Робота педагогічного працівника у вихідний день може компенсуватися наданням іншого дня відпочинку Відгули для педагогів: коли і як саме можуть надаватись такі дні
«Відгулом» можна вважати день відпочинку, що відповідно до трудового законодавства може надаватися працівникові як компенсація за роботу в неробочий, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до норм трудового законодавства, відгули можуть бути як оплачувані, так і не оплачувані. Статтею 72 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) передбачено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу, коли робота оплачується у подвійному розмірі, або за бажанням працівника, який працював у ці дні, йому може бути надано інший день відпочинку.
У таких випадках робота у вихідні дні може компенсуватися або наданням відгулу, або оплатою в подвійному розмірі за відпрацьований день (за узгодженням між працівником і роботодавцем).
Ст.71 КЗпП встановлено, що залучати працівників до роботи у вихідні дні дозволено тільки у виняткових випадках (ст.71 КЗпП). При цьому згідно з п.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким передбачено окремі особливості застосування норм ст. 71 зокрема, у період дії воєнного стану не застосовується вимога про заборону роботи у вихідні дні та залучення працівників до роботи у вихідні дні тільки у виняткових випадках.
Водночас на період воєнного стану залишається чинною ст.72 КЗпП щодо можливості компенсації або надання відгулу за роботу у вихідні дні.
До випадків залучення працівника до роботи у вихідні дні є відправлення працівника у відрядження. Інструкцією про службові відрядження в межах України і за кордон (із змінами і доповненнями), затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року встановлено порядок відправлення працівників у відрядження.
Право працівника на відгул без погодження з роботодавцем, навіть якщо воно встановлено чинним законодавством, вважається неявкою на роботу без поважних причин, що є порушенням п.4 ч.1 ст.40 КЗпП – прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Це може бути підставою для звільнення працівника.
У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6.11.92 р. №9 зазначено, що прогулом вважається відсутність працівника на роботі без поважної причини як протягом цілого робочого дня, так і більше трьох годин безупинно або сумарно протягом робочого дня (наприклад, у випадку самовільного використання без узгодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, припинення виходів на роботу до закінчення строку трудового договору).
Поважними, з погляду Пленуму Верховного Суду, вважаються причини, за яких відсутня провина працівника.
Оскільки термін «відгул» не врегульований трудовим законодавством, на практиці можливе застосування іншого терміну, надання «вільного від роботи дня / днів» працівникові із підстав, визначених чинним законодавством.
Відділу правового захисту ЦК Профспілки.
Источник: osvita.ua
