Українська письменниця та поетеса Оксана Забужко розповідає про те, як Київ витримав жорстокі російські ракетні атаки та продовжує процвітати.
«Русанівська набережна, тихий, благословенний ранок», — розмірковує Оксана Забужко після ракетного обстрілу столиці Росією. «Голуби воркують, ніжаючи сонце на бетонній плиті, жаби квакають серед очерету, літні чоловіки ловлять рибу в Дніпрі, а старша жінка в бікіні засмагає на піску здалеку, зрідка проходять бігуни, гуляють сім’ї з дітьми та собаками.
ВІДЕО ДНЯ
— Назаре, їдемо на морозиво!
– Нієї!
— Що значить — ні? Не хочеш морозива? Тоді просто залишайся тут!
Назар стрімко наздоганяє батьків на скутері: хто ж не хоче морозива!..
Інший хлопчик разом з мамою годує качок на березі річки. («І качка випливає / За пташенятами волочиться, / Каченят ловить, розмовляє / З дитинчатами», — пригадує моя думка послужливо приблизно з того ж віку те, що я вперше прочитала…)
РЕКЛАМА
Білі хмари на синьому небі відображаються на поверхні води; вдалині прямо видно блищить лаврська дзвіниця.
Це те саме місто, де всю ніч детонували ракети. Ті самі особи, які ночували в коридорах. З іншого боку, через Дніпро, ймовірно, ще розчищають сміття та змивають кров з тротуару. Але ми все ще тут – тому ми повинні продовжувати жити. І «радісна надія», як пробурмотів мені вранці мовчазний літній таксист, мабуть, не підозрюючи, що він озвучує фундаментальні положення християнської етики: майже поза межами Сковороди…
В атмосфері немає й натяку на страх (влітку, коли вороги обстріляли Охматдит, він все ж був!). Ані натяку, ані сліду тих темних сил, які ті мерзенні кандидати в Саурони намагаються розворушити в нас: вони задушать («PTN CHLO RASHA PARASHA», — оптимістично натякає графіті на бетоні).
РЕКЛАМА
Ми справді навчилися співіснувати зі смертю. Жити, а не просто виживати, а не терпіти наше Богом дане життя на милість інших. Адже ми завжди були на це здатні. У наукових термінах це називають відчуттям трагічного. І, мабуть, найлаконічніше її сформулював понад п’ятдесят років тому місцевий «русанівський» поет — можливо, навіть, спостерігаючи за світом і Києвом саме з цієї позиції:
Такий золотий, що немає зупинки,
Так дико — дороги назад немає…
В останніх кониках, що завтра згинуть,
Виявляю ставлення до життя ©.
«Вічний спокій тим, хто загинув цієї ночі. Ми переможемо».
Фото взято з соціальних мереж
РЕКЛАМА
Вміст розділу «Блоги» представляє особисті погляди автора та може не збігатися з позицією редакції.
