Стрітення Господнє, або Стрітення (з грецької і латинської «принесення до храму», «представлення Господа»), належить до 12 найважливіших християнських свят і відзначається вірянами 2 лютого за новоюліанським календарем. Стрітення — з числа неперехідних Господських свят і виникло на честь принесення батьками (Марією і Йосипом) їх немовляти Ісуса Христа до Єрусалимського храму.
Закріпилася в народі головна обрядодія свята — в цей день освячують вогонь і воду: стрітенська свічка й освячена вода традиційно вважались сильними й помічними. Ще з язичницьких часів свято символізувало підготовку до весняного хліборобського сезону. Про давні звичаї, які накопичувались в народному побуті віками, поділилася з читачами «ФАКТІВ» Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (у Пирогові).
В давнину люди казали: «Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача — до плуга»
— Стрітення відноситься до 12 найголовніших річних церковних свят Господнього циклу, — розповідає Ніна Главацька про історію походження свята. — Воно встановлене церквою в пам’ять про те, як Діва Марія і Йосип Обручник прийшли з немовлям Ісусом в Єрусалимський храм на 40-й день після Різдва Христового, щоб принести подячну жертву Господу за свого первістка. Відтоді, як євреї вийшли із єгипетського полону, кожний малюк-хлопчик належав Богові й мав бути принесеним до храму. За оповіданнями, жінка з дитям приходить, щоб принести жертву очищення. Пречиста Діва, за законом юдеїв, принесла з собою пару горлиць. На Святе сімейство в Єрусалимському храмі вже чекав старець Симеон Богоприємець, адже раніше отримав пророцтво, що не помре доти, доки не побачить Ісуса. Симеон сповістив, що принесене Немовля служитиме спасінню людей.
ВІДЕО ДНЯ
Свято Стрітення виникло на честь принесення Марією і Йосипом немовляти Ісуса до Єрусалимського храму
У церковнослов'янській мові слово «стрітення» перекладається як «зустріч». І свято Стрітення символізує зустріч людства в особі старця Симеона з Богом. Зустріч старця й немовляти увійшла в історію християнства як Стрітення Господнє. Від V ст. цей день є святковим у православній, католицькій, а також у частині протестантських церков.
РЕКЛАМА
В народі Стрітення ще назвали «Стрічення», «Стріщення», «Зимобор» або «Громниці». Остання назва — це тому, що 2 лютого вважалося єдиним днем, коли взимку може пролунати грім. У народі вірили: на Стрітення зима вирушає туди, де було літо, а літо — туди, де була зима. В дорозі вони зустрічаються (як казали, «жупан з кожухом») і сперечаються між собою, а хто виграє, той і буде на цих землях господарювати. Якщо до вечора потеплішає, то літо взяло гору і скоро це відчується. Як ввечері стало холодніше, то зима ще похазяйнує деякий час. Недаремно в народі побутували приказки: «Та як би зима вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!»; «Зима на Стрітення весну зустрічає, заморозити красу бажає, а сама тільки пітніє»; «Прийшла Громниця — ховай рукавиці»; «Прийшла громниця — зимі половиця»; «В цей день лютий до березня приїхав»; «Стрітення-громниці — весни провідниці».
Не даремно в давнину люди приказували: «Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача — до плуга», тому що після свята можна вже було починати роботу в садах: прочищати дерева, кущі, обрізати річні молоді пагінці, щоб під час руху соків прищепити їх. Також відгрібали сніг від стовбурів, щоб сонце обігрівало дерево. А де снігу було мало, туди його переміщали, або, навпаки, прокопували канавки, щоб відвести зайву воду. Діти майстрували й розвішувати у садках годівнички для пташок. Господарям треба було відремонтувати сільськогосподарські знаряддя, очистити поля під оранку. Колись цього дня люди співали пісні-замовляння й ворожили: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу». В цю пору закінчувалися вечірні молодіжні зібрання, бо «Прийшли громниці — прощайте вечорниці!».
РЕКЛАМА
Якщо на Стрітення у церкві тріщать свічки, то будуть влітку великі громи
Завбачливі господарі на Стрітення, в день першої зустрічі зими з літом, замовляли стихії — небесні вогні й води, аби ті літніми громами, блискавками й зливами не зашкодили врожаю. Звідси й традиція на Стрітення освячувати свічки й воду. На Стрітення освячували у храмах свічки, і ця християнська традиція прийшла з язичницької пори, коли люди обожнювали стихію вогню. Стрітенські свічки були багатофункціональними, а називали їх «громничними», «громницями», «громничками», бо вони, за повір’ями, наділялися великою божою силою: боронять оселю та ниву від «гніву природи» (грому, блискавок, граду), а мешканців дому — від хвороб та пристріту, допомагають молодим дівчатам прояснити свою долю тощо. Саме зі свічками пов’язана ще одне походження назви свята «Громниця»: якщо на Стрітення у церкві тріщать свічки, то будуть влітку великі громи.
Стрітенські свічки після храму люди несли запаленими (щоб не потухали) до хати. З запаленою свічкою селяни обходили все подвір'я і сподівались, що вона захистить все живе у дворі від поганих очей і невидимих руйнівних сил. Нею також випалювали хрещики (хрести) і «громничні знаки» (розетки з хрестами) над вхідними дверима, вікнами та в хаті на геренді (сволоку). Вважалось, що світло свічок оберігає от негараздів, тому запалюють свічки-обереги у важкі моменти.
РЕКЛАМА
Впродовж року тримали свічку за образами, а як грім гримить, то на вікні ставили або перед образами, щоб вберегти людей і худобу від грому. За віруваннями, громницею, посвяченою від 3 або 12 років поспіль, можна було відвернути навіть градову хмару.
На Чернігівщині запалювали громничку, промовляючи: «Святий Макарочку, святий Макарочку, розжени цю недобру хмарочку, щоб не було в нас лиха». Коли у сім'ю приходило нещастя або траплявся падіж худоби, то свічкою-громницею знову обкурювали все довкола: хату, стайню, увесь двір. В родині її запалювали, наприклад, щоб припинились сварки в родині. Дівчата-відданиці на такій свічці ворожили, щоб «з полум'я взнати, з якого боку сватача чекати», топили віск і у застиглому в холодній воді скрапуванні пробували розгледіти власну долю. Свічкою обкурювали запряжених биків, коли йшли на першу оранку, «щоб тепло у борозни лягло і рясними сходами проросло». Ці ж свічі давали в руки людині, що вмирала, при читанні одхідної молитви: вірили, що так освітлюється дорога на той світ, щоб «муки зцілила і душу з грішним тілом розлучила».
Запалювали громничну свічку, «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерева не побив», нею окурювали дітей від переляку і лихоманки, а ще клали свічку під подушку від безсоння. Виряджаючи рідних чи близьких у далеку дорогу, давали освячену громничну свічку потримати в руці, відламували від неї шматочок воску й клали до кишені, «щоб у дорозі була на підмозі». Громничній свічці приписують і лікувальну силу. У північних районах Житомирщини бабки-шептухи використовували льон, яким перевивали стріченську свічку, для «спалювання рожі» (лікування запалення шкіри). Скручували дев’ять кульок і спалювали на стрітенській свічці, примовляючи: «Свічка погорає, а хвороба раба божого покидає».
Стрітенські свічки виготовлялись заздалегідь ще влітку і прикрашались різними візерунками. В основному розмальовування свічок було розповсюджено в західних регіонах, менше — в центральних. Часто свічку розмальовували, розтоплюючи віск з додаванням фарб (наприклад, соку з буряка, моркви), прикрашали льоном, коноплею і червоною ниткою, «ведмежим вушком». Достатньо було і простих обов’язкових елементів (нанесення хрестиків), рослинні ж орнаменти вимагали більшої вправності. Свічки робились великими, щоб швидко не згоріли.
На стрітенських свічках достатньо було простих елементів, а рослинні орнаменти вимагали більшої вправності. Освячену свічку тримали за образами як оберіг
Вважалося, що стрітенська вода сильніша за йорданську
Як і на Водохреще, на Стрітення у храмах святили воду. Вважалося, що по властивостях стрітенська вода сильніша за йорданську. Люди вірили, що вона лікує хвороби й рани, врятує від нечистої сили, як натерти хворі місця і вірити, то «поможе» — їй приписувалась магічна цілюща сила. Освячену воду селяни набирали в нову невживану посудину, приносили додому і зберігали за іконами. Найкраще ця вода ніби допомагала від «пристріту» — від хвороби, що її спричиняло «погане око». Тоді брали стріченську воду і несподівано лили на людину так, щоб вона не бачила, потім тепло вкривають хворого. А після сну він прокинеться здоровим.
Освяченою водою господарі кропили оселю, худобу і давали пити її, «щоб не хворіла». Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну першу неділю на молодику, «щоб бджоли добре роїлися, а чужі не наскакували на пасіку». Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!» Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і примовляв: «Боже тебе збережи!» Її давали попити безнадійно хворим, ставили на вікні для душ покійників під час поминальних обідів.
Цілющу силу, як вважалося, має й хліб, спечений на Стрітення. На нього знахарі вишіптували пристріт (вроки), давали хворим разом зі стрітенською водою. Його освячували в церкві й тримали вдома. При пожежі з ним оббігали навколо хати, щоб вогонь не пішов далі.
Помітили люди здавна, яка стрітенська погода, то й весна такою буде:
- сніжок на Стрітення — весна буде затяжна і дощова;
- холоди прийшли 2 лютого — весна буде холодна;
- якщо мете сніг, то хліб вродить;
- тиха і сонячна погода — до хорошого врожаю льону;
- відлига на Стрітення — до врожаю пшениці, вітряно — до врожаю фруктів;
- якщо напередодні Стрітення небо зірками всіяне, то весна зацвіте пізніше звичайного;
- ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл;
- відлига — чекай пізньої весни й бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро.
Ще наші пращури з багаторічного досвіду знали: «як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то чекай ще стужі!», або казали так: «Як нап’ється півень води, то набереться господар біди!»
Хазяї ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса — на врожай, нема роси — погана ознака. Коли перший грім чули раніше настання весни, то вважали, що він віщує якусь біду.
На свято, як годиться, гостювали, частували й пригощались. На Стрітення діє заборона на будь-які роботи, крім тих, що служать людям на благо. Гріхом вважається заробляння грошей (виняток — професії, спрямовані на допомогу навколишнім). В цей день всі образи треба було пробачати, повернути борги (не брати, не давати в борг). Не можна лаятися і вживати лайливі слова. Лихослів’я — один зі смертних гріхів, який руйнує зв’язок людини з Вищими силами й позбавляє її захисту і заступництва. На Стрітення Господнє не можна прибирати, ремонтувати, вишивати, прати, працювати в городі. Також не радили вирушати у далеку мандрівку. Через мінливу погоду у цей період мандрівника могли спіткати різні неприємності, тож люди раніше остерігалися далекої дороги. Існувало навіть прислів’я: «На Стрітення вирушиш в дорогу — скоро додому не повернешся».
Читайте також в «ФАКТАХ про історію і традиції наступного за Стрітенням свята з яскравими народними традиціями — Масниці.
