Чи може слово “біль” мати жіночий рід? / Magnific. Ілюстративне фото
Деякі слова в українській мові трансформуються не лише за значенням, а й… за родом. І це не є помилкою, а давньою мовною особливістю. Один із найцікавіших прикладів – слово “біль”.
Коли слово “біль” може зустрічатися у жіночому роді, розказуємо з посиланням на роз’яснення мовознавиці та репетиторки з української мови Оксани Миколаївни.
Коли “біль” – чоловічого роду, а коли – жіночого?
Українська мова не раз викликає здивування навіть у тих, хто вважає, що досконало її знає.
Здавалося б, зі словом “біль” усе зрозуміло: він буває сильним, гострим чи нестерпним. Але виявляється, існує ще й “біль”, яка не має жодного стосунку до страждання.
Саме на цю особливість звернула увагу мовознавиця Оксана Миколаївна.
У сучасному вжитку слово “біль” у значенні фізичного чи емоційного страждання належить до чоловічого роду, як це відомо всім школярам.
-
сильний біль;
-
гострий біль;
-
відчувати біль.
У словниках ви також знайдете інше, менш поширене значення слова:
-
яскраво-білий колір, білизна.
-
біла фарба, яку раніше використовували для побілки стін, печей або полотен;
-
білі нитки, біла пряжа.
Раніше “біллю” називали не лише білу фарбу, а й порошкоподібну субстанцію для вибілювання. Зараз це значення майже вийшло з активного вжитку, поступившись словам “білила” та “фарба”.
Коли “біль” жіночого роду: дивіться відео
Саме ці значення зафіксовані в академічному “Словнику української мови”. Хоча сьогодні це значення вважається застарілим, його ще можна зустріти в літературних творах:
- На рушники та на хустки білять біль дівчата (Пантелеймон Куліш);
- Вона [Лукія] була як біль біла, очі мов у божевільної (Борис Грінченко).
У таких контекстах слово набуває жіночого роду: стіни побілили біллю чи до фарби додали білі.
Яке походження слова “біль”?
Обидва слова мають спільне праслов’янське коріння, але розвивалися по-різному.
“Біль” у значенні страждання походить від давнього слов’янського слова, пов’язаного з дієсловом “боліти”.
Натомість “біль” – у значенні “білила” – споріднене зі словами “білий”, “білити”, “білило”. Це слово іншого походження, хоча сьогодні вони звучать ідентично.
Цікаво! Українська мова не обмежується лише основними кольорами веселки. Існують також назви кольорів, які ми сьогодні вживаємо надзвичайно рідко – блаватний, багряний, пурпуровий, цинамоновий та інші.
Такі слова називають омонімами – вони однаково звучать, але мають різне походження та різні значення.
Мова постійно еволюціонує, але старі значення слів не зникають безслідно. Вони залишаються у словниках і творах давніх письменників, нагадуючи про багатство та несподіваність української мови.