У Ізраїлі з перших днів свого існування у ядерній зброї вбачали гарантію існування своєї відродженої країни посеред арабських держав, які обіцяли знищити її. Але стартом ядерної програми Ізраїлю можливо вважати 1957 ріку, коли генеральний директор Міністерства оборони Ізраїлю Шимон Перес підписав з Францією дві угоди, які передбачали не лише постачання зброї, а й надання Ізраїлю ядерного реактора.
До співпраці Францію, яка ще не мала ядерної зброї, підштовхнула Суецька кампанія 1956 року, коли країна відчула свою слабкість і безпомічність перед ядерними можливостями Радянського Союзу. У тому військовому протистоянні Франція та Велика Британія залишили Ізраїль сам на сам з Хрущовськими погрозами ядерної атаки.
Читайте також: Чим Ізраїль знищив підземну штаб-квартиру разом з Насраллою, бо там може бути цікавий нюанс
До того ж Ізраїль був вигідним Франції своїм географічним розташуванням. Справа в тому, що Франція воювала з алжирськими повстанцями, яких у свою чергу активно підтримував Єгипет. А сильний Ізраїль мій бути чудовим противником та протидією для Єгипту. Тож у результаті було укладено таємну угоду між Францією та Ізраїлем про будівництво ядерного реактора.
Для світу, зокрема для США, співпраця двох країн подавалася як “науковий інтерес”. Начебто Ізраїль надаватиме звіти своїх досліджень та відправлятиме студентів у французькі ядерні центри. А коли США все ж таки побачили майбутній реактор, то Тель-Авів викрутився тим, що назвав це майбутньою текстильною фабрикою… посеред пустелі. Потім вигадували, що це будівництво дослідного металургійного комплексу.
Будівельний майданчик біля Дімони в пустелі Негев
Така таємність від найближчих союзників пояснювалася тим, що після Другої світової війни США активно виступали проти розповсюдження ядерної зброї, тому б змусили Ізраїль надати міжнародні гарантії або припинити проєкт. Нагадаємо, що саме Вашингтон у 1957 році став головним ініціатором створення МАГАТЕ – мирної світової організації проти ядерної зброї. Але між Францією та Ізраїлем уже була укладена угода про продаж Тель-Авіву дослідницького ядерного реактора типу EL. Тому розголосити про це США означало знищити існування проєкту.
Якби США розсекретили будівництво ядерної зброї на початковому етапі, то б проєкт не мав шансу на життя: політичним тиском на Францію та Норвегію американці б припинили поставку ресурсів.
Але до чого тут Норвегія? Річ у тім, що важка вода для реактора в Дімоні закуповувалася у норвезької компанії NORATOM, яка була другим у світі постачальником важкої води. Відкривати арабському світові та США свою співпрацю з Ізраїлем компанія не бажала, як мінімум тому, що співпрацювала з Єгиптом. Ще більше таємності вимагала заява Єгипту про те, що ізраїльська програма ядерної зброї стане початком війни. Тому воду було продано Великобританії, яка мала “повернути” залишок назад до NORATOM, але таємно “повернула” до Ізраїлю.
Ядерний об’єкт у Дімоні, фото Мордехай Вануну, якого потім засудили на 18 років за зраду
Пізніше Ізраїль та Норвегія підписали угоду про мирне використання отриманого, про яку чесно повідомили американцям. Але цікавий факт – повідомлення так і не дійшло до ЦРУ чи вищих посадових осіб, оскільки було втрачено за загадкових обставин. Тож політично представити звинувачення англійцям, норвежцям та ізраїльтянам було неможливо.
Ядерна зброя Ізраїлю була створена за сприяння іноземних помічників. Франція постачала уран, Норвегія таємно через Велику Британію – важку воду. У свою чергу США передавали мирний пакет для спільного проєкту з Ізраїлем “Атоми миру”, навіть не здогадуючись, що його використано як маскувальний камуфляж та фінансування Дімонського реактора в Негеві.
Але через 12 років США все ж таки викрили секретну ядерну установку, про що було опубліковано в “New York Times”. Зрештою Вашингтон визнав Ізраїль як ядерну державу і навіть не змусив підписати Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Умови були прості – щоб не дискредитувати США як союзника, Ізраїль пообіцяв ніколи не визнавати публічно, що володіє ядерною зброєю, а також не випробовувати її.
Знімок ядерного реактора в Дімоні з Google Earth за 2023 рік
Водночас Франція, побоюючись міжнародного осуду все ж таки припинила постачання урану, а покладів на власній території було замало. Ізраїль мусив шукати інше джерело. І рішення знайшлося – контрабанда. До 1965 року контрабандисти з приватної американської корпорації NUMEC переправили до Дімони 200 тонн уранової руди (жовтого кеку). Операцію назвали “Plumbat” (свинець) через маркування 560 бочок, в яких була руда.
У водах між Кіпром та Туреччиною з німецького корабля “Шерсберг А” на ізраїльське вантажне судно перевантажили контрабандну уранову руду. Уряд ФРН діяв обережно і секретно, щоб уникнути конфлікту з СРСР та США, а змушений був співпрацювати з Ізраїлем через погрози викриття західнонімецьких чиновників у нацистському минулому.
Тож за умов такого зосередженого виробництва спільними зусиллями на рівні 1967 року, тобто через 10 років після старту проєкту, Ізраїль мав ядерну бомбу, навіть дві. І коли почалась Шестиденна війна і вся доля існування країни висіла на волосині, було прийнято рішення підгодовувати їх до використання. Але це були не бойові боєприпаси, які були виготовлені у вигляді боєголовок для ракет чи авіабомб.
Фото першої ядерної бомби, розробленої США. Приблизний вигляд могла мати ізраїльська бомба
Це були “павуки”, як їх назвали, бо з них стирчали безліч дротів, а єдиним засобом доставки боєприпасів до ворога стали вантажівки. І якби араби здолали оборону Ізраїля, то їх би відправили на зустріч ворожим танковим колонам.
Але Ізраїль зміг виграти Шестиденну війну і досі не визнає свій ядерний потенціал. Але у випадку необхідності готовий його використати.
Читайте також: Ізраїль вже нібито хоче другу батарею THAAD, але у США їх всього сім