«За 4 кілометри від нашого будинку зупинилися російські війська»: головна художниця Національної опери про страхи під час великої війни

Робочий кабінет головної художниці Національної опери України Марії Левитської у самому центрі столиці повний ескізів та картин. Марія Сергіївна каже, що пензель у руці позбавляє її страху. Зараз вона виплескує свої почуття на полотні. Так народилися виставки — присвяти оборонцям «Азовсталі». Також пані Марія робить дивовижні ескізи для театральних вистав.

Між повітряними тривогами та вибухами вона створила історичні образи для опери Джузеппе Верді «Трубадур» — її прем’єри заплановано на 18-те та 20 жовтня. Працювала над ними вночі, коли з її 16-го поверху було видно та чутно все…

В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Марія Левитська зізналася, чи хотіла залишитись за кордоном, і розповіла, що її рятує від депресії та як створила 300 костюмів для «Трубадура».

«Малювала біля сміттєвих баків, де бігали пацюки»

— Наприкінці лютого 2022 року, коли вже велика війна почалася, — пригадує Марія Левитська, — зателефонувала сину: «Я сиджу на 16-му поверсі, забереш мене до себе?» Він каже: «Добре, тільки з собою зможеш взяти один рюкзак». Мости тоді вже були закриті. Син з родиною живе під Києвом, в Погребах. Він приїхав по мене на мотоциклі. Я зібрала рюкзак, поклала гроші, паспорт, документи й білизну. Пам'ятаю, виходила з квартири й казала собі: «Маша, тільки не оглядайся». Я залишала тоді у квартирі, забитій книгами та картинами, все своє життя.

ВІДЕО ДНЯ

— Тоді й під Києвом було небезпечно.

— Так, зі сторони Броварів ми весь час чули постріли. Наступного дня син сказав, щоб ми з невісткою та онуком, якому тоді було 10 років, збиралися та виїжджали з міста. Невістка сіла за руль машини, та через декілька днів ми добралися до Праги. Аня з онуком поїхали далі, а я залишилась у місті. Це був кінець квітня. Тоді я весь час думала, що маю робити… І ось якось потрапила до Музею святої Агнешки. Тоді якраз всі новини були про Маріуполь. Дивлюся — стоїть скульптура Мадонни з Немовлям. У нього ручки-ніжки поламані, та в неї руки немає. Думаю: так це ж саме про нас… Вийшла з музею й купила фарби.

РЕКЛАМА

1

Картина Марії Левитської “Мадонна “Азовсталі”

— Де ви тоді малювали?

РЕКЛАМА

— Прямо у дворі будинку, де жила. Моя квартира була на першому поверсі. Я виходила, ставила мольберт біля сміттєвих баків, де бігали пацюки, й працювала. Просто розуміла, що нічого іншого не можу робити. Малювала обличчя по фотографіях, які бачила у соціальних мережах. Працювала по 12 годин, але мені ставало легше… Вже у Києві, пізніше, у Національному музеї медицини ми відкрили виставку. Прийшли дружини та матері полонених «азовців». Одна жінка обернулась до мене й спитала: «Про полонених можете намалювати?» — «Я спробую…»

1

Картина Марії Левитської “Діти і птахи”

«Свій страх скидала на полотно»

— Вже з кінця весни 2022 року почала працювати Національна опера України.

РЕКЛАМА

— Так, і я повернулася до Києва. Насправді я цього дуже хотіла, бо не змогла жити за кордоном, відчуваючи, що ми нікому там не потрібні. Тому навіть думок залишитись не було. Невістка з онуком повернулися також. Я стала жити у своїй квартирі, на 16-му поверсі, серед книжок, картин та фарб. Та зима 2022 року була дуже складна, бахкало весь час.

— Було страшно?

— Коли бахкало, так. Мені з 16-го поверху до укриття спускатися довго. Кілька разів я лягла на спальник у коридорі, а потім перестала робити й це. Знову почала малювати, а коли береш пензель, то перестаєш боятися, бо ти вже при роботі. Тоді я зробила кілька робіт, які називалися «Різдвяна ніч» — планувалася виставка з такою назвою, але вона так і не відбулася. На картинах — вся моя ненависть до тих, хто прийшов нас вбивати. Там у більшості обличчя бурятів: тоді тільки почали розкопувати Бучу.

Читайте також: «Так в їхній же двір не прилетів якийсь уламок»: українська оперна співачка висловилась про російський репертуар

— Що ви відчували, коли малювали?

— Мабуть, свій страх та ненависть я скидала на полотно. Скоріше, ненависть. Але такий кайф після цього відчуваєш…

1

Марія Левитська на відкритті виставки «Азовсталь»

«Прокинулась від того, що підскочило ліжко»

— І паралельно працювали над чудовими постановками для театру.

— Я була наче розділена: частина мене працювала для «Кота у чоботях» та «Трубадура», інша — над полотнами з нашими полоненими з «Азовсталі». Вдень малювала, після дванадцятої ночі дивилася манускрипти 15-го сторіччя для «Трубадура». Першою моєю роботою як художника-постановника у театрі під час повномасштабного вторгнення був «Кіт у чоботях», вважаю його своєю кращою роботою. Грошей було не дуже багато. І я «повиймала зі своїх рукавів» все, що тільки можна було.

1

“Першою моєю роботою як художника-постановника у театрі під час повномасштабного вторгнення був “Кіт у чоботях”, – розповіла Марія Левитська

Така сама історія була з «Трубадуром», над яким я працювала з березня 2024 року. Результат — вісім картин та триста костюмів.

1

Примірка одного з костюмів, створених пані Марією для опери Джузеппе Верді “Трубадур”

— Ви вже не виїжджали з Києва?

— Лише кілька разів на 10 днів. Цього року ми з онуком поїхали в село, де залишилася наша хата. Це 20 кілометрів від Чернігова. За 4 кілометри від хати зупинилися російські війська. Слава Богу, в наше село вони так і не зайшли. В ліс ми не ходили, тільки на річку. І зізнаюсь, я була щаслива, що ми вдома.

Читайте також: «Я стояла на сцені, а моя дочка під обстрілами їхала евакопоїздом»: оперна прима Людмила Монастирська про пережите за час великої війни

— Ви переживаєте моменти депресії?

— Як усі. Але зриватися, можливо, стала більше. Що мені допомагає? Я весь час думаю: «Тим, хто на „нулі“ — набагато гірше». Спокійно ставлюся до перебоїв зі світлом. Іноді мені допомагає червоне вино. Принаймні можна проспати вибухи. Хоча нещодавно так бахнуло, що я прокинулась від того, що підскочило ліжко, й побачила заграву у вікні. От тоді справді було страшно.

— Всі ми якось вже звикли жити при війні.

— На жаль. А ще я весь час памʼятаю: від долі не втечеш. Я припинила мріяти. Живу тут і зараз. Не думаю про те, чи доживу до кінця війни. Просто роблю свою роботу, бо зрозуміла: більше працюєш — менше страху.

Раніше в ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» популярний актор театру та кіно Олександр Мельник, зірка «Козаків» та «Батя», розповів про життя під час великої війни.

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю любов'ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *