Два роки тому Сили оборони України провели несподіваний для ворога успішний Слобожанський контрнаступ, результатом якого стало майже повне звільнення окупованої частини Харківщини. Ця військова операція, зокрема, врятувала велику кількість цивільних полонених. Один з них — колишній прикордонник учасник АТО Сергій Ткачук розповів «ФАКТАМ» про пережите в російській неволі, і про те, як він з хлопцями з його камери звільнили 150 інших цивільних в’язнів. Сергій розповів і про те, як окупанти та поліцейські-колаборанти арештовували цивільних, щоб грабувати, а потім вбивали багатьох з них — аби замести сліди своїх злочинів.
«Росіянин гаркнув: «Мне тебя легче застрелить, чем пса!»
Окупанти арештували Сергія Ткачука 16 травня 2022 року. Вирватись на свободу йому вдалося, коли шостого вересня почався Слобожанський контрнаступ українських військ (тривав до 22 жовтня — Авт.) і російські окупанти разом зі своїми посіпаками втекли з Куп’янська, де в місцевому слідчому ізоляторі вони утримували цивільних полонених.
ВІДЕО ДНЯ
— Коли почалося повномасштабне вторгнення, ви служити прикордонником? — ставлю питання Сергію Ткачуку.
— Ні, я звільнився в 2019 році через маленьку зарплату — дешевше було лишатися вдома, ніж їздити на службу. Прикордонником я був 15 років.
РЕКЛАМА
Сергій Ткачук
— Ви сподівалися, що окупанти за вами не прийдуть, що якось минеться?
– Фактично ні. Розумієте, щоб я мав кошти виїхати з сім’єю і десь поселитися, ми б поїхали. А раз такої можливості не було, то лишилися в окупації.
РЕКЛАМА
— Як відбувався арешт?
– Росіяни нагрянули в наше село десь о сьомій ранку. Було здалеку чути, що вони наближаються: загавкали селом собаки, доносився гуркіт моторів — їхали так звані «буханки» (мікроавтобуси «УАЗ» — Авт.). Прислухався — на один куток села поїхали, потім на інший. Десь за пів години, коли я стояв на узбіччі дороги, біля мене зупинилася «буханка». В ній- шість чоловік з автоматами. «Ты Сергей Ткачук, атовец?» І почалось. Завели мене у мій двір. Загавкав собака, і росіянин гаркнув: «Мне тебя легче застрелить, чем пса!» З цих його слів я зрозумів, що, певно, на місці мене не пристрелять. Почався обшук. Знайшли бронежилет, військову форму, мисливську рушницю.
РЕКЛАМА
Читайте також: Змушували носити військову форму навиворіт: навіть в полоні військовий медик витягав осколки з тіл поранених побратимів
— Ви знаєте, хто конкретно на вас навів окупантів?
— У нас в Вільшанському районі всі одне одного знають. Оскільки я прикордонник, брав участь в АТО, тож колаборанти мене здали. Коли арештували, зразу очей не зав’язали, тож я побачив в машині, в яку мене посадили, місцевого мешканця, такого собі Романа Коваленка. Незабаром стало зрозуміло, що він їздить з окупантами, показує, де хто живе.
«Погрожували розправитись з родиною»
— Росіяни вас били?
– Так, почали гамселити ще в селі. Було так: УАЗик, в якому мене везли, підкотив до пекарні, де знаходився російський командир. Він дорікнув підлеглим, що не зав’язали мені очі. Вони виправили цю «помилку», потім кинули на землю і почали гамселити ногами.
Всіх, кого того ранку арештували в нашому селі, погрузили в машину і повезли. З розмов росіян я подумав, що — в Троїцьке, а виявилось — в Куп’янськ, в місцевий ізолятор тимчасового утримання. Коли мене туди завели, очі лишили зав’язаними, поставили під стінку і почали безжально бити. Це відбувається з кожним новим в’язнем: людину ставлять біля стінки, руки або за спиною, або наказують притулити до стінки. Кричать, щоб не опускав руки і б’ють (в тому числі, по голові) — трубою або гумовим кийком, а також ногами. А вже після цього кидають в камеру.
Сліди війни в Куп’янську
— Це те, що росіяни називають «прийомка»?
— Саме так — первинна «прийомка». Після цієї екзекуції мене всього трусило, не розумів, чи взагалі виживу (чесно скажу — не до геройства було). Добу мене не чіпали, але потім вивели з камери, натягли на очі шапку (щоб нічого не бачив), скували наручниками, змусили сильно нагнутися і в такому положенні повели в приміщення для допитів. Там вмостили на стілець — і почалося: «Называй сбушников, таможенников!» Відповідав, що нікого не знаю, і за це мене били. Натягли на голову пластиковий мішок — щоб не було чим дихати. Я ледь не задихнувся. І таких допитів було три. Старший на допитах (його прізвисько «Борода») саджав мене перед собою і після кожного запитання бив. Було ще таке, що зайшли якісь фсбешники, сказали підвестися і лупили поки не падав на підлогу.
Катування відбувалися і в день, і пізно увечері — після 22-ї години. Декого били елекрострумом.
Читайте також: «Диво» напередодні річниці масового вбивства «азовців» в Оленівці: росія дала можливість трьом з тих, хто вижив, звернутися до президента України
— Вони вас шантажували погрозами розправитись з родиною?
– Шантажували — що вб’ють дитину, зґвалтують дружину. На мій погляд, нелюди, які знущалися з мене, особи недалекі: вони самі ж проговорювали, що маю сказати. Якоїсь логіки в їх питаннях не було.
— Росіяни ховали свої фізіономії?
— Так — бояться, що в’язні їх запам’ятають. Обличчя не ховали тільки наглядачі, які стерегли нас в камерах.
— Як катування відбилися на вашому здоров’ї?
— Була сильно побита голова, відбиті печінка і нирки. Вся задня частина тіла стала навіть не синя, а чорно-синя, десь зелена — від побоїв. В мене досі болять ноги, суглоби, адже били берцями по колінних чашечках. Росіяни, яке це робили, патологічно жорстокі.
На четвертий день ув’язнення мене вивели під конвоєм на роботи — рити бліндажі та будувати укріплення біля в’їзду до будівлі поліції. Копали, носили пісок, дошки… Тільки в мене майже не було сил працювати через жорстокі побої.
Біля будівлі поліції Куп’янська після того, як з міста викурили окупантів
— В'язні в камері підтримували одне одного?
— Так, і це давало сили пережити те жахіття. В моїй камері сиділи атовці. Їх дещо менше били, ніж мене, і змушували працювати. Декому росіяни давали «віршик» — тобто, листок с текстом проти українського війська, який треба наговорити на камеру. Ці записи викладали в Інтернет. При мені двоє в’язнів начитали такі «віршики» на камеру і їх відпустили.
«В нашій камері сидів колаборант, колишній мер Куп’янська Мацегора, якого нещодавно ліквідували українські спецслужби»
— Кого росіяни кидали за грати?
– Арештовували, ясна річ, учасників АТО, тероборони, людей, причетних до української влади та різних закладів (наприклад, куп’янський воєнком, головний лікар бальнеологічної лікарні), колаборанта, колишнього мера Куп’янська Геннадія Мацегору. Чимось цей Мацегора не догодив своїм російським господарям, тож вони кинули його за грати, але сильно не били. Коли ми всі вирвалися з в’язниці, звідти втік й горе-мер. Він побіг до окупантів, згодом опинився на території росії. Там приблизно місяць тому його й відшукали українські спецслужби — зрадника було ліквідовано. Чув по телебаченню: наші спецслужби визнали, що знищили його.
Скажу ще про таке: наприкінці літа 2022-го поліцаї (поліцейські-колаборанти) зовсім пустилися берега: знаходили селян, які курили «травку», хапали і змушували розповісти, у кого плантації коноплі і хто ту коноплю продає. Поліцаї їхали до цих людей, забирали гроші, змушували видавати партнерів по наркоманському «бізнесу». І потім грабували й тих партнерів. Приходили до їх батьків з пропозицією викупити синів. Але багатьох з цих арештованих все одно потім вбивали.
Читайте також: «Мій чоловік потрапив в полон, а батько зник безвісти»: путінський режим жорстоко маніпулює почуттями родичів невільників
— Як ви про це дізнавалися?
– Дивіться: кидають в ту чи іншу камеру новенького — вже добряче побитого, аж синього. Він розповідає іншим в’язням, що в нього знайшли наркотики. Певний час його виводять на роботу, а потім він раптом зникає. Від в’язнів з інших камер ми дізнавалися, що той чи той затриманий за наркотики зник, а також що, коли дружини або батьки когось з них приносили передачі, адміністрація ізолятора тимчасового утримання відповіла їм: «Так мы випустили вашего. Если он не дошел домой, мы не виноваты». Виходить, застрелили їх росіяни. Інших прийнятних пояснень немає.
— Які були умови утримання в’язнів?
— Оскільки це не імпровізований, а справжній ізолятор тимчасового утримання, в камери підведено воду, є невеличкі умивальники. Правда, ночами тюремники, бувало, перекривали воду — певно, це був додатковий спосіб знущання.
Що можу сказати про харчування? Двічі на день нам давали миску каші зі шматком хліба. Тож вижити можна. Інша справа, що конкретним в’язням певний час не давали їсти й навіть пити — це на додаток до інших тортур.
— Ліжок вистачало, чи доводилося спати по черзі?
— Ні, не вистачало. Камера, в якій я знаходився, розрахована на шістьох людей, а в неї заганяли 18-ть, а то було й 21-го. Тож доводилося спати не тільки на нарах, але й під нарами, а й просто на підлозі. Як лягали спати, не ставало місця, де стати. Отакі були побутові умови — дуже важкі.
Карта ударів українських сил під час Слобожанського контрнаступу
«Зараз з дружиною і дітьми мешкаю в Норвезькому королівстві»
— Що відбувалося у в’язниці, коли почався український контрнаступ?
— Приблизно о третій ранку українська артилерія поцілила хаймарсами по будівлі митниці, бо росіяни і їх посіпаки з так званої лнр завозили туди зброю (знаю це, бо в’язнів змушували розвантажувати ту зброю). До того ж в гаражах митниці ворог розмістив бойові машини піхоти. Також у дворі митниці була кухня окупантів.
Росіяни і колаборанти явно запанікували: в камерах було чутно, що почався активний рух машин. Пригадую, я ще сказав: «Щось заварюється. Як би нас не порозстрілювали». Зранку в’язнів вивели розгрібати завали (мене тоді не вивели). Окупанти сказали, що від вибуху один загиблий — водій БМП. Але ми розуміли, що це брехня — насправді їхніх поклали чоловік 30. Також наші уразили будівлю Центру зайнятості. Якщо чесно, то була хибна ціль — слід було бити по будівлі, яка знаходилась метрів за 70−100 від Центру зайнятості.
Далі було таке: нікого з нас не вивели на роботи. Лишалися закритими так звані «кормушки» — віконечка на дверях камер. Я став стукати в двері нашої камери, щоб прийшов контролер. Чуємо — ніхто не йде. Тоді ми розібрали пластикове вікно. Мер-колаборант Куп’янська Мацегора казав, що не слід чіпати вікно, але ми його не послухали. Далі: до четвертої ранку разом з ув’язненим зварником виривали грати, нам допомагали інші хлопці з камери. Нарешті впорались з гратами і вибралися у внутрішній дворик. Нікого з тюремників не було. Піднялися на дах будівлі поліції (бо ізолятор тимчасового утримання прибудований до неї). З даху було видно, що горить окупаційна адміністрація Куп’янська. Ми всі були дуже втомлені. Питаю: «Що будемо робити?» Зварник й каже: «Давайте хоч жінок випустимо». Ми повернулися. Розбили вікно в будівлі поліції, забралися в якийсь кабінет на другому поверсі, звідти спустилися сходами на перший поверх. Там лежали піддони і ми вибили ними двері слідчого ізолятора. Знайшли ключі від камер і повідкривали їх. Так звільнили з російської неволі десь 150 людей.
Вийшли у місто. На блокпостах нікого не було. Я пішов у своє село.
Читайте також: Стан — на межі життя та смерті: родичі запропонували, як врятувати 1300 полонених морпіхів з 36-ї бригади, які захищали Маріуполь
— За майже чотири місяці ув’язнення схудли певно кілограмів на 15−20?
— На 15-ть, може, й ні, але на 10 — точно.
— Після пережитого в полоні українська влада направила вас в лікарню на реабілітацію?
– Ні. Вийшло так, що з Україною я досі не зустрівся. Про що йде мова? Під час контрнаступу наші війська не дійшли до мого села Вільшана кілометрів зо п’ять — тобто, воно досі в окупації. Я туди повернувся. Довелося казати загарбникам, які до мене прийшли з автоматами, що я за росію, бо ж бачите, повернувся. А що лишалося робити? Вільшана — село прифронтове. Треба було евакуюватися. Незабаром з села виїздила евакуаційна колона цивільних машин. Я зі своєю родиною та сусідами приєдналися до неї. Виїздили через територію росії. На кордоні мене годин шість не пропускали — щось там перевіряли по своїх базах. Але на щастя, відпустили. Зараз з дружиною і дітьми мешкаю в Норвезькому королівстві.
На відео село Вільшана, яким його побачив Сергій після повернення з полону.
P. S. З Сергієм Ткачуком ми розмовляли по вайберу. Надати своє фото для публікації Сергій не захотів. Дякуємо волонтерській ініціативі PR Army за допомогу в підготовці інтерв’ю.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з майором Володимиром Бабенком (позивний «Фагот») про Іловайську трагедію, розслідування причин якої може й не завершитися: «Ніби в тирі росіяни розстрілювали нас із гармат і кулеметів».
Фото з відкритих джерел