Молодий актор Микита Васейко здобув популярність завдяки ролі Яцика у фільмі «Я, «Перемога» та Берлін». На момент зйомок він ще навчався у столичному театральному вузі та вважає пропозицію взяти участь у фільмі, натхненному повістю Кузьми Скрябіна, поворотним моментом у своїй кар'єрі. Після цього була ще одна значна роль слідчого Будяка в детективному ситкомі «Майор Сковорода» (ICTV2).
В ексклюзивній розмові з «ФАКТАМИ» Микита Васейко поділився своїм досвідом перших, жахливих днів Великої війни, можливістю потрапити на передову та своїми прагненнями до Дня Перемоги.
«Боязкий, наївний, трохи сором'язливий»
— Микито, вітаю з твоєю значною роллю в детективному серіалі — під час Першої світової війни кіновиробництво трохи «загальмувало».
ВІДЕО ДНЯ
– Так, але, на щастя, ситуація поступово відновлюється. Я був у захваті, коли отримав запрошення на роль у «Майорі Сковороді» – ситкомі за участю відомих акторів Андрія Ісаєнка та Остапа Ступки. З нетерпінням чекаю прем’єри. На щастя, я пропустив етап прослуховування та одразу перейшов у «прямий ефір». Творці шукали окремий типаж – високого хлопця, невинного, з лагідними очима. Мене обрали останнім. Чесно кажучи, персонаж не дуже схожий на мене – ні характером, ні поведінкою. Мій персонаж, Женя Будяк, боязкий, наївний і трохи бешкетник, хоча й має намір ловити злочинців та захищати вразливих.
З колегами-акторами на знімальному майданчику ситкому “Майор Сковорода” РЕКЛАМА
— Тож ваша схожість з ним обмежується лише фізичною формою?
— Здається, що так (сміється — Автор ). Насправді я теж цілком порядна людина і трохи стримана, але не боягузлива.
— Я розумію, що у вас серйозний досвід у реслінгу; чи доводилося вам демонструвати свої навички на знімальному майданчику?
РЕКЛАМА
— Трохи. Режисер згадав, що коли в мене багато сцен з бойовиками, важко повірити, що я зовсім наївний. Тож зрештою мені взагалі перестали давати зброю. Було лише кілька сцен арешту зі мною, і навіть вони мали комедійний відтінок.
— Зйомки проводилися минулої осені. Ситуація у столиці була, як і зараз, досить бурхливою…
— Останні дні зйомок були якраз перед Новим роком. Не пам’ятаю, щоб нам доводилося переносити робочі дні через російські удари. Зазвичай ми починали знімати вранці і закінчували пізно ввечері. Актриси згадували, що їм було важко вставати рано, але зі мною все було добре. Я рідко реагую на будильник і міцно сплю.
«Було лише кілька сцен затримання зі мною, але навіть вони були комічними», – згадує Микита.
«Можна лише заздрити. Тож ти не ховаєшся?»
РЕКЛАМА
— Чесно кажучи, я не ходжу до бомбосховища, хоча й не вважаю це правильним підходом. Я просто така людина — спокійна. Крім того, я вважаю, що бомбосховище не забезпечить особливої безпеки. Що стосується бомбосховищ, то поблизу мого будинку їх немає. Однак моя реакція на тривогу з часом склалася, оскільки ми пережили чотири роки цієї великої війни. Я адаптувався до цих складних обставин.
«Я вигулював собаку, а прямо над нами в небі збивали ракети»
— Ви пережили повномасштабне вторгнення в Києві?
— Так, у 2022 році я ще був студентом театрального університету, і 23 лютого у нас була випускна вистава. Наступного дня я мав бути на репетиції в театрі. Пам’ятаю, як прокинувся о четвертій ранку від гучних вибухів. Вони прогриміли прямо над моїм будинком — я жив на Лівобережжі. Я не ввімкнув світло в той момент, але вибух освітив кімнату темно-червоними відтінками. Це було жахливо і тривожно. Я поспішно зібрав рюкзак, спустився вниз і сів на лавку біля свого будинку.
— Що сталося з вашою родиною?
— Я швидко зв’язалася з батьками, які живуть в Одесі. Вони вже про все знали, хоча для них це ще не було так голосно. Мама наполягала, щоб я приїхала до них, але це було досить складно, і перший тиждень великої війни я провела в Києві. Звичайно, навчання в школі припинилося, театри закрилися. Більшість моїх друзів поїхали, а я здебільшого була вдома, підтримуючи зв’язок з усіма онлайн.
Читайте також: Діти дуже щасливі: відомий актор вперше зустрівся зі своєю родиною під час Великої війни
— Ви врешті-решт поїхали до Одеси?
– Так, мені вдалося здійснити поїздку через тиждень. Ми з вітчимом почали волонтерити — він колишній військовий — і допомагали групам самооборони. У перші дні Великої війни я розмірковував про майбутнє своєї професії та про те, наскільки вона насправді важлива… Але постійна зайнятість допомогла мені відволіктися. Потім відновилися заняття в театральному училищі, і ми з викладачами готувалися до випускного. Я провів три місяці в Одесі. Тоді було досить шумно. Наш будинок розташований біля моря, і поруч була позиція ППО. Пам’ятаю, як гуляв з собакою, і прямо над нами в небі перехопили ракети. Але до всього звикаєш, і якщо…
