Як вищі навчальні заклади можуть вміло реагувати на зміни на ринку праці та сприяти новому стандарту освіти. Від штучного інтелекту та інклюзії до мікрокваліфікацій: рішення для освіти та ринку праці.
Протягом двох днів у Київській школі економіки тривали захопливі дискусії щодо того, як вищі навчальні заклади можуть вміло реагувати на трансформації на ринку праці, підтримувати маргіналізовані групи, впроваджувати інновації та формувати новий стандарт освіти в Україні.
«Форум виходить за рамки простого змісту; головне — це атмосфера. Альянс сприяє створенню унікального середовища, де університети можуть відверто висловлюватися, зосереджуючись не на звітах, а на значеннях та викликах, з якими стикаються всі. Тут без вагань визнають недоліки чи необхідність нових підходів. Саме це його зміцнює: це динамічне, ціннісно-орієнтоване середовище, де університети відмовляються від застарілих парадигм та спілкуються сучасними термінами. Вони слухають одне одного», — Ксенія Семенова, виконуюча обов’язки ректора Національного авіаційного університету.
На форумі відбулися чотири тематичні панельні дискусії та практичні сесії у форматі «світового кафе». На панелях розглядалися найактуальніші питання сьогодення: інтеграція ветеранів, людей з інвалідністю та дорослих, які не беруть участі в ринку праці, в освіту та зайнятість; вплив штучного інтелекту на освіту та роль освітян; розрив між університетською освітою та вимогами бізнесу (невідповідність навичок); та потенціал мікрокваліфікацій – коротких освітніх програм, спрямованих на швидку перепідготовку фахівців.
Дискусії були відкритими, різноманітними, але зосередженими на пошуку спільних рішень. Учасники не лише розглядали проблеми, а й ділилися своїм досвідом та успіхами, перетворивши форум на ефективний майданчик для нетворкінгу та ініціювання нової співпраці.
Залучення та інклюзія ветеранів і дорослих до освіти та ринку праці
Перша тематична панель була зосереджена на проблемах залучення ветеранів, людей з інвалідністю та дорослих, які з різних причин залишили ринок праці, до освіти та працевлаштування. Дискусія розпочалася з ключового питання: чи слід класифікувати ветеранів як окрему групу на ринку праці, чи їх слід інтегрувати загалом? Учасники мали різні думки, але зрештою дійшли консенсусу: суспільство повинно адаптуватися до потреб ветеранів, а не навпаки.
«Зрештою, ми знайшли спільну мову. Спільнота ветеранів залишається важливою. Однак вкрай важливо, щоб вони не відповідали суспільним очікуванням, а щоб суспільство розуміло їхні потреби та адаптувалося відповідно», – наголосила Уляна Кульчицька, заступниця ректора з управління персоналом Українського католицького університету.
Ця думка заклала основу для подальшої дискусії, розширивши охоплення від питань, що стосуються лише ветеранів, до ширшої сфери інклюзивної освіти. Виступники наголосили, що доступ до освіти має бути гарантований для всіх вікових груп та з різними захворюваннями – не лише для молоді, а й для людей середнього та старшого віку, людей з інвалідністю та тих, хто потребує перепідготовки чи реабілітації. Це життєво важливо не лише з точки зору соціальної відповідальності, але й з огляду на потреби ринку праці, який прагне до найповнішої реалізації людського потенціалу.
«Освіта має бути доступною для всіх сьогодні – від молоді до людей похилого віку. Це не просто питання соціальної відповідальності; це необхідність ринку праці, яка відповідає інтересам як роботодавців, так і суспільства загалом», – повторила Уляна Кульчицька, підсумовуючи цю точку зору.
У ході обговорення було виявлено кілька системних перешкод для інклюзивної освіти та працевлаштування ветеранів та вразливих груп. Зокрема, було підкреслено суттєві регіональні відмінності на ринку праці: різні регіони України демонструють різний попит на спеціалістів та галузеву специфіку, що ускладнює створення універсальних навчальних програм для ветеранів та дорослих.
Крім того, невеликі громади часто не мають належної інфраструктури – доступних освітніх програм, безбар’єрного транспорту та інклюзивного середовища – що створює перешкоди для людей з інвалідністю та інших маргіналізованих груп. Крім того, освітні програми часто не враховують унікальні аспекти навчання дорослих: люди похилого віку мають інші життєві ритми, мотивацію та потребують персоналізованих форматів навчання.
Важливою проблемою є фрагментація державної політики: бракує координації між різними міністерствами (Мінвестор, Мінсоцполітики, МОН), місцевими органами влади та навчальними закладами щодо навчання та підтримки ветеранів та інших груп.
Також було наголошено на питанні недостатнього визнання короткострокового навчання: наразі ні держава, ні роботодавці не мають механізмів для визнання результатів неформальної або короткострокової освіти, що ускладнює перепідготовку дорослих.
Зрештою, учасники відзначили психологічні та комунікативні бар'єри: ветерани та особи з бойовим або травматичним досвідом часто мають недовіру до інституцій, зазнають стигматизації та відчувають відчуження, тоді як роботодавці та команди можуть мати труднощі з належною взаємодією з такими особами. Усі ці фактори перешкоджають успішній реінтеграції цих груп у освіту та працевлаштування.
«Коли обговорюється питання працевлаштування ветеранів або осіб, які повертаються з конфліктів, це не лише питання соціальної відповідальності. Це принципово стосується трансформації громад, у яких проживають ці люди. Якщо ми не надамо їм можливостей реалізувати свій потенціал, ми ризикуємо сприяти відчуженню та фрагментації. Ми повинні переосмислити робочі процеси, адаптувати робочі місця та підтримувати відкриті канали комунікації. Йдеться не лише про працевлаштування; йдеться про сприяння поверненню до повноцінного життя», – зазначає Андріана Костенко, завідувачка кафедри психології, політології та соціокультурних технологій Сумського державного університету.
Щоб подолати виявлені перешкоди, спільнота форуму сформулювала кілька рекомендацій. Перш за все, існує нагальна потреба провести дослідження освітніх потреб дорослого населення на рівні громад та регіонів, включаючи ветеранів та осіб з інвалідністю, щоб забезпечити справжню відповідність навчальних програм місцевим потребам.
Одним із практичних методів залучення ветеранів та людей з інвалідністю стало впровадження форматів навчання «рівний рівному», де особи з подібним досвідом (ветерани, люди з інвалідністю, представники громади) виступають наставниками, рекрутерами або посередниками. Такі наставники краще підготовлені до розуміння потреб своїх підопічних та розвитку довірливих стосунків.
Важливим напрямком є розвиток горизонтальної мережі між університетами: обмін успішним досвідом підтримки студентів з вразливих груп, спільна розробка програм тощо. Також рекомендується включати компоненти психологічної підтримки в освітні програми, починаючи від базової психоосвіти і закінчуючи групами самодопомоги та коучингом для студентів, які повертаються до академічної діяльності.
Для роботодавців було запропоновано підвищити обізнаність бізнесу щодо інклюзії – провести навчання для керівників та персоналу відділу кадрів малих та середніх підприємств щодо нюансів роботи з ветеранами, адаптації робочих місць та подолання стигми.
Крім того, університетам слід інституціоналізувати інклюзію, вбудовуючи політику інклюзії у свої стратегії розвитку з чіткими цілями та показниками прогресу.
Штучний інтелект в освіті
Не менш важливою була друга панельна дискусія, яка була зосереджена на впливі штучного інтелекту (ШІ) на сучасну освіту та ринок праці. Цифрові технології швидко змінюють освітні практики та нав'язують нові
Источник: osvita.ua
