«Найбільша радість, яка може принести людині протягом життя, — це радісне дитинство», — зазначила відома англійська письменниця Агата Крісті. З таким настроєм важко сперечатися.
Кожна людина в дитинстві відчувала свої унікальні задоволення. Для когось це були улюблені іграшки, а для когось такі заняття, як ігри чи малювання, приносили радість… І ці скарби залишаються з нами протягом усього життя.
Сьогодні ми зосереджуємося на принадах дитинства, чудово відображених в українській порцеляні. Можливо, у вашій родині є фігурки, які ви впізнаєте на фотоілюстраціях, представлених у цій статті…
Цікаво, що тема радісного дитинства широко представлена в порцеляні різних європейських країн — Німеччини, Іспанії, Італії… Такі статуетки служать справжньою прикрасою інтер'єру і стають чудовим подарунком на дні народження та інші свята.
У розмові з «ФАКТАМИ» колекціонер та знавець історії вітчизняної порцеляни, письменниця Людмила Карпінська-Романюк поділилася думками про найкращі роботи майстрів порцеляни, які відображають радощі дитинства.
«Конячка-гойдалка була серед заповітних іграшок майбутньої королеви Єлизавети II»
— В іграшках та іграх — суть дитячого щастя, — констатує Людмила Карпінська-Романюк. — «Вершник» Світлани Голембовської (на зображенні в заголовку) — чудовий декоративний виріб, який може доповнити антикварну колекцію чи прикрасити будь-який інтер’єр. Дитина катається на коня-гойдалці. Це творіння розписано вручну з золотими вставками, які надають йому елегантного вигляду.
ВІДЕО ДНЯ
— Яка краса!
— Конячка-гойдалка — улюблена іграшка в королівських родинах. Він набув помітної популярності в 19 столітті і вважався чудовим різдвяним подарунком для дітей. Легенда свідчить, що моду на такі подарунки започаткував принц Альберт. Конячка-гойдалка стала обов'язковим аксесуаром поряд з ялинкою в будинках з маленькими дітьми. Після візиту королеви Вікторії на фабрику з виробництва коней-гойдалок їх почали виготовляти сірого кольору з «яблуками». У королеви був один саме такий. Насправді конячка-гойдалка була однією з улюблених іграшок королеви Єлизавети II у дитинстві, про що свідчать її фотографії того часу. У цьому могли переконатися і відвідувачі виставки улюблених іграшок королівської родини в Лондоні кілька років тому. Цікаво, що деякі конячки-гойдалки є чудовими витворами мистецтва, прикрашеними складним різьбленням і прикрасами.
РЕКЛАМА
— Які ще історії дитячих радощів відобразила вітчизняна порцеляна?
— Ось у нас молодий хлопець у панамці грається в піску. Хлопчик будує форт або будинок. Автором цього твору є відома художниця Олена Молдаван.
О. Молдаван. «Хлопчик з піском». Полонський завод художньої кераміки. 1962 рікРЕКЛАМА
А ось маленька дитина з м'ячем. Це ще один витвір Олени Молдаван. Хлопець випромінює радість і ентузіазм. М'яч – проста, але універсальна іграшка. Його круглу форму дуже легко сприймати дитина, оскільки багато брязкальця мають такий дизайн. Коли дитина грає з м'ячем, задіються всі групи м'язів. Крім того, гра з м’ячем покращує спритність, час реакції та координацію. Обидві фігурки мають дванадцять сантиметрів у висоту.
О. Молдаван. «Хлопчик з м'ячем». Полонський завод художньої кераміки. 1962 рік
«Моя улюблена статуетка Тамари Крижанівської «Дівчата кружляють»»
— Ось порцелянова статуетка, на якій зображена дитина, яка виконує свої перші вправи. Цей твір належить відомому художнику Владиславу Щербині. Варте уваги вбрання хлопчика: літній комбінезон, панамка, босоніжки… Ця фігурка має колекційну цінність. Це цінне доповнення до моєї колекції.
В. Щербина. Перший заряд. Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1954 рік РЕКЛАМА
— Яка ваша улюблена статуетка?
— Мені особливо подобається статуетка Тамари Крижанівської «Дівчата кружляють». Художник чудово передає сцену дитячої гри, яка символізує дружбу, радість, легкість. Вбрання дівчат інтригують. Це був час, коли в моді були рукава-ліхтарики.
Т. Крижанівська. «Дівчата кружляють». Городницький фарфоровий завод. 1961 рік
Діти тієї епохи любили багато захоплюючих ігор на свіжому повітрі. Це були і «хованки», і «класика»… Правила «хованок» були прості: ведучий ставав біля стіни чи дерева, рахував до тридцяти, а потім кричав: «Я вас шукатиму, якщо ви не сховалися — це не мої проблеми». Потім вони вирушали шукати гравців. Помітивши одну з дітей, вони кидалися назад до початкової точки, торкалися стіни чи дерева й голосно вигукували ім’я знайденої дитини. Для гри в «класику» майданчик розмічали крейдою на квадратики, використовували біту, схожу на шайбу. Стрибаючи на одній нозі, гравці повинні були штовхати биту «від класу до класу» (від квадрата до квадрата) без
