Ключові тези
- Колишній командувач військ США в Європі генерал Бен Годжес обговорив поточну ситуацію на фронті, ефективність українських атак на російські НПЗ та геополітичні перспективи війни.
- Генерал підкреслив, що Росія перебуває у скрутному становищі, сподіваючись на відмову Заходу від підтримки України, та проаналізував можливості дипломатичного врегулювання конфлікту.
- 1 Заяви Лаврова та реальний стан справ на полі бою
- 2 Стратегія перемоги України та удари по російських НПЗ
- 3 Позиція США та рішення саміту G7
- 4 Внутрішні виклики Кремля та настрої російських еліт
- 5 Перспективи перемир’я та дипломатичного врегулювання
- 6 Виробництво засобів ППО та позиція США
- 7 Поведінка Лукашенка та можливість зустрічі Зеленського з Путіним
- 8 Загроза для східного флангу НАТО та ймовірність перевороту в Кремлі
- 1 Заяви Лаврова та реальний стан справ на полі бою
- 2 Стратегія перемоги України та удари по російських НПЗ
- 3 Позиція США та рішення саміту G7
- 4 Внутрішні виклики Кремля та настрої російських еліт
- 5 Перспективи перемир’я та дипломатичного врегулювання
- 6 Виробництво засобів ППО та позиція США
- 7 Поведінка Лукашенка та можливість зустрічі Зеленського з Путіним
- 8 Загроза для східного флангу НАТО та ймовірність перевороту в Кремлі
Колишній командувач військ США в Європі генерал Бен Годжес надав розгорнуте інтерв’ю 24 Каналу.
Воно було опубліковано на YouTube-каналі War & Politics 24 англійською мовою. У ньому військовий аналітик поділився своїми міркуваннями щодо поточної ситуації на фронті та проаналізував ключові зміни на полі бою.
Генерал звернув особливу увагу на ефективність українських ударів по російських нафтопереробних заводах, а також висвітлив останні події в контексті геополітики, розглядаючи, чи може Путін бути готовим припинити війну, які кроки він може зробити, опинившись у дедалі більшому глухому куті, та як може виглядати потенційний перепочинок у російсько-українській війні.
Пан Годжес висловив свою оцінку щодо того, наскільки реальним є напад Росії на європейські країни, що входять до НАТО, а також проаналізував перспективи дипломатичного врегулювання війни.
Якщо оперативні новини для вас важливі Додайте 24 Канал до вибраного в Google Додати Заяви Лаврова та реальний стан справ на полі бою
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров нещодавно заявив, що вирішальну роль відіграватимуть не дипломати, а ситуація на полі бою. Проте спостережувана картина на полі бою навряд чи є сприятливою для Росії. Наразі головною спроможністю Москви, схоже, є терор цивільного населення через масовані ракетні удари та атаки безпілотників. Чого саме прагне досягти Росія?
Так, я вважаю, що цікаво чути від міністра Лаврова, якого протягом багатьох років вважали своєрідним деканом дипломатичного корпусу більшої частини Європи, слова про те, що все вирішиться не дипломатами, а на полі бою.
Я гадаю, росіяни усвідомлюють, що вони перебувають у серйозних проблемах, і що їхня єдина надія полягає в тому, що Захід здасться і припинить підтримувати Україну. Але сьогодні на саміті G7 ми спостерігали одностайність, включно з позицією президента Трампа, у підтримці України. Тому я вважаю, що це справжня проблема для російської сторони.
Вони продовжуватимуть атакувати українське цивільне населення та цивільну інфраструктуру, сподіваючись, що не тільки Україна здасться, але й Захід припинить її підтримку. Цього не станеться.
Повне інтерв’ю генерала Бена Годжеса: дивіться відео
Стратегія перемоги України та удари по російських НПЗ
Водночас Україна продовжує здійснювати успішні удари по нафтопереробній та іншій інфраструктурі Росії. Ми вже бачимо наслідки у вигляді дефіциту палива, логістичних збоїв та посилення тиску на окупований Крим. Коли ці події стануть справді критичними для Росії та чи можуть вони зрештою змінити хід війни? І якщо так, то як саме?
