, що не знали, як «зіскочити» з війни. А коли йшли, то їм казали, що їх українці будуть із хлібом-сіллю зустрічати.

У таборі для російських полонених «Захід 2»: каплиця

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *