Росія давно перетворила свої енергоносії на зброю, якою вона цинічно шантажує звиклий до комфортного життя Захід. Доходи від їх експорту є основним джерелом наповнення бюджету країни-агресора. Однак поступово умови гри для кремля змінюються. І хоча злочинний путінський режим системно вдається до зухвалих дій, щоб продемонструвати, що він не зупиниться ні перед чим, щоб повернути мільярдні доходи й свій колишній вплив у цьому сегменті, є обґрунтована надія, що росію все ж таки виженуть з клубу світових лідерів з експорту газу та нафти.
На цьому фронті відбуваються дуже цікаві події. Про них і не тільки «ФАКТИ» поговорили з відомим експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президентом Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайлом Гончаром.
«Ніяких незручностей Європа не відчуває. Газ є»
— Михайле Михайловичу, вже місяць Європа живе без російського газу, оскільки Київ відмовився продовжувати контракт з «Газпромом» про транзит блакитного палива через нашу територію. Це доленосне рішення і для України, і для Європи, і для країни-агресора, яка була головним газовим постачальником на континенті. По-перше, москва тепер позбавлена можливості тиснути на Європу, яка серйозно налаштована позбутися цієї залежності. По-друге, росія втратила частину доходів від продажу газу, а це сотні мільйонів доларів. Білий дім назвав цю подію найбільшою та найболючішою геополітичною поразкою кремля. На болотах стоїть виття. Там кричать, що тепер з’явилися ризики для енергетичної безпеки Європи, що це рішення суттєво впливає на ціни на газ для європейців і для українців. Як тримається Європа?
ВІДЕО ДНЯ
— Нормально. Насправді повної відмови від російського газу там немає. Не надходить лише той газ, який постачали транзитом через Україну. І це має значення не для Європи в цілому, а для Словаччини, окремо взятої країни ЄС, точніше, режиму Фіцо. Думаю, якби там був попередній уряд, ніякої колотнечі з цього приводу не було б. Словаччина, як і ЄС загалом, цілком нормально переживає цей період. Так, є деяке підвищення ціни на газ, що абсолютно логічно взимку.
Російський газ в мінімальних обсягах за всю історію його постачання до Європи продовжує надходити по єдино можливому сьогодні напрямку — другій нитці газопроводу «Турецький потік». Це газ для кількох країн — членів ЄС, які люблять сидіти на ньому, тому перебільшено говорити, що це газ для Європи. Йдеться про Болгарію та Угорщину, а також Сербію. І все. І то Болгарія вже на дві третини замістила російський газ азербайджанським, причому справжнім. Тому газова тема стосується насамперед троянських коней путіна в Європі — режимів Орбана, Фіцо і Вучича. Однак російська пропаганда доволі майстерно заміняє ці малоємні ринки, куди надходить або надходив російський газ, поняттям «Європа». Мовляв, от вся Європа страждає без російського газу. Насправді це не так.
РЕКЛАМА
— А Молдова та Придністров'я?
— Якщо взяти правобережжя, то в них проблем немає. Оскільки там, хай не так швидко, як хотілося б, але зрештою реалізований проєкт підключення до альтернативного джерела постачання з Румунії. Так, вони платять за нього високу ціну, але воно того вартує й Молдова до цього звикла.
РЕКЛАМА
Що стосується лівобережжя, тобто так званого Придністров'я, то кремль їх покарав замість того, щоб рятувати, оскільки йому потрібна картинка страждаючого Придністров'я, яке «фашистські режими» Кишинева та Києва намагаються знищити. Тому слід адресувати всі питання придністровському маріонетковому режиму. Вони вважали, що газовий рай, коли можна отримувати газ, не платити за нього, а борги вішати на офіційний Кишинів, триватиме вічно. Однак, як показав досвід, кремль використовує своїх сатрапів так, як йому потрібно. Для Тирасполя мало б бути серйозним дзвіночком те, що сталося з електрикою в Абхазії кілька місяців тому. По суті, те ж саме. Коли Тирасполю пропонували постачання газу з неросійських джерел, вони це пафосно відкинули. Тепер їм нічого іншого не залишається, як грати в російську гру. Тому що такий сценарій був прописаний в кремлі.
— Видання Financial Times днями написало, що європейські посадовці кулуарно обговорюють можливість відновлення купівлі російського газу, мовляв, це знизить високі ціни на енергоносії й спонукає москву сісти за стіл переговорів. Невже в цій темі є зворотний шлях?
— Я щойно повернувся з Брюсселю, де це питання було безпосередньо в полі уваги.
РЕКЛАМА
— І що ви там почули?
— Не буде цього. В публікаціях Financial Times і Bloomberg не називають прізвища та посади тих, хто хоче повернення до цього бізнесу, хоча можна припустити, що такі персонажі є. Але в цілому позиція Європи є незмінною. Вона пов'язана не стільки з необхідністю покарання агресора, скільки з курсом на декарбонізацію та зменшення використання викопних видів палива, в тому числі газу, тим більше російського. Зараз єврокомісаром з питань енергетики є данець Ден Йоргенсен. А Данія — це європейський лідер у впровадженні зеленої енергетики.
Тому не бачу перспектив того, щоб російський газ повернувся в ЄС, як було раніше. Хоча в цих пропагандистських публікаціях намагаються показати мало не катастрофу європейської енергетики без нього, однак вони чомусь обходять стороною питання, а хто ж у 2022 році розкрутив цінову спіраль на європейському газовому ринку.
В Європі не забули, що росія вимкнула газопровід «Північний потік — 1» під приводом того, що через санкції не можуть відремонтувати турбіни на газокомпресорній станції, по якій їхній газ йде до Німеччини. Ви не ремонтуєте нам турбіни — ми не качаємо вам газ. Ціна тоді дійсно злетіла. Зараз такого злету й близько немає. Але все подається так, що нібито існує якась проблема.
Для порівняння. Якщо у 2021 році 46% газу на європейському ринку були російського походження, то за підсумками минулого року — не більше 15%, тобто втричі менше. Ніяких незручностей Європа не відчуває. Газ є. Те, що він дорожчає взимку, природно для європейського газового ринку.
«Російська повномасштабна агресія загрожує національній безпеці України. Відповідно, ми можемо вдаватися до тих заходів, які вважаємо потрібними, щоб мінімізувати можливості агресора впливати на нас», – вважає Михайло Гончар
Читайте також: «Нарешті наші європейські партнери зрозуміли, що цей звір поряд», — Володимир Огризко
— Яка ситуація зараз в російському «Газпромі»?
— Він впав нижче плінтуса, що називається. Такий результат керівництва цією компанією з боку кремля. Тому що генеральний менеджер всіх російських державних компаній сидить саме там. А Міллер («Газпром»), Сєчин («Роснєфть»), Лихачов («Росатом») номінально обіймають свої посади. путін дає вказівки, а вони їх просто виконують. От і довиконувались.
Вони змушені зараз підіймати тарифи на газ для внутрішніх споживачів, чого кремль уникав десятки років, і це подавалось як велике досягнення, мовляв, «це в Європі дорогий газ, а ми ж газова наддержава». Це підвищення поки передбачається невисоким — з літа 2025-го на 10,2%. Але минулого року «Газпром» вже підняв на 11,2%. Тому це тільки початок розкручування цінової газової спіралі на внутрішньому ринку рф. Це перше.
Друге. Перед Новим роком було оголошено про скорочення персоналу «Газпрому» майже наполовину. Це теж показник.
Далі. З кінця 2023 року «Газпром» збитковий. Припинення постачання газу через Україну — це ще один потужний крок до збільшення збитків. Вони намагаються це компенсувати підвищенням тарифів для росіян, але навряд воно швидко дасть позитивний ефект. Окрім того, цього буде недостатньо.
Ще один показник — те, що знову світ чує про «громадье планов». От «ми туди зараз побудуємо газопровід, а потім сюди». Це якраз говорить про те, що справи в них дуже кепські. Китай, на який у «Газпрому» були великі сподівання, сказав, що «Сила Сибіру-2» йому не потрібна, а якщо росія хоче його збудувати, то має продавати газ по внутрішній російській ціні. Звичайно, ніякого сенсу реалізовувати цей проєкт нема. Хоча про нього продовжують говорити.
З'явився проєкт постачання газу через Каспій в Іран, бо «в Ірані погано з газом». Хоча він займає друге місце у світі за доведеними запасами. До чого довів режим аятол цю країну, — окрема розмова. путін намалював картинку на тему «протягнемо газопровід через Каспійське море». Напевно, йому ніхто не розповів про складнощі подолання глибин цього моря при прокладанні газових труб в напрямку іранського узбережжя.
У 2016 році Міллер теж розповідав про мегапроєкт будівництва газопроводу до Індії. Може, не бачив карту, що між росією та Індією знаходяться найвищі у світі гірські хребти, а обійти їх також не так просто.
Тобто вони роблять гарну міну при поганій грі та розповідають про ці плани. Якби могли, вони б вже витягнули гроші з Фонду національного добробуту на порятунок «Газпрому». Однак коштів там вже майже немає. Залишки, які є, йдуть на війну.
— Коли путін прийшов до влади, щорічне прокачування газу територією України становило понад 130 мільярдів кубометрів. Тепер — нуль. Зараз чутно багато висловлювань, що наша ГТС без російського газу просто заіржавіє. Яка її подальша доля?
— Як бачите, місяць без транзиту російського газу не призвів до якихось катастрофічних явищ. Хоча було достатньо «пророків», які віщали, що все — щойно російський газ зупиниться, ГТС перетвориться на брухт. Такі прогнози я чую з середини 1990-х, коли «Газпром» робив перші спроби повернути нашу ГТС під свій контроль.
Але що тут потрібно мати на увазі? Коли росія та ЄС після холодної війни розширювали газовий бізнес, то використання транзитної ланки ГТС України було найоптимальнішою схемою. Відповідно, ми мали період максимізації транзиту.
Є дві фундаментальні причини, чому газопостачання з росії до ЄС прямує до нуля. Перша — що росія ще з позаминулого десятиріччя використовує газ як зброю, що дуже повільно усвідомлювали в Європейському союзі. Але зрештою усвідомили, хоча й не повністю. Друга — що Європейський союз з 2019 року перейшов до політики декарбонізації, тобто коли мінімізується споживання викопних видів палива.
Повномасштабне вторгнення збіглося у часі з ігрищами росії на європейському газовому ринку у 2021−2022 роках. І хоча Європа не прийняла газовий санкційний пакет проти росії, однак під виглядом прагнення до декарбонізації перейшла до зменшення споживання російських енергоресурсів, а в перспективі — до відмови від них.
Ми зрозуміли ще на початку 2000-х, що росія піде в обхід України: якщо ви не хочете віддавати нам ГТС в тому чи іншому вигляді, ми збудуємо нові газопроводи. Тобто що рано чи пізно транзитна функція зведеться до нуля. Тому ми до цього готувалися. Особливо після початку подій 2014 року, коли росія, окупувавши Крим та вторгшись на Донбас, припинила постачання газу нам. Вже тоді були відпрацьовані відповідні алгоритми.
Тому сьогодні ми не відчуваємо наслідків того, що через нашу ГТС не йде російський газ. Звичайно, це б'є по економіці Оператора ГТС і «Нафтогазу», оскільки ми перестали отримувати доходи, але не слід їх перебільшувати, бо іноді пишуть, особливо в західній пресі, що мало не вся економіка України базується на цих транзитних надходженнях. Насправді навіть у кращі часи ця сума не перевищувала трьох мільярдів доларів. Для порівняння: металургійний експорт в середині 2000-х давав щорічно десь 26 мільярдів.
Однак пропагандистські наративи, які свого часу були запущені в росії й віддзеркалені в західних ЗМІ, досі продовжують жити. Нам розповідають різні казочки в нових інтерпретаціях. А система працює. Звісно, далеко не в оптимальному режимі й не на тій потужності, яка була, тому що в цьому нема потреби.
Зараз вона прокачує мінімальні обсяги газу. Тому не потрібно, щоб працювали 72 компресорні станції, які є, достатньо не більше десяти. Раніше по ГТС перекачували газ внутрішнього видобутку, імпортований газ для наших потреб і транзитний. Тепер залишився тільки газ внутрішнього видобутку й перекачка: влітку закачка в газосховища, в зимовий період — відбір звідти. Таку транспортну роботу ГТС продовжує виконувати. Як бачимо, бездоганно.
Читайте також: «Росія погрожує країнам Європи, США, НАТО, а воюють інші. В цьому головна проблема», — Валерій Чалий
— Наступна тема — гібридна війна під водою, як ви зі співавтором Андрієм Чубиком назвали ці події у своїй аналітичній статті для «Дзеркала тижня». ЗМІ пишуть, що це кремлівське послання Заходу за наміри запровадити санкції проти її так званого тіньового флоту нафтового експорту.
Лише одна історія. 8 лютого був запланований вирішальний етап від’єднання країн Балтії від російської енергосистеми. А 25 грудня минулого року нафтовий танкер EAGLE S, зареєстрований на Островах Кука, яким керувала російська команда, на ходу «раптом» опустив якір на дно Балтійського моря й розірвав підводний високовольтний кабель EastLink-2, який сполучає енергосистеми Естонії та Фінляндії через Фінську затоку. До цього стався ряд аналогічних ситуацій, причини яких на поверхні. Цитую ваш прогноз: «У найближчі пів року спостерігатиметься інтенсифікація війни нервів на Балтійському театрі воєнних дій».
— На дні Балтики є чимало різних підводних комунікацій. Це оптико-волоконні кабелі мобільного зв'язку, інтернету, кілька силових кабелів, по яких передається електроенергія, зокрема доволі потужний кабель між Швецією та Польщею, і два газопроводи — Balticconnector між Фінляндією та Естонією та Baltic Pipe між Норвегією та Польщею через Данію. Balticconnector був розірваний 7 жовтня 2023 року. Baltic Pipe ще працює.
Але поруч з Балтикою, з того боку Данських проток, знаходиться Північне море — найважливіше нафтове й газове море Європи. У 1970−1980-х на дні Північного та Норвезького морів були збудовані потужні трубопровідні системи для перекачування нафти та газу в континентальну Європу з норвезьких родовищ. Норвегія зараз посідає перше місце з постачання газу до ЄС, хоча не є членом союзу. До того росія була номером один, але Норвегія постачала не набагато менше.
Починаючи з 2000-х і донині активно розвивається офшорна енергетика на мілководному шельфі Північного моря. Там з усіх боків — і німецького, і нідерландського, і бельгійського, і шведського, і норвезького — збудовані колосальні потужності зеленої вітрової енергетики. А по дну моря прокладені силові кабелі, по яких вироблена електроенергія надходить на континент.
З мого погляду, ці події в Балтійському морі — це натяк росіян європейцям типу «тут ми трошки побешкетували, а от там у вас можуть бути серйозні проблеми, якщо ми візьмемося за ваші газо- та нафтопроводи й силові кабелі».
А це дійсно вразливе місце і Європейського союзу, і НАТО, бо практично всі країни регіону — члени ЄС і Альянсу. По суті, росія в притаманній їй манері перейшла до прихованої війни диверсійного характеру. Причому високого класу. Усім зрозуміло, хто стоїть за інцидентами, які трапились. Але довести це не можуть. Фіни ж нещодавно заявили, що не мають достатньо доказів причетності росії до обривів підводних кабелів у Балтійському морі. Росіяни, зрозуміло, обурюються: «Почему вы думаете, что это мы? А вы докажите».
До речі, слід звернути увагу, що в кількох випадках розриву кабелів фігурують китайські судна. Це говорить про те, що це або синхронізовані дії, тобто що напрацьована відповідна методологія російсько-китайської «гри в чотири руки», або ж росія використовує китайців втемну. Тому що зазвичай на цих суднах працюють змішані екіпажі, і там завжди є росіяни. І це не матроси.
В росії існує спеціальна структура, причому більш засекречена, ніж ГРУ (зараз головне управління генштабу російських збройних сил). Це головне управління глибоководних досліджень міністерства оборони росії. Воно створене у 1963 році. Але у 2015-му його суттєво проапгрейдили й удосконалили методи роботи.
Десь десять років тому чимало західних експертів звернули увагу на високу активність російських підводних човнів і надводних так званих науково-дослідних суден, які по суті є розвідувальними кораблями військово-морського флоту росії, якраз в чутливих акваторіях навколо Європи, зокрема, Північного, Норвезького та Середземного морів. Тепер стає зрозумілим, що росіяни просто накопичували базу даних: де залягають кабелі та труби, які вони, кому належать, де знаходяться такі важливі об'єкти, як компресорні або помпувальні станції, як кріпляться видобувні платформи, які там системи охорони тощо. Тепер ми бачимо початок реалізації спланованих системних диверсійних дій на прикладі Балтики.
До речі, 7 січня 2022 року мав місце ще один випадок, який спочатку пройшов малопоміченим, але його теж треба віднести саме до цієї категорії. Це розрив телекомунікаційного кабелю між Норвезьким узбережжям та архіпелагом Шпіцберген. На цьому архіпелазі розташована важлива станція космічного зв’язку. Росіяни звинувачували норвежців в тому, що вони порушують Шпіцбергенський трактат 1920 року про те, що архіпелаг повністю демілітаризований. За їхніми словами, ця станція виконує завдання в інтересах NASA і Європейського космічного агентства, які пов'язані з військовими програмами. Як з'ясувалося, зовсім не раптово цей кабель там розірвався, але знову ж таки, «а вы докажите». Досі ця історія лишається у підвішеному стані.
Зараз росіяни відчувають свободу дій, оскільки якихось прямих звинувачень їм не висунуто. Хоча усім зрозуміло, що не буде Швеція розривати волоконно-оптичну лінію зв’язку Elisa між Естонією та Фінляндією (це сталося у жовтні 2023 року), а Фінляндія — кабель зв'язку між Латвією та Швецією (січень цього року), оптоволоконні кабелі між Литвою та Швецією і між Фінляндією та Німеччиною (листопад минулого року). «Cui prodest?» («кому вигідно?»), — запитували латиняни. Тільки одній країні.
Читайте також: «Наслідки однієї атаки на підстанцію було видно за 25 кілометрів», — представниця «Укренерго» Людмила Єропкіна
«Для кардинального зменшення доходів росії треба, щоб ціна нафти обвалилася десь до рівня 30 доларів, і дуже надовго»
— До кінця 2029 року — такий термін контракту — росіяни отримуватимуть до шести мільярдів доларів щорічно від продажу нафти, яку в ЄС постачають нафтопроводом «Дружба». Україна за цей транзит отримала торік близько 250 мільйонів доларів. Прем’єр-міністр Шмигаль заявив, що зупинка транзиту буде порушенням Договору Енергетичної хартії та Угоди про асоціацію з Європейським союзом, і тоді на нас чекає міжнародний арбітраж. Тобто українська влада не поспішає перекривати цей потік російської нафти. І це відбувається під час війни!
— Думаю, що Шмигаль або несе відверту пургу, або йому так пояснили. Сподіваюся, що свого часу в нього запитають, на основі чого російська нафта була «перефарбована» в так звану угорську, транзит якої зараз продовжується. Таким чином ми допомагаємо росії заробляти нафтодолари, які потім прилітають до нас у вигляді ракет та шахедів.
Звичайно, нашим парламентарям варто було б ознайомитися з текстом договору (і з тим, що там зафіксовано), який підписано між «Укртранснафтою» і російською «Транснєфтью», а також з угодою, підписаною з угорською нафтогазовою компанією MOL. Але щодо Європейського союзу, ми ніяких порушень у випадку припинення транзиту російської нафти не зробимо. По-перше, ЄС минулого року припинив свою участь в Договорі Енергетичної хартії. По-друге, є стаття 472 (заходи, пов’язані з суттєвими інтересами безпеки) Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, яка підписана у 2014 році. У пункті «с» чітко сказано: «Ніщо в цій Угоді не перешкоджає стороні вживати будь-яких заходів, які вона вважає необхідними для забезпечення власної безпеки, у випадку серйозних внутрішніх безпорядків, які порушують закон і громадський порядок, під час війни або серйозного міжнародного напруження, яке становить загрозу війни, або для виконання взятих на себе зобов’язань з підтримання миру та міжнародної безпеки».
Російська повномасштабна агресія загрожує національній безпеці України. Відповідно, ми можемо вдаватися до тих заходів, які вважаємо за потрібне, щоб мінімізувати можливості агресора впливати на нас. Припинення транзиту енергоресурсів, на яких росія заробляє гроші в бюджет війни, належить до цієї категорії. Уряд України мав би стати ініціатором подібних дій.
“Ми маємо припинити транзит нафти, на якому росія заробляє гроші в бюджет війни”, – обурюється Михайло Гончар
— Причому давно.
— Так. 7 січня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про заборону транзиту російських нафти та газу через територію України під час воєнного стану. Його ініціювала фракція «Європейська солідарність». Розгляд цього документа блокують, але, думаю, прийняття рішення — це питання часу.
Сподіватися, що угорці добровільно відмовляться від російської нафти, не доводиться. Щодо їхніх звинувачень, що Україна щось порушує, і внаслідок цього Угорщина не зможе отримувати нафту, тому зупиняться її заводи, це є відверта дезінформація. Оскільки ще у 2015 році, чудово розуміючи, що може бути припинення постачання у зв’язку з початком російської агресії проти України, угорська компанія MOL розширила свої можливості. Вони дуже пишалися, що можуть забезпечити постачання нафти на нафтопереробні заводи Угорщини та Словаччини, навіть трохи й Чехії з нафтотранспортної системи Adria, щоб не залежати від «Дружби».
А зараз вони просто клеять дурня, що «ми не готові, нам треба ще гроші». До всього вони готові. І ми б мали ці аргументи використати. Але я жодного разу не чув їх з боку українського уряду.
Щодо угод між «Укртранснафтою» і «Транснєфтью», зараз багато говорять, що не може бути оприлюднена подібна інформація, щоб не завдати шкоди національній безпеці. Але це той випадок, коли шкоди не буде, оскільки по трубі йде виключно російська нафта, іншої нафти там нема. Тобто той, хто намагається приховати ці дані, працює як агент ворожого впливу. Важливо, щоб депутати зробили відповідні запити й показали, як російська нафта була «перефарбована» в угорську.
Читайте також: «Поки кремлю вдається реалізовувати свою стратегію щодо України», — координатор «Інформаційного спротиву» Костянтин Машовець
— Сили оборони України постійно намагаються уразити російські нафтопереробні заводи. Дехто каже, що це крапля в морі. Наскільки, на вашу думку, це чутливо для ворога?
— Однозначно чутливо. Звісно, одне окреме ураження може бути краплею в морі. Але мова йде про достатньо системні дії Сил оборони України, які розпочалися в січні минулого року. Наприклад, Туапсинський нафтопереробний завод був уражений 25 січня 2024-го. Простоював три місяці. Лише у травні відновив роботу. За підсумками минулого року він зміг спрацювати лише на 32% своєї потужності, або на 40% від показника переробки 2023 року. От вам яскрава ілюстрація, яка говорить сама за себе.
Знищення паливної логістики дуже важливе. Тому атакують ті бази зберігання пального та нафтопереробні заводи, які визначені як пріоритетні. Іноді вони можуть мати невелику потужність, але знаходяться неподалік лінії фронту і забезпечують російську армію пальним. Новошахтинський завод нафтопродуктів атакували багато разів, але зрештою добили. А днями на нафтопереробному заводі «Лукойла» у Нижньогородській області зупинили найбільшу первинну установку з переробки нафти. Цей завод, як і Рязанський нафтопереробний, який теж нещодавно зупинився, входить у п'ятірку найбільших НПЗ росії. З них йде постачання не тільки для потреб російської армії, а й в ту ж москву та інші великі міста, і на експорт.
Тому головне що? Кумулятивний ефект і постійні дії. На жаль, після торішніх успішних атак у січні та лютому американські партнери примусили нас взяти паузу. Нам закидали, що це негативно вплине на світовий ринок нафти, відіб'ється на ціні бензину на американських заправках, тому адміністрація Байдена програє вибори (які вона й так програла). Лише в серпні ми відновили удари по НПЗ і по базах зберігання пального, передусім по розташованим у безпосередній близькості до зони бойових дій. Ці бази теж дуже важлива річ. Тому що в баки танків і літаків заливають не сиру нафту, а конкретний вид нафтопродукту — дизель, авіаційне пальне, бензин.
На цю ситуацію треба дивитись комплексно. Для Перемоги що потрібно? Позбавити ворога боєкомплекту, пального й зв'язку. Усім цим займаються Сили оборони. Коли немає пального, ваша техніка стоїть на місці. Коли нема зв'язку, ви не можете координувати дії. Без боєкомплекту не можете стріляти. Це ази.
У деяких коментаторів є уявлення, що кудись влучили — й все має зупинитися. Так не буде. Тут важливі системність і послідовність дій. Тільки це призведе до накопичувального ефекту. Тому далі буде. Думаю, що зараз ситуація сприятлива для цього. Навіть адміністрація Байдена в останні свої дні заявила, що вже немає тої проблеми, коли удари по російській нафтовій інфраструктурі могли призвести до якихось там потрясінь.
Тут питання в чому полягає? Якщо ми обвалимо російський нафтовий експорт (днями Bloomberg повідомив, що транзит нафти через найбільший російський термінал порт Усть-Луга призупинився через успішний удар безпілотника по насосній станції), на глобальному ринку великого дефіциту нафти не виникне. Інші постачальники тут же заповнять нішу.
Тому ми маємо не зупинятися. Тим більше, що вже набули достатньо серйозного рівня майстерності. Крім того, треба мати на увазі, що ці атаки відтягують російські засоби протиповітряної оборони від лінії фронту, бо всю ту велетенську територію не прикриєш. НПЗ знаходяться в руках ключового російського олігархату. Тому путіну доводиться дбати про ці об'єкти, які генерують доходи в бюджет війни. І чим більше ми будемо розтягувати їхні засоби ППО й завдавати ударів вглиб території росії, тим краще для наших сил на передовій.
“Нам треба продовжувати «санкції» з боку Сил оборони України. Вони найефективніші”, – Михайло Гончар про атаки на російські бази зберігання пального та нафтопереробні заводи
— Йде війна на виснаження, в якій обом сторонам дуже потрібні гроші. Ідея Трампа знизити ціни на нафту, щоб позбавити росію наддоходів від її експорту, може бути реалізована? Зрозуміло, що там багато складових, що багато залежить від позиції Саудівської Аравії.
— Тут не має бути надочікувань. Якщо хтось чекає, що, наприклад, скоординовані дії саудитів та американців дадуть результат і коли ми побачимо на екрані комп'ютера ціну 50 доларів за барель, російська агресія одразу ж зупиниться, так не буде. Якщо таке зниження відбудеться, потрібно, щоб воно було достатньо тривалим — рік-два-три. А якщо така історія триватиме кілька місяців, вона особливого ефекту не дасть. Безперечно, зменшить доходи росії. Але не фатально.
Для кардинального зменшення доходів треба, щоб ціна обвалилася десь до рівня 30 доларів, і дуже надовго. Звісно, що це малоймовірно, оскільки сланцевий нафтовидобуток у Сполучених Штатах має кратно вищу собівартість, ніж видобуток нафти у пісках Саудівської Аравії. Отже, тут важливим буде слово саудитів.
Вони готові піти на таку схему зниження цін на нафту, бо це автоматично призведе до збільшення їхньої ніші на глобальному ринку. Але вони не будуть це робити за просто так. У них є свої вимоги до американців. Вони не нові й добре відомі. Саудити хочуть, щоб Сполучені Штати дали їм парасольку безпеки — реальну, як це було в часи холодної війни на Близькому Сході, а не декларативну. Тому що вороги саудитів нікуди не поділись — Іран з того боку Перської затоки, а під боком, з Ємену, загрожують проксі Ірану хусити. Саудити просили адміністрацію Байдена повернути стратегічне партнерство США та Саудівської Аравії до того стану, в якому воно було у 1980-х. А Білий дім сказав бін Салману «йди домовляйся з хуситами». Ми добре знаємо цю історію по собі.
Тому у саудитів є сподівання, що Трамп, налаштований робити все навпаки, ніж Байден, все ж таки повернеться до них обличчям.
Трамп, який теж не хоче щось робити за просто так, послав відповідний меседж бін Салману. Відомо, що королівство хоче вкласти 600 мільярдів доларів в інвестиції у США протягом наступних чотирьох років. Однак Трамп висловив сподівання, що Саудівська Аравія «округлить цю цифру до одного трильйона». Йому, напевно, доповіли про обсяг грошей в Саудівському суверенному фонді.
Сполучені Штати хочуть, щоб саудити, як це було в часи холодної війни, отримували великі гроші за експорт нафти й витрачали їх в основному на закупівлю американської зброї, тобто інвестували в американський військово-промисловий комплекс. І тоді, якщо вони погодять ці свої інтереси, сценарій зниження нафтових цін стане реалістичним. Думаю, що ми в найближчі місяці відчуємо, як воно піде. Сторони обмінялися своїми баченнями та позиціями. Очевидно, що йдуть якісь непублічні переговори, а не тільки пікіровка в медіа.
А нам треба продовжувати «санкції» з боку Сил оборони України. Вони найефективніші. А решта підоспіють.
Раніше в інтерв'ю «ФАКТАМ» український дипломат, колишній постійний представник України при ООН Володимир Єльченко сказав, що після пережитого Україною за ці роки Третьої світової війни нам уже боятися не варто.
