Український вірш, що виявився сильнішим за радянську «Правду» 04.07.2026 13:00 Укрінформ
75 років тому почалася кампанія переслідування Володимира Сосюри та його твору «Любіть Україну!»
Поезію Володимира Сосюри «Любіть Україну!» учні в Україні вивчають у восьмому класі. Наразі – у видозміненому варіанті, вільним від радянського наставлення. Це означає, що рядки, переписані на догоду Кремлю, де «без неї – ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами» було замінено на казенне «братню дружбу», тепер відсутні. Але за яких історичних обставин було створено цей вірш? Чому його заборонили? У чому звинуватили митця? Які випробування довелося пережити Сосюрі? І чому рядки цього твору – настільки прості й щирі – так нестерпно дратували радянську імперію?
50-ТІ РОКИ: ПІК СТАЛІНІЗМУ
Кінець 40-х – початок 50-х років ХХ століття в Радянському Союзі були часами «золотого, кривавого Тамерлана» – так Володимир Сосюра згодом назвав період пізнього сталінізму у листі до свого давнього друга з Грузії, Георгія Наморадзе. З одного боку, Сталін – «батько народів» на вершині своєї диктаторської могутності, а з іншого – країна, яка оговтувалася від війни, що забрала безпрецедентну кількість життів і призвела до величезних руйнувань.
Незважаючи на те, що перемога над гітлерівською Німеччиною, здавалося б, мала б пом’якшити режим і зробити його більш людяним, цього не сталося. У країні продовжувалися репресії: різноманітні «чистки», кампанії боротьби, арешти. Наведемо лише кілька прикладів: кампанія боротьби з «безрідними космополітами», боротьба з «формалізмом», «Ленінградська справа», «Мінгрельська справа», справа Єврейського антифашистського комітету, справа лікарів тощо. У липні 1951 року було заарештовано навіть Віктора Абакумова – всесильного керівника чекістського відомства.
Після відомого тосту Сталіна про «великий російський народ-переможець» республіками прокотилася чергова хвиля репресій. Вона не оминула й Україну, до якої Сталін мав власні претензії.
«БУРЖУАЗНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ», АБО ЗНОВУ БАНДЕРІВЦІ
6 липня 1951 року Президія правління Спілки письменників України на своєму засіданні розглянула доповідь голови СРПУ Олександра Корнійчука щодо редакційної статті газети «Правда» «Проти ідеологічних викривлень у літературі». Російською мовою заголовок звучав більш різко: «Против идеологических извращений в литературе». Звісно, слово «извращений» можна було замінити на більш нейтральне: «искажений», але перевагу – цілком свідомо – надали саме першому варіанту. Як писала «Радянська Україна», «Президія правління СРПУ одноголосно визнала цю статтю цілком слушною і сприйняла її як вияв більшовицького піклування про радянську літературу, як допомогу партії Леніна-Сталіна письменникам Радянської України у боротьбі проти проявів буржуазного націоналізму…»
Вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Машинопис з позначкою автора «Вилучено». Поч.1960-х рр. Фото/facebook ЦДАМЛМ України.
Анонімна стаття в «Правді», що свідчило про пряму вказівку ЦК ВКП(б) та особисто Сталіна, з’явилася 2 липня 1951 року, через кілька днів після завершення Декади української літератури і мистецтва, яка, нібито, пройшла з великим успіхом. У статті критикувався вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну!» як «ідейно хибний твір»: «Вірш В. Сосюри «Любіть Україну»… викликає почуття розчарування і протесту… Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра… Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера та інші», – йшлося в «Правді».
НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВІРШ
Одне з перших видань збірки «Щоб сади шуміли», в якій був надрукований і вірш «Любіть Україну». Фото/nbuv.gou.ua.
«Любіть Україну!» поет створив у травні 1944 року, в часи війни. Згодом він став окрасою збірки поезій «Щоб сади шуміли», за яку Сосюра у 1948-му отримав Сталінську премію І ступеня (100 тис. рублів). Саме для цієї збірки Сосюра, усвідомлюючи небезпеку рядків «без неї ніщо ми…», замінив їх на цілком лояльні, в радянському дусі, тези про «братні народи». У 1951 році твір було перекладено російською мовою поетом Олександром Прокоф’євим і опубліковано у журналі «Звезда», – але перекладено саме з тими першими, «небезпечними рядками», які наприкінці війни якось недогледіли, пропустили. Після появи «Любіть Україну» в російському перекладі та в російському журналі Сосюру звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі».
Після нищівної статті в «Правді» та резонансу, який вона викликала, Сосюрі фактично заборонили писати. Зняли заборону з вірша лише у 1958 році – через п’ять років після смерті Сталіна.
БЕЗХМАРНЕ НЕБО ДЕКАДИ І ГРІМ З «ПРАВДИ»
У романі-сповіді «Третя рота» Володимир Сосюра досить докладно описує все, що з ним сталося влітку 1951 року.
З 15 по 26 червня 1951 року в Москві відбувалася Декада української літератури і мистецтва. Пишний захід, на якому «старшому брату» демонструвалися зразки соціалістичного мистецтва: опери, балети, пісні, танці, вистави, літературні твори. Переважно етнографічного характеру: опери «Богдан Хмельницький», «Запорожець за Дунаєм», балет «Маруся Богуславка», вистава «Мартин Боруля» тощо. Письменницький цех представляли Рильський, Тичина, Бажан, Сосюра, Корнійчук. Захід мав на меті показати розквіт «національної за формою і соціалістичної за змістом» культури радянської України. До Москви прибули 1200 діячів української культури. Москвичі (здебільшого українці, які осіли в столиці) влаштовували гостям аншлаги. «У Москві нас надзвичайно гостинно і тепло зустрічали – поетів, співаків, артистів… Росіяни дуже люблять українців, так само як і ми їх, адже ми є братами. З радістю ми поверталися до Києва…» – обережно зазначає Сосюра.
Джерело: www.ukrinform.ua