Психолого-педагогічні аспекти соціалізації здобувачів освіти філії в умовах інформаційної війни та військової агресії рф Особливості соціалізації студентів коледжів в умовах війни
Це лише спроба розповісти про
покоління, яке занапастила війна
(Еріх Марія Ремарк)
Процес розвитку людини у взаємодії зі світом, що його оточує, дістав назву «соціалізація». На сьогодні існує безліч різних визначень соціалізації, що в геометричній прогресії множаться в науковій літературі.
Уперше його запропонував 1839 року французький вчений Огюст Конт, а американський соціолог Ф. Гіддінгс у 1887 р. ввів його в науковий обіг у книзі «Теорія соціалізації» і використовував для означення включеності особистості в суспільні структури, засвоєння нею соціального досвіду.
Теоретичний аспект проблеми соціалізації особистості розкритий у творах багатьох сучасних авторів, та, не зважаючи на значні відмінності в теоріях соціалізації, автори розуміють соціалізацію як поєднання пристосування (адаптація) і відокремлення (індивідуалізація) людини, якій необхідна самореалізація, тому вона прагне до набуття знань про навколишній світ.
Дозволимо собі скористатися визначенням Івкіна В. М., який трактує соціалізацію як оволодіння індивідом знаннями і вміннями безпроблемного функціонування в конкретному суспільстві, що відбувається на основі формування знань і засвоєння цінностей і правил, прийнятих в певній спільноті.
Соціалізація – це акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички. Він є двостороннім, бо передбачає засвоєння соціального досвіду та його самостійне відтворення. Суть в тому, що в процесі соціалізації індивід формується як особистість.
А звідси випливає і завдання соціалізації: виховання індивіда такою мірою, щоб його природною необхідністю було вчиняти за правилами суспільства і отримувати задоволення від «як треба», а не від «як хочеться».
Соціалізація проходить у всіх сферах діяльності, спілкуванні та у самосвідомості і має декілька стадій: первинна (від народження і навчання до соціальної зрілості й вибору професії) і вторинна (засвоєння соціальних ролей дорослою людиною в процесі праці, пізнання і спілкування), тобто триває все життя.
Та найбільш активною вона є в підлітковому віці, у роки юності. У цей період закінчується формування фундаменту особистості, добудовуються верхні, світоглядні поверхи, відбувається усвідомлення свого «Я».
Якщо раніше, будучи дітьми, вони дивилися на світ очима батьків, то тепер виникає двоїстість. У тинейджерів вибудовується рівнобіжна система цінностей і поглядів на оточуючий світ, що частково перетинаються з поглядами батьків, а частково – з «чумачечими» ідеями однолітків. Саме в такому віці та стані вони і приходять до нас на навчання.
Студентські роки – це час становлення самостійної й особистісної свободи, зумовленої проживанням поза батьківськім домом, послабленням контролю, автономністю в поведінці й діяльності. Це час не тільки професійної підготовки, це час любові, період знаходження свого місця в житті, час самоствердження не лише в студентській, а в різних соціальних групах. Але реалії сьогодення призвели до зниження елементів романтизму в почуттях і поведінці, збільшення меркантильності й жорстокого практицизму, готовності до конфліктних стосунків з оточенням.
Війна вплинула на соціалізацію студентів. Вона раптово змінила життя всіх. Життєвий досвід переповнений глибокими людськими стражданнями, людська психіка постійно перебуває у пороговому стані.
Це призводить до формування фрагментованого у часі світогляду: щасливе безтурботне «вчора» до війни – трагічне загрозливе «сьогодні» в умовах війни – невизначене тривожне «завтра» після війни.
Військова агресія рф розгорнулася в нас на Сході України у 2014 році, та для інших вона була непомітна. Та ще більш завуальованою була інформаційно-психологічна агресія, що розпочалася ще у 2008 році широкою пропагандою «руського миру». Вона не блокувалася в телекомунікаційному просторі Україною, що призвело до потрапляння значної частини суспільства до «зомбі-реальності». Виникла загроза втрати молоддю позитивних життєвих орієнтирів, що породжувало стрес і фрустрацію, розвивалася депривація базових потреб, зневіра в можливостях соціуму допомогти.
