— Я потрапив у полон під час оборони Маріуполя, а саме під час боїв 13 квітня 2022 року, — розповів «ФАКТАМ» 24-річний морський піхотинець Іван Діброва . — Спочатку росіяни перевезли нас до слідчого ізолятора в Оленівці. Після висадки з автобуса мені почали ставити типові запитання: прізвище, ім'я, по батькові та моє місце походження… Щойно я почав відповідати, почався так званий «прийом»: мене били — по голові, руках, ногах… Це супроводжували образи та крики: «Ти фашист!» Мені наказали дивитися праворуч. Переді мною стояли два ряди ворожих солдатів один навпроти одного. «Біжи!» — пролунав наказ. Я пробіг між рядами, і кожен бив мене тим, що було під рукою — або гумовою палицею, або ременем з металевою пряжкою. Коли формування накинулося на мене з усіх боків, мене збили з ніг і почали бити. Потім наказали мені сісти навпочіпки. Мені довелося триматися в такому положенні близько двох годин. Періодично мене били по голові, спині та руках, щоб я не розслабився. Я був свідком того, як під час такого «прийому» одного з полонених забили до смерті.
Зрештою, нас відвели до казарми. Нам довелося піднятися сходами на другий поверх. Коли ми поспішали, на нас напали ворожі солдати. На другому поверсі вони наказали нам роздягнутися та знову побили. Вони обшукали наші речі, забравши все, крім одягу. Вони залишили нас у казармі, яка складалася лише зі стін, стелі та підлоги. Нас змусили лежати та сидіти на підлозі. У цьому закладі ми отримували триразове харчування, але порції були надзвичайно мізерними. Як ми могли вижити, коли нам давали лише 150 грамів хліба та несолодкий чай? Вони набирали для нас воду прямо з річки, стверджуючи, що для в'язнів немає питної води.
«Вони збили мене з ніг ударом кийком по нозі. Я впав, і росіянин у береті 45-го розміру наступив мені на голову».
— З Оленівки мене повезли на допит до Донецька, до комендатури, — продовжує Іван Діброва. — Під час допиту, який тривав близько трьох годин, за мною стояв спецназ. Били, якщо були незадоволені моїми відповідями. Мене повертали до Оленівки. Потім перевезли до Суходольська (Луганська область), де допити були такими ж жорстокими. Зокрема, один з окупантів азійського походження приставив ніж до мого вуха, погрожуючи: «Якщо не скажеш правду, я тобі вухо відріжу!»
ВІДЕО ДНЯ
27 квітня 2022 року мене та інших затриманих відправили до Росії. Перед тим, як помістити в кортежі, нам зв'язали руки краватками, а очі заклеїли скотчем. Вони стверджували, що нас везуть на обмін. Однак, почувши крики тих, кого били, стало очевидно, що обміну не буде. Нас привезли на аеродром. Там (перепрошую) нас посадили в інвалідне крісло та відвезли до літака. По дорозі на нас знову нападали (включаючи удари струмом з електрошокерів), а деяких кусали службові собаки (охоронці навмисно провокували собак). Після приземлення один з російських військовослужбовців вигукнув: «Ласкаво просимо до пекла!»
Іван брав участь в обороні Маріуполя (фото надано Іваном Дібровою) РЕКЛАМА
— До якого міста вас забрали?
— У Вязьмі (Смоленська область), до місцевого слідчого ізолятора. Бинти на руках залишили мені рани. Перебуваючи в слідчому ізоляторі, я попросив російського військовослужбовця послабити бинти. «Так, зараз», — відповів він. Мене витягли з камери, кудись тягнучи, б'ючи. Кинули на підлогу: «Чекай своєї черги». Я чув, як поруч хтось кричить від болю. Мене підняли, зірвали з обличчя стрічку, і я опинився перед двома високими чоловіками в синій формі, представниками адміністрації в'язниці. Перше питання було: «У вас є татуювання?» Я відповів ствердно. «Заходьте. Ви роздягнетеся через п'ять секунд. Ви не зможете…» Я вилаявся у відповідь, пояснивши, що якщо не поспішу, то опинюся в біді. Я роздягнувся. «Руки на стіну», — наказав один з охоронців. Я виконав, і вони вдарили мене гумовими кийками (50 сантиметрів завдовжки) по спині. Перший удар був надзвичайно сильним. Я закричав від болю. «Якщо ти ще раз відкриєш рота, буде ще гірше». Вони продовжували бити мене — не лише по спині, а й по голові, рукам і ногам… Зрештою, вони наказали мені розвернутися і стати до них обличчям. Коли я це зробив, вони помітили татуювання крил на моїх грудях (символ свободи). Вони кричали, що я «нацист», «фашист». Вони збили мене кийком по нозі. Я впав, і росіянин у береті 45-го розміру наступив мені на голову. Його товариші били мене електричним струмом — по шиї, геніталіях, ногах і тулубу. Крім того, вони били мене гумовими кийками. Я втратив свідомість, але мене реанімували водою та продовжували садистське поводження. Цей цикл повторювався кілька разів. Потім вони змусили мене сісти на стілець і почали стригти мені волосся (точніше, вони виривали пасма з моєї голови). Крім того, росіянин кілька разів ударив мене гумовою кийком по грудях.
Після «стрижки» мене відвели до душу. Вода була холодною, але через шок, який я переживав, відчувалося пекуче. Навіть у душі мені не дали перепочити — росіянин використав електрошокер, щоб пропустити струм через воду. Таким чином, по моєму тілу пробігла електрика.
РЕКЛАМА
Після душу мені видали тюремну форму. Наказали підійти до столу. Там стояв начальник СІЗО на ім'я Захаров. «Ну що, попався, фашист?» — запитав він. Образ крил продовжував їх непокоїти. В результаті до мене підійшов інший представник адміністрації, схопив за шию і почав бити в живіт.