Так, я вважаю, що Україна розробила стратегію перемоги, яка базується на руйнуванні здатності Росії експортувати нафту та газ шляхом атак на нафтопереробні заводи та експортні об’єкти по всій Росії, навіть ті, що розташовані на відстані понад тисячу кілометрів.
Це надзвичайна зміна можливостей українського боку – мати здатність запускати зброю, яка може досягати так далеко з високою точністю. Як ми бачили кілька днів тому в Москві, а потім у Санкт-Петербурзі, де вони уразили військовий корабель у сухому доці та нафтопереробний завод.
Отже, мені здається, що росіянам буде дуже складно продовжувати війну, якщо вони не зможуть експортувати нафту та газ до Китаю, Індії чи будь-яких інших своїх клієнтів. Тому це здається мені дуже розумним підходом з українського боку на стратегічному рівні. Я не можу назвати точну дату, коли все це станеться, але я бачу, що в найближчі місяці ситуація для російської сторони буде ставати дедалі гіршою.
Позиція США та рішення саміту G7
Чи вірите ви, що після потенційної угоди між Сполученими Штатами та Іраном стратегічний фокус Вашингтона може знову зміститися в бік України? Якщо так, то як би виглядав такий зсув у практичному плані?
Так, я хотів би, щоб це було так. Я маю на увазі, що саме так і має бути. В інтересах національної безпеки та стратегічних інтересів Сполучених Штатів, щоб Україна досягла успіху та перемогла Росію. Це зробило б дуже багато для покращення стабільності в усій Європі та на Близькому Сході.
Але натомість президент на саміті G7 фактично звернувся до своїх європейських колег і сказав: мовляв, Україна – це ваша проблема, вона далеко від нас, це не наша проблема. Я вважаю, що це дуже, дуже недалекоглядно і неправильно. Але це те, що сказав президент.
Тому я не думаю, що ми побачимо суттєві зміни в політиці адміністрації Трампа щодо України. Можливо, будуть якісь нюанси, але я просто не відчуваю, що це станеться. Тож Європа, працюючи разом з Україною, повинна буде взяти на себе основні зусилля.
Ви вже згадували зустріч G7, але я хотів би уточнити один момент. Президент Зеленський заявив, що лідери G7 погодили нові заходи для посилення тиску на Росію. Про що саме йдеться: це просто вдосконалення існуючої стратегії чи вони представляють принципово новий підхід?
Звичайно, ми не знаємо точно, що обговорювалося приватно між президентом Зеленським та іншими лідерами. І я підозрюю, що стосовно всього, що обговорювалося, кільком із цих лідерів знадобиться підтримка їхніх парламентів або урядів, коли вони повернуться додому. Тому я не можу точно відповісти на це питання.
Проте найважливішим для мене була одностайність G7 у підтримці України. І я думаю, можна уявити, що ЄС збирається посилити санкції тощо. Сподіваюся, це призведе до більшої готовності затримувати російські судна “тіньового флоту”, які проходять через Балтійське та Чорне моря.
Це було б великим кроком у зниженні здатності Росії експортувати нафту та газ. Франція зробила це, Швеція зробила це, і Велика Британія щойно це зробила. Але це має стати нормою, а не чимось винятковим.
Внутрішні виклики Кремля та настрої російських еліт
Зараз Путін стикається з низкою наростаючих викликів: потенційне скорочення доходів від нафти після угоди між США та Іраном, армія, яка не здатна досягти вирішального прориву на полі бою, зобов’язання союзників України зміцнити протиповітряну оборону та посилити тиск на Москву, а також успішні українські атаки безпілотників на російську нафтопереробну промисловість. Якщо тиск на Путіна продовжуватиме посилюватися, які варіанти він може реально розглянути за таких обставин?
Можливо, спробувати зробити щось, щоб повернути собі ініціативу. Просто продовжувати те, що росіяни роблять зараз, не допоможе цього досягти. Тож це має бути щось, що або означатиме відкриття нового фронту десь, або рух в іншому напрямку – щось, що повернуло б імпульс на їхній бік.
Я не бачу, щоб це сталося, але, можливо, це те, над чим вони працюють. Я не думаю, що російські військові зараз мають спроможність дійсно зробити щось значне за масштабами в Білорусі, через Білорусь, наприклад, проти країн Балтії. Я просто не впевнений, що вони здатні на це.
Але, можливо, вони могли б зробити щось, що змусило б Україну дивитися в різних напрямках. Я думаю, це частина плану. Я також можу уявити, що вони намагатимуться продовжувати атакувати інфраструктуру України та робити все можливе, щоб вивести з ладу українські виробничі потужності, які виробляють ту зброю, що є настільки ефективною проти Росії.
Чи розумієте ви, які настрої зараз домінують у військовому та політичному істеблішменті Росії? Чи могли б бізнес-еліти, спецслужби та військові лідери зрештою переконати Путіна не занурюватися глибше у війну, а натомість почати розглядати стратегію безпечного виходу?
Це те, на що я сподівався роками. Але мені важко повністю зрозуміти й оцінити, які там емоції, що люди говорять і роблять всередині Росії. Я точно не є експертом з Росії. Думаю, українці знають це набагато краще за мене.
Але схоже, що побільшало людей – чи то військкори, чи інші інфлюенсери, чи навіть поодинокі високопоставлені особи чи олігархи, – які висловлюються проти війни, при цьому обережно уникаючи прямої критики самого Путіна. І це не тому, що їм шкода Україну, а тому, що їм не подобається, що їхній доступ до інтернету обмежений, або коли вони бачать, як українські дрони б’ють по НПЗ у Москві та Санкт-Петербурзі, і, звичайно, подальше зростання цін на бензин. Тож це починає впливати на них. Тоді як у минулому, я думаю, вони відчували, що це не їхня проблема.
Якщо Кремль прийме рішення про повну мобілізацію, яка, я думаю, ймовірно, розглядається, тоді ми дізнаємося, чи готові люди підтримати це чи ні. Я також стежу за будь-якими ознаками того, що з військових уже досить.
Я думаю, що багато старших російських офіцерів є професіоналами, і вони бачать, що сталося з армією – руйнування, шкода, не лише втрати, а взагалі все. І я думаю, що вони, ймовірно, стурбовані тим, що відбувається, здатністю Росії захистити себе від реального зовнішнього нападу. Це було б природним занепокоєнням будь-яких професійних офіцерів – що країна більше не може себе захистити. Тож я міг би уявити сценарій, коли вони почнуть чинити певний тиск. Але я цього не знаю напевно.
Перспективи перемир’я та дипломатичного врегулювання
Схоже, що будь-який перепочинок є неминучим у майбутньому. Як міг би виглядати реалістичний перепочинок або пауза у війні?
По-перше, це вимагало б певної довіри, а я не думаю, що хтось повірить російській стороні, що вона дотримуватиметься будь-якої значущої паузи довше, ніж на пару днів, наприклад. І я не впевнений, яка б від цього була користь.
Зараз Росія намагається забезпечити логістичну підтримку багатьом своїм військам, тому що українські удари безпілотниками середньої дальності знищують тисячі російських вантажівок з матеріалами. Вони пошкоджують мости, що ведуть до Криму та з нього.
Тому, якби я був в українському Генеральному штабі, я б не хотів знімати тиск з Росії та давати росіянам шанс покращити їхню логістичну ситуацію. Тож я не знаю, чи передбачається якийсь перепочинок чи пауза. Для цього мала б бути якась вагома причина.
Водночас ми чуємо дедалі більше дискусій про можливе дипломатичне врегулювання для припинення російсько-української війни. Проте російське керівництво від Путіна до Лаврова та Пєскова продовжує наполягати на тому, що Москва не має наміру зупинятися. Водночас нещодавні успіхи України на полі бою зміцнюють віру в те, що вона зрештою зможе повернути більше своїх окупованих територій. Чи не здається, що поки Захід говорить про вікно можливостей для миру, ні Росія, ні Україна наразі не виглядають готовими припинити війну?
Так, я не знаю, звідки це береться. Я маю на увазі, що це нічого не означає, коли про це говорить президент Трамп. Можливо, за лаштунками йдуть якісь розмови. Це б мене не здивувало. Де європейські посередники намагаються дізнатися настрої в Києві та Москві щодо будь-яких можливостей – речей, які жоден лідер не сказав би публічно на даному етапі.
Тож це, безумовно, було б можливо, але я вважаю, що зараз Україна, на мій погляд, перебуває у набагато сильнішій позиції. Ідея завершення конфлікту, коли Росія все ще контролює Крим та інші частини України, здається поганим результатом. Але український уряд, український народ – це ті, хто має це вирішувати.
Хто я такий, сидячи у Франкфурті, щоб вирішувати чи закликати Україну продовжувати боротьбу? Тому що саме вони страждають. Але я думаю, що це були б саме такі міркування. І, звичайно, я б мав нульову довіру до будь-яких російських обіцянок не відновлювати бойові дії.
Виробництво засобів ППО та позиція США
У будь-якому разі, однією з стратегічних переваг Росії, що залишилися, є її арсенал балістичних ракет, які Москва продовжує використовувати для терору українських міст. Україні досі бракує достатньої кількості ракет-перехоплювачів, тоді як її союзники не надали достатньо систем ППО та боєприпасів, щоб повністю усунути загрозу. Президент Зеленський неодноразово пропонував Сполученим Штатам надати Україні ліцензію на виробництво таких перехоплювачів всередині країни. Але поки що він не отримав позитивної відповіді. Як ви думаєте, чи є у Вашингтоні побоювання, що, отримавши ці технології, Україна може стати більш незалежною від своїх союзників, що не обов’язково відповідає інтересам США?
Я думаю, це було б гарною ідеєю, якби США та інші країни були готові дозволити Україні виробляти власні системи протиракетної оборони. І є кілька таких систем, це не лише Patriot, але є й інші, які також хороші, і які, на мою думку, допомогли б прискорити виробництво.
Я не думаю, що угода про дозвіл Україні виробляти Patriot, наприклад, означала б відсутність контролю – все одно існували б усілякі механізми контролю над цим. Тому я не думаю, що це означало б, що Україна раптом стане повністю незалежною, якщо вони виробляють за ліцензією щось з іншої країни. Тож я не думаю, що це було б причиною.
Я цього не знаю напевно, але одна з речей, про які люди завжди спекулюють, це те, який вплив Росія має на президента Трампа. Чому він, здається, робить речі майже завжди на користь Росії? Я цього не знаю, але інші країни повинні мати можливість знайти способи збільшити виробництво разом з Україною.
Поведінка Лукашенка та можливість зустрічі Зеленського з Путіним
Ви вже згадували Білорусь, і я хотів би поговорити з вами про лояльного до Путіна Олександра Лукашенка. Нещодавно він вибачився перед президентом Зеленським, визнав вразливість Білорусі перед українськими ударами та заявив, що білоруська армія не воюватиме проти України. Про що вам свідчить така раптова та драматична зміна риторики з боку слуги Путіна?
Звичайно, уряд Білорусі не є таким прозорим, яким має бути типовий демократичний уряд. Тому важко знати все, що відбувається за лаштунками. Лукашенко, який робить це вже роками, примудрявся грати на обидва боки, щоб уникнути прямого втягування в конфлікт, але він робить достатньо, щоб допомогти Путіну, аби росіяни просто не розпочали вторгнення в Білорусь.
