Ці слова – давня лайка / Мagnific. Ілюстративне фото
Рідна мова завжди була багата на образні вислови. Навіть коли виникала потреба когось насварити чи висміяти, наші попередники обходилися без грубих слів.
Старовинні українські “образи”, які сьогодні сприймаються майже кумедно, пропонує в добірці Рамі Аль Шаєр.
Як висловлювали невдоволення українці століття тому?
Нам може здаватися, що раніше люди лаялися так само, як і нині – грубо та різко. Насправді, українська мова мала десятки колоритних слів, якими можна було виразити незадоволення, осуд чи глузування, не вдаючись до нецензурних висловів. Чимало з них сьогодні лунають кумедно, хоча ще століття тому були цілком звичними.
Добірку слів, що збереглися в українських словниках, пропонує музикант і популяризатор мови Рамі аль Шаєр, отже, розгляньмо їхні значення.
-
“Гепа” – іншими словами, “сідниці” або “дупа”, тобто частина тіла, на яку сідають. Цим словом традиційно вказували напрямок, яке передувало відомому “відправленню” російського корабля.
-
“Лайдак” – ледащо, нероба, волоцюга, особа, що уникає праці та живе без діла. Це слово й досі можна почути, хоча значно рідше, ніж раніше: “Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако!” Олександр Ковінька.
-
“Вайло” – незграбна, неповоротка, некваплива людина. Так могли охарактеризувати того, хто все робить невміло або постійно щось перекидає: “Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить!” Олесь Гончар.
-
“Гаспид” – дуже давнє слово, що увійшло до української мови через церковнослов’янську традицію. Спочатку “гаспидом” називали отруйну змію, а пізніше – чорта чи диявола. Згодом цей образ стали використовувати для опису злої, підступної або нестерпної людини: “Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!” Тарас Шевченко, “Сон” (“У всякого своя доля”):
Цікаво! Термін “аспид” досі існує як біологічний. Він позначає велике сімейство отруйних змій, що населяють тропічні та субтропічні регіони на всіх континентах (окрім Європи): аспид кораловий, гадюка аспідова.
Раніше ці слова вживали як лайку: дивіться відео
Кілька інших колоритних висловів запропонували глядачі в коментарях:
“Мантелепа” – нетямуща, недолуга, незграбна або надто повільна у своїх думках людина. Це слово часто мало жартівливий відтінок.
“Фарфуцель” – зневажлива назва нікчемної, легковажної або нечесної особи. Сьогодні це слово майже не вживається, хоча й досі трапляється в словниках.
“Потороча” – слово з народної демонології. Спочатку так називали нечисту силу, дрібних духів або страховисько, а згодом – людину, яка викликає огиду чи поводиться недостойно: “Брожу, тиняюсь, мов потороча…” Павло Грабовський.
Всі ці слова є частиною мовної спадщини українців. Деякі з них походять з народної розмовної мови, інші – з давніх уявлень та демонології, але кожне з них передає емоцію значно яскравіше, ніж звичайне “дурень” чи “ледар”.
Отже, якщо ви прагнете урізноманітнити своє мовлення, зверніть увагу на ці давні українські слова. А про лайливі вислови та лихослів’я, які використовувалися раніше і які можна знайти в літературі, ми писали раніше: “Бодай тебе чорти вхопили!” чи “Ах ти свиняче рило!”.
Вони не лише колоритні, але й нагадують, наскільки багатою та образною була й залишається українська мова.