10 років я будувала кар’єру в сфері розкішних готелів, і врешті-решт стала директоркою у відомій групі. Це була моя мрія, і я щиро любила свою роботу. Усе в ній захоплювало, жоден день не був схожим на попередній. Були важливі візити VIP-персон, гучні заходи та постійні виклики. Ця робота стала моїм життям, і протягом десятиліття це було саме те життя, яке я хотіла.
Я любила працювати по 12 годин на день, майже щодня. Мені подобалося керувати командою зі 100 осіб та шістьма керівниками відділів. Я цінувала відповідальність, динаміку та необхідність завжди бути “включеною”. Але життя поза роботою практично не існувало. Робота була моїм життям.
Однак, коли у січні 2024 року ми з чоловіком переїхали з Австрії до Австралії через його роботу, моє ставлення до кар’єри почало змінюватися.
Я не вигоріла
Австралійці загалом спокійніше ставляться до роботи. Я бачила, як сильно вони цінують різні аспекти життя поза роботою, і сама захотіла того ж.
Поступово я почала замислюватися, чи не переросла я свою кар’єру.
Я не вигоріла. Я не ненавиділа свою роботу. Насправді, мені все ще подобалося багато її аспектів. Просто вона більше не здавалася мені “моєю”. Я більше не хотіла вписуватися в корпоративні рамки. Мені хотілося чогось іншого.
Я хотіла вечеряти з чоловіком ввечері і повністю вимикатися від денних турбот. Я хотіла самостійно вирішувати, як витрачати свій час. Я хотіла відкрити для себе нові хобі та інтереси, які б знову наповнили мене життям.
Кілька місяців я виношувала ці нові бажання, намагаючись зрозуміти, що з ними робити.
Я запитала себе, чого хочу від життя
Роками я працювала, щоб досягти професійних висот. Що скажуть інші? Чи я здаюся? Чи я відкидаю все, заради чого так наполегливо працювала?
Водночас я ставила собі глибші запитання: Чого я насправді хочу від життя? Хто я тепер? Які мої цінності?
Протягом усього процесу мій чоловік чітко давав зрозуміти, що я можу обрати все, що завгодно. Рішення та мотивація йшли переважно від мене, але він підтримував мене, бо розумів, що я налаштована серйозно.
На початку січня 2026 року я тихо вирішила звільнитися. У лютому я подала заяву, а у березні залишила компанію. Хотілося б сказати, що це було легко, але це не так.
Я влаштувалася офіціанткою
Я боролася з тим, ким я є тепер, коли я більше не керівниця у корпоративному світі. Я так довго будувала професійну ідентичність, що не була впевнена, хто я без неї. Мені також довелося навчитися жити з невизначеністю, не знаючи, що буде далі.
Фінансово я готувалася до переходу, накопичуючи гроші, щоб підтримати себе. Мій чоловік також був неймовірно підтримуючим. Але я хотіла заробляти власні гроші, тому влаштувалася на часткову роботу офіціанткою в кафе в Сіднеї.
Несподівано ця робота стала чимось більшим, ніж просто джерелом доходу. Вона приносила мені радість.
Мені подобалося бути серед людей, насолоджуватися їжею та кавою. Мені подобалося закінчувати роботу і йти додому, не відчуваючи тягаря корпоративної посади. У мене була свобода вирішувати, як провести вечір – чи то робити щось для себе, чи проводити час з чоловіком.
Я також почала займатися волейболом, бігом і тенісом – спортом, який я любила ще до того, як поглинула корпоративна робота.
Потім я почала мріяти стати інструкторкою з пілатесу. Я вступила на навчальний курс, який ще триває, з метою стати інструкторкою.
Я знайшла себе знову.
Не скажу, що маю все сплановано. Це було б неправдою. Але наявність простору в моїй голові дала мені можливість постійно запитувати себе, чи відповідає моє життя моїм цінностям – і вносити зміни, коли це не так.
Моя подорож – це моя подорож, але вона не підійде кожному.
Якщо ви не готові працювати над своїм мисленням – ставити під сумнів свою ідентичність, розуміти свої цінності та переосмислювати, що для вас означає успіх, – жити з невизначеністю та боротися з сумнівами, то відмова від корпоративної кар’єри може бути не найкращим вибором для вас.
Але для мене майже неможливо уявити, наскільки іншим стало моє життя. І я про це не шкодую.