Відомо, що корабель не тоне на воді, він тоне, коли вода потрапляє всередину нього. А рф всіма пропагандистськими засобами і «брудними» технологіями через засоби масової інформації намагалася змінити світоглядні уявлення, ціннісні установки, політичні орієнтації жителів Донбасу, особливо дітей і молоді.
Життя в середовищі, де відбувається війна та інформаційна агресія, впливає на емоційну та психічну стабільність. Підлітки болючіше сприймають негативний досвід війни, особливо коли втрачають близьких людей, вимушені відокремитись від рідних, що веде до прискореного дорослішання. І чим довше вони перебувають у війні, тим довшими стають затяжні депресії та розлади психіки, яка поки що не здатна витримувати сильні навантаження та може похитнутися.
А це веде до змін у процесах соціалізації особистості. У реаліях війни все відбувається зовсім по-іншому. Погіршують стан невизначеність майбутнього, порушення функціонування в усіх сферах життя, деструктивні способи впоратися зі стресом, з′являються аморальні вчинки, девіантна поведінка.
Акцентування уваги на негативі пояснює намагання деяких науковців оновити тезаурус теорії соціалізації введенням терміну «абераційна соціалізація», що означає негативну, хибну соціалізацію особистості внаслідок агресивних і спотворених зовнішніх впливів. Аберація, по суті, означає, що людина заражена помилковими, нав′язливими ідеями, які не відповідають дійсності.
З початком повномасштабного конфлікту здобувачі освіти філії розділилися на нові групи:
1. Здобувачі освіти на територіях, де не відбуваються бойові дії:
- які не змінювали місце проживання;
- які є внутрішньо переміщеними особами після 24 лютого 2022 року.
2. Здобувачі освіти на тимчасово окупованих територіях.
3. Здобувачі освіти на територіях, де відбуваються бойові дії.
4. Здобувачі освіти, які перемістилися на території іноземних держав.
І всі ці категорії переживають особливі труднощі, бо мають досвід життєвих потрясінь і потребують допомоги з відновлення психічного здоров’я.
На сьогодні 100% здобувачів освіти філії – переселенці. Вони займають маргінальне становище в новому середовищі, у яке потрапили. З одного боку, якщо підлітки не входять у соціальну мережу земляків, то їм доволі важко сформувати позитивне ставлення до себе. А з іншого, традиції та стиль життя, які пропагують члени такої мережі, можуть суперечити нормам нового середовища, у якому мають перебувати переселенці.
Так вимушені переселенці стикаються зі значними соціально-психологічними труднощами, почуваючи себе чужинцями навіть серед людей своєї національності. Як результат, підліток відчуває відчуження та дезорієнтацію, що призводить до емоційних та поведінкових порушень, проблем пов’язаних зі спілкуванням та навіть функціональних розладів. Для філії це величезна проблема.
В умовах, коли людина стає жертвою несприятливих умов процесу соціалізації, особливої важливості набуває ресоціалізація, тобто зміна цінностей, які стали неадекватними, і взаємин людини відповідно до нових соціальних умов. Ресоціалізація характеризує перехідну ланку від десоціалізації до соціалізації і є одним з етапів безупинного процесу соціалізації. І від її успішного протікання залежить позитивність соціалізації.
Позитивною соціалізація вважається, коли особа є прийнятою у групі на рівних умовах, а час, проведений разом, насичений корисними справами, а не безглуздими вчинками, що ведуть до негативної соціалізації. От тут і криється проблема.
Адже сьогодні соціалізація йде через віртуальні середовища. Цифрові платформи переформатовують соціальну взаємодію, є інструментами підтримки психічного здоров′я та при цьому вони створюють потенційні ризики.
