Археологічні дослідження вказують на те, що третина стародавніх спільнот віддавала перевагу похованню своїх близьких поблизу кухонь та спальних зон.
Місце розкопок / © earth.com
Зміст
Протягом багатьох віків розмежування між світом живих та царством мертвих було значно менш вираженим, ніж сьогодні. У давнину люди нерідко поховали своїх рідних безпосередньо під підлогою осель, на внутрішніх подвір’ях або біля входу.
Проте нове масштабне дослідження, проведене науковцями з Музею Філда у Чикаго, проливає світло на причини поступового зникнення цієї давньої традиції, колись поширеної на всіх континентах, та як глобальні історичні зміни вплинули на цей процес, повідомляє Earth.com.
Що відомо про поховання померлих вдома
Керівниця дослідження Сабіна Цвечек зауважила, що в давні часи живі та мертві співіснували у спільних поселеннях. Хоча сьогодні поховання в оселях є вкрай рідкісним явищем, етнографи й досі фіксують подібні традиції у різних куточках земної кулі.
З метою з’ясування закономірностей цього звичаю, науковці проаналізували інформацію про 60 спільнот з архіву Єльського університету. Результат здивував дослідників: лише 12% з них здійснювали поховання померлих у своїх оселях.
Щоб розібратися в причинах такого низького показника, Сабіна Цвечек разом із колегами з Єльського та Північно-Західного університетів дослідила додаткові дані з 49 археологічних пам’яток по всьому світу.
Отриманий результат виявився вражаючим: стародавні знахідки показали, що приблизно 33% досліджених громад здійснювали поховання родичів безпосередньо в житлах або поблизу них. Наочним прикладом є мексиканське поселення Ель-Пальмільо (700–850 рр. н. е.), де родичі мали доступ до підземних гробниць прямо з внутрішнього двору оселі.
Чому померлих могли ховати у будинках
Довгий час існувала гіпотеза, що прагнення ховати померлих поруч із житлом пов’язане з переходом до осілого способу життя — нібито так сім’ї намагалися закріпити за собою права на землю у постійних поселеннях. Однак фактичні дані спростували це припущення: осілі спільноти практикували подібні поховання не частіше, ніж кочові племена.
«Ми виявили, що не існує міцного зв’язку між тим, наскільки тимчасовим чи постійним було суспільство, і тим, наскільки ймовірно, що воно практикуватиме поховання у житлових приміщеннях», — зазначила Цвечек.
Чому практика зникла
Головною причиною зникнення цієї традиції у пізніших джерелах виявився зовнішній тиск. Згідно з етнографічними записами, більшість спільнот відмовилися від поховань у будинках під впливом колонізації та поширення світових релігій.
«В етнографіях, які я читала, антропологи часто стверджують, що в описуваному суспільстві раніше практикувалися житлові поховання, але вони припинилися, коли в ці місця прибули основні організовані релігії та колонізація», — розповіла Цвечек. Частина громад почала ховати померлих на християнських цвинтарях за межами поселень, а інші перейшли до кремації через поширення індуїзму.
«Схоже, що колонізація дійсно вплинула на похоронну практику в глобальному масштабі протягом останніх чотирьох століть і пізніше, і саме тому житлові поховання набагато рідше зустрічаються в етнографічних записах», — підсумувала дослідниця.
Проте, співавтор дослідження та куратор Музею Філда Гері Файнман зауважує, що глобальна колонізація не пояснює всіх трансформацій, адже в багатьох регіонах традиції змінилися ще до неї.
Раніше пацієнт, який пережив клінічну смерть, поділився моторошними подробицями свого досвіду, пов’язаного з поверненням до життя під час реанімації, зокрема відчуттями, які виникли в момент повернення до власного тіла.
Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати