Сержант Ігор Максюта із Глобиного, що на Полтавщині, — один із героїв цієї війни, історія якого могла б стати сценарієм для фільму. Тільки, на жаль, із сумним фіналом. Понад сім років він віддав війні із російськими окупантами. Під час бою у 2022 році його схопили у полон, де вибили зуби, зрізали шкіру на руці через тату з гербом України. Але Ігор дивом втік з полону і продовжив далі боротися з загарбниками, проводив диверсійну роботу в тилу ворога.
Після відпустки захисник зі 131 окремого розвідувального батальйону ЗСУ знову пішов на передову, мужньо витримуючи нелюдські, жахливі реалії війни. Але російська артилерія його таки дістала на Херсонщині, забрала в дітей батька, в дружини — коханого чоловіка. Син після загибелі батька пішов продовжувати боротьбу Ігоря, мститись нелюдам.
«В окупованому Херсоні загарбники вивісили оголошення, в якому обіцяли за Ігоря 50 тисяч рублів»
— З Ігорем ми познайомились на свинокомплексі, він працював заготівельником і їздив туди купувати тушки. Невдовзі побрались та переїхали жити у Глобине. Від першого шлюбу в чоловіка ин Андрій, нашу спільну дочку звати Даша. Їй 11 років, — розповідає «ФАКТАМ» дружина воїна Алла Максюта. — Ігор обожнював дітей, приділяв їм багато уваги, ніколи нікого не образив. Він чудово грав на гітарі, створював ескізи та робив татуювання. Мав багато друзів й був душею компанії.
ВІДЕО ДНЯ
— Що вплинуло на рішення чоловіка йти служити?
— Військового досвіду він взагалі не мав. Важко сказати, що стало тією рушійною силою… Ігор хотів бути корисним державі. Звісно, я просила його не йти, Даші було тоді всього кілька років, але він і слухати не хотів. У 2016 році підписав контракт зі Збройними Силами України, служив у 56-й окремій мотопіхотній бригаді головним сержантом ремонтного взводу. Коли скінчився контракт, чоловік недовго пропрацював на м'ясокомбінаті й вирішив повернутись на передову. По іншому він вже не міг.
Читайте також: «Мій чоловік прикрив собою побратимів. Але загинув під час евакуації»: герой з позивним «Коп» ціною життя врятував інших під Бахмутом
РЕКЛАМА
У 2019 році чоловік знову підписав контракт, потрапив до 131-го окремого розвідувальному батальйону ЗСУ. Отримав позивний «Росомаха». Все через те, що займався розвідкою і знав багато цінної інформації. Ігор на ходу малював карти й користувався авторитетом та повагою серед побратимів. Повномасштабна війна застала чоловіка на фронті.
“Ігор чудово грав на гітарі, – розповідає Алла. – Він був душею компанії”
— Знаю, що Ігор був у полоні. Що вам відомо про цей епізод його життя? Як він врятувався?
РЕКЛАМА
— Чоловік перебував на Херсонщині. Одного дня мені зателефонували з невідомого номера. У слухавку почула єдине: «Алла, я живий. Подзвони командуванню й скажи, щоб мене забрали». Чоловік напам'ять знав мій номер телефону. Знаю, що з побратимами вони знаходились на якихось болотах. Я подзвонила у частину й розповіла про дзвінок Ігоря та його прохання про допомогу. Та мені відповіли, що, на жаль, забрати його звідти нереально.
Дев'ять місяців ми не знали, що з ним. Він зміг повернутись додому лише після деокупації Херсону — 17 грудня 2022 року. Йому важко було пригадувати про пережите. Знаю, що чоловік дивом втік з полону. Сталось це тоді, коли їх без конвоїрів перевозили у кузові вантажівки. Він знайшов щілину, куди зміг протиснутися, і на ходу просто вистрибнув, покотившись вниз. Потім познайомився із місцевими, які одягнули його, нагодували. Й весь той час мій чоловік працював у тилу й добряче мстився окупантам! В Херсоні проживали мої знайомі та родичі, то вони розповідали, що загарбники навіть вивісили оголошення, в якому обіцяли 50 тисяч рублів тому, хто знайде Ігоря.
РЕКЛАМА
Читайте також: «Лише танки змогли зупинити його»: український герой з позивним «Апостол» ціною життя врятував побратимів та знищив 30 окупантів
Але над ним сильно познущались у полоні. Ігор залишився без зубів. На руці він мав татуювання у вигляді козака та герба. Побачивши це, окупанти зрізали по живому шкіру. Після полону чоловік важив 46,5 кілограма при зрості 185 сантиметрів. Шкіра та кістки. Я на нього дивилась і повторювала: «Ігорю, це ти?»
“Ігор зміг повернутись додому лише після деокупації Херсону”, – розповідає дружина героя
«Чоловік так і не дізнався, що я купила хату, про яку ми давно мріяли»
— Певно, відгодували чоловіка у відпустці? Що він просив приготувати?
— Їв багато, бо дуже скучив за моїми стравами. Дуже просив борщу із салом та часником. Та й сам чоловік готував вдома, його фірмовою стравою був плов. А як Даша раділа, що тато вдома. Не відходила від нього. Чоловік встиг за відпустку зробити всі документи, бо після полону нічого не залишилось. А ще купив мопса. Але 4 січня 2023 року його викликали назад на службу, не цікавлячись здоров'ям. Його повинні були списати. Пам’ятаю, що тоді весь час щось йому заважало. На маршрутку не встиг, взяв таксі до Кременчука, там автобус до Дніпра скасували. У Дніпрі те саме. Зрештою Ігор дістався до своєї частини. Більше я коханого не бачила. Він загинув 23 березня.
За словами Алли, через війну донька Даша фактично росла без батька
— Що вам відомо про його останній бій?
— Ігор був у Херсоні. На вулиці Грушевського розпочався артилерійський обстріл, уламки поцілили чоловікові в голову та тіло. Почалась кровотеча. Врятувати не змогли. За життя Ігор просив, що у разі загибелі поховати його у селі Жуки, де народився та виріс, поруч із батьком. Ми виконали його останню волю. Напередодні я купила хату, про яку ми давно мріяли, і хотіла чоловіку влаштувати сюрприз, коли прийде в чергову відпустку. Але не встигла. Ігор так і не дізнався, що у нас буде дім. Але я попросила, щоб труну із ним привезли на подвір'я, щоб він таки побував тут.
Читайте також: «Підійшли побратими на цвинтарі й спитали, чи можуть заспівати»: на могилі 20-річного добровольця виконали його останню волю
Чоловіку тепер навіки 45 років. Після втрати батька син Ігоря теж пішов боронити державу. Мій чоловік дуже багато зробив для нашої майбутньої перемоги. Донька по суті росла без батька, тепер їй залишається притискати до грудей портрет Ігоря і переглядати всі його нагороди. А їх багато! Мій чоловік заслуговує на найвищу нагороду — Герой України (посмертно), будемо вдячні за підтримку петиції.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про мужнього бійця Віктора Ліпея зі Жмеринки, після загибелі якого його мама стала писати вірші й допомагати ЗСУ.
Читайте також: «Перед загибеллю батько врятував дев’ятьох побратимів»: історію добровольця розповіла його дочка