У процесі соціалізації зникає живе спілкування. Основними соціалізаторами стають соціальні мережі. Студенти знаходяться у своєму реально-віртуальному світі й тижнями навіть не виходять на вулицю. А це становить загрозу, бо веде до соціальної ізоляції, відчуженості та негативно впливає на розвиток моральних норм.
Як бачимо, відсутність деяких джерел соціалізації робить її неповною і повільною. Саме так вона і виглядає останнім часом через карантини і війну, перехід на дистанційну освіту та відсутність позанавчальних заходів виховного характеру.
І тут на допомогу і приходить волонтерство та участь у благодійних справах, які дозволяють студентам отримати нову соціальну роль, взяти на себе відповідальність, розвинути комунікативні навички, відчути командний дух. Адже війна – час відповідального лідерства, який об′єднує людей навколо добрих справ.
Особливо це важливо сьогодні, коли наші здобувачі освіти, змушені покинути свої домівки або перебувають у зоні воєнних дій на вже новому місці проживання. Травмуючі обставини позбавили їх стабільного, безпечного та підтримуючого оточення, яке є необхідним для їх особистого розвитку, формування і розвитку ідентичності.
Головне для викладачів – недопущення своїми діями чи бездіяльністю вторинної травматизації учасників освітнього процесу. При роботі з ними намагаємося створювати сприятливий соціально-психологічний клімат, атмосферу уваги, співчуття і співпраці в групах здобувачів і колег, щоб запобігати булінгу і мобінгу, підтримувати постійний контакт з батьками чи особами, які їх замінюють, надавати допомогу у навчальній діяльності.
Саме соціальна підтримка виступає передумовою успішної адаптації до ситуації війни. Адже підтримуюче спілкування знижує стресовий поріг і мотивує жити повноцінно. Основу комунікації при цьому становлять увага і людяність. Людиноцентричність – «must have» для всіх.
Відвертість – передумова якісної комунікації. Важливо стимулювати позитивну самооцінку у студентів, щоб сформувати в них впевненість в собі та своїх здібностях. Часто-густо з плином семестру у студентів виникає академічний страх, який характеризується стресом, занепокоєнням. Для подолання цього явища потрібна адаптація, формування стресостійкості, підтримка з боку викладачів та оточуючих, розвиток позитивного та критичного мислення.
На годинах спілкування класні керівники обговорюють питання сьогодення та історії нашої державності і культури, готують студентів до участі у вирішенні «дорослих» проблем не лише в родині, а і в соціумі взагалі, підтримують патріотичний дух, розвиваючи культурну сферу життєдіяльності студентів.
Важливу роль у вирішені нагальних виховних потреб відіграють заняття з навчальних предметів. Вся робота зі здобувачами та їх родинами проводиться з дотриманням принципів конфіденційності, комплексності, своєчасності надання допомоги та підтримки, забезпечення індивідуального підходу.
Корисними в цій роботі є значна кількість просвітницько-профілактичних програм, які можна завантажити за посиланнями, наведеними у Методичних рекомендаціях щодо забезпечення ефективного психологічного та соціально-педагогічного супроводу та надання психологічної допомоги дітям та сім’ям внутрішньо переміщених осіб, наданими Департаментом освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Методичних рекомендаціях щодо соціалізації та інтеграції дітей ВПО у громадах, наданих Міністерством освіти і науки України.
Та, незважаючи на весь військовий апокаліпсис, що панує, багато з тих, хто пережив травму, демонструє неймовірну стійкість та витримку і змінюється після травматичної події. У більшості не розвивається ПТСР, а багато хто навіть відзначає психологічне зростання після такого досвіду, демонструючи позитивну психологічну зміну. Адже молодь володіє величезним потенціалом життєстійкості, що дає сили не пригнічуватися під тягарем війни, а продовжувати жити і робити моральний вибір.
А мораль діє там і тоді, де і коли особистість проявляє вільний вибір поведінки, а отже, несе персональну відповідальнісь за цей вибір.
Источник: osvita.ua