Але з цього я зрозумів, що Лукашенко вміє читати ситуацію – я маю на увазі, що він розумний старий лис, і він бачить, що ініціатива змінилася, що Росія не перебуває на шляху до перемоги в цій війні, а Україна – так. І тому, я думаю, він, ймовірно, трохи перестраховується.
За яких умов і в який момент, на вашу думку, могла б реально відбутися пряма зустріч між Путіним і Зеленським?
Ну, я маю на увазі, президент Зеленський пропонував це, він пропонував це неодноразово. І для Володимира Путіна було б дуже важко визнати це і сидіти там віч-на-віч за столом навпроти президента Зеленського.
І я вважаю, що президент Зеленський вчинив розумно, запропонувавши це, щоб продемонструвати, що Україна готова до переговорів, тоді як росіяни насправді в цьому не зацікавлені. І потім, я думаю, атака на старовинний український монастир відбулася наступного дня після того, як президент Зеленський запропонував це Путіну. Тож це говорить вам усе, що потрібно знати.
У нього зараз немає інтересу робити це, поки він не відчує, що у нього немає іншого вибору. Я б дуже хотів це побачити, до речі. Я б хотів побачити, як йому доведеться визнати президента Зеленського легітимним президентом суверенної держави Україна – це було б чудово, але я не думаю, що це станеться найближчим часом.
Загроза для східного флангу НАТО та ймовірність перевороту в Кремлі
Багато експертів стверджують, що єдиним фактором, який утримує Росію від нападу на країни Балтії, є те, що Москва залишається глибоко загрузлою в Україні та спрямовує більшу частину її ресурсів на цю війну. Наскільки реалістичним ви вважаєте сценарій, за якого після припинення вогню або мирної угоди в Україні Росія ініціює певну форму конфронтації проти східного флангу НАТО?
Тут дві речі. По-перше, Росія вже перебуває у стані війни із Заходом, навіть якщо вони не запускають ракети по морських портах та аеропортах. Знаєте, ці операції в “сірій зоні”, де вони використовують безпілотники, що заходять у повітряний простір інших країн, саботаж інфраструктури, дезінформацію, судна тіньового флоту – все це є частиною операцій Росії в сірій зоні проти Заходу. І, звичайно, це має на меті залякати населення, щоб чинити тиск на їхні уряди з метою припинення підтримки України.
Друга частина цього, однак, полягає в тому, щоб уявити, навіщо Росії атакувати будь-яку країну НАТО. Навіщо їм це робити? І я думаю, що це було б з метою створити ситуацію, коли вони могли б довести або продемонструвати, що стаття 5 НАТО не є залізобетонною.
Що обмежена атака на балтійську країну, а потім Росія каже: “Ви дійсно хочете вплутуватися в ядерну війну через цей маленький клаптик якоїсь країни?” І якщо відповідь буде “ні”, якщо країни не відреагують негайно, тоді, я думаю, росіяни досягли б своєї мети, яка полягала б у тому, щоб продемонструвати, що стаття 5 – це не те, у що ми вірили всі ці роки.
Ми вже обговорювали питання про російські еліти. Схоже, що Путін дедалі більше втрачає зв’язок з реальністю та неправильно тлумачить події як на полі бою, так і в міжнародній політиці. За таких обставин, наскільки вірогідною є можливість палацового перевороту в Кремлі?
Звичайно, я не знаю. Я не міг би сказати вам, яка там динаміка в Кремлі. Я впевнений, що далеко не всі задоволені Володимиром Путіним. Але я також вірю, що протягом багатьох років він витрачав час, гроші та зусилля, щоб гарантувати, що перевороту не відбудеться. Він ув’язнив або вбив майже всіх своїх головних критиків. І, знаєте, я хотів би це побачити, але не думаю, що це станеться.
Це інтерв’ю було скорочено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.
Джерело: www.24tv.ua