Україні потрібен Пантеон, де минуле працюватиме на майбутнє 01.05.2026 15:39 Укрінформ Національні пантеони виконують свою функцію в багатьох державах світу. Але як українцям не звести пам’ять до простого переліку імен?
22 квітня Президент України Володимир Зеленський провів нараду щодо стратегічних аспектів української політики пам’яті та вшанування національних героїв. Зокрема, він підкреслив, що «…розпочалася робота зі створення Пантеону видатних українців…». За його словами, це насамперед стосується повернення в Україну праху історичних постатей – тих осіб, що мають фундаментальне значення для становлення української національної свідомості та для нашого державотворення.
Ця ідея не є новою, але вперше вона звучить як частина державної політики щодо пам’яті. Йдеться не просто про меморіальний комплекс. Це спроба об’єднати розірвану між епохами історію України.
ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН І ЯКА ЙОГО РОЛЬ
Пантеон як поняття відомий ще з античних часів. Спочатку він був місцем поклоніння божествам. Після утвердження християнства, в ранньому середньовіччі, в пантеонах знайшли свій останній притулок монархи, князі, церковні ієрархи.
Приблизно з кінця ХІХ – початку ХХ століття, з народженням і розвитком національних держав та сучасних секулярних суспільств, пантеон став центром колективної пам’яті. Минуле переосмислювалося на користь сьогодення і згуртовувало націю. Тоді ж почали відзначати людей як «великих» або «видатних», з’явилися нові маркери героїзації. Титули, високе соціальне походження відійшли на другий план, поступившись місцем громадянським чеснотам особи: відданості ідеалам батьківщини, служінню їй. Відтоді основна функція пантеону полягала у вшануванні та увічненні пам’яті видатних громадян, які відзначилися заслугами перед державою. Це могли бути правителі, військові лідери, а також наукова та мистецька еліта нації.
Окрім формування нової культури колективної пам’яті, пантеони, через нові ритуали, надавали певну сакральність і новій політичній владі, що прийшла на зміну монархам. Так було у ХХ столітті. Нині ж, коли культ визначних особистостей фактично розчинився в безмежності Інтернету, політика національної пам’яті в багатьох країнах переживає певну кризу.
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ. НЬЮТОН У ВЕСТМІНСТЕРІ: ДЕМОКРАТИЧНІСТЬ І СТАРОДАВНЯ ТРАДИЦІЯ
Джерело: www.ukrinform.ua