© freepik / vectorpocket
Олександра Антонюк,
Конкурентоспроможність та інноваційний прогрес країни неможливі без переходу до принципово нової моделі розвитку економіки – знання. Це означає системну трансформацію підходу до національного розвитку, де інновації, наука та технології виступають рушійною силою зростання.
У Сполучених Штатах ця кардинальна зміна відбулася в 1980-х роках, коли після серії регулятивних заходів, включаючи відомий закон Бея-Доула, приватне фінансування наукових досліджень вперше перевищило державне фінансування. Інші важливі правові рамки, що регулюють передачу технологій і права інтелектуальної власності, такі як Федеральний закон про передачу технологій 1986 року, хоча й менш визнані, відіграли вирішальну роль у сприянні ефективній співпраці між наукою та бізнесом. Ці рамки створили умови для швидкого розширення інновацій і позиціонували Сполучені Штати як лідера світової інноваційної економіки.
Українська база правового регулювання та бюджетного фінансування суттєво відрізняється від американської. Наприклад, ключовим аспектом США є потужний приватний сектор вищої освіти, який надає університетам значну фінансову незалежність і тісніше узгоджує їх моделі управління з бізнес-структурами. Натомість федеральні науково-дослідні лабораторії, що фінансуються з державного бюджету, структурно більше схожі на українські вищі навчальні заклади та наукові організації. Ці лабораторії стали основними бенефіціарами вищезазначених законодавчих змін, що значно полегшило для них комерціалізацію досліджень.
Україна також потребує власних механізмів, які б відповідали специфіці її правового середовища та статусу державних наукових установ та університетів, а також враховували виклики, які породжує перехідна економіка, яка зараз стикається з додатковим тиском неспровокованої військової агресії.
У цьому контексті законодавча база урядової ініціативи Наука.Місто , у разі реалізації, могла б стати аналогом американським реформам для українського наукового та інноваційного секторів. Він спрямований на усунення правових бар’єрів, які зараз перешкоджають ефективній співпраці між наукою та бізнесом, а також на створення сприятливого середовища для розвитку економіки, заснованої на знаннях. Уряд працює над законопроектом щодо Science.City.
Які виклики вирішує Science.City?
Операційна база державних наукових установ та університетів в Україні є надмірно зарегульованою, що створює значні перешкоди для ефективної співпраці з бізнесом. Наприклад, фіскальний тягар є непропорційно високим: державні установи повинні платити до 70% податків на дивіденди, отримані від комерціалізації наукових розробок власних дослідників. Цей рівень оподаткування є унікальним і не поширюється на жодний інший сектор у країні.
Виконання справжнього науково-технічного проекту на замовлення бізнесу часто вимагає налагодженого процесу закупівель — придбання реагентів, матеріалів та обладнання. Однак тривалі та складні процедури державних закупівель значно ускладнюють цю співпрацю: вони подовжують терміни, позбавляють проектів гнучкості та призводять до завищених витрат. Часто єдиним можливим рішенням є ведення робіт з використанням давальницької сировини (тобто матеріалів, що поставляються клієнтом для виробництва готової продукції), що не задовольняє потреби всіх клієнтів. Додатковими проблемами є застаріла інфраструктура та труднощі з доступом до матеріально-технічних ресурсів.
За таких обставин не дивує поява двох негативних тенденцій: міграція інтелектуального капіталу з державного сектору та небажання приватних підприємств співпрацювати з державними науковими установами та університетами.
Неконкурентоспроможне податкове навантаження на вищі навчальні заклади та наукові установи суттєво знижує їх конкурентоспроможність, зокрема щодо залучення інвестицій та розвитку науково-дослідницької діяльності. Навіть без урахування 20% ПДВ, з урахуванням 5% військового збору, 22% ЄСВ із зарплати та 18% податку на доходи фізичних осіб, працівник у підсумку отримує 63 грн за кожні 100 грн зарплатної складової потенційного проекту. Натомість, коли послуги надаються через ФОП, податкове навантаження становить лише 3 грн за 100 грн залученого проекту.
Такі незбалансовані конкурентні умови суттєво обмежують фінансові можливості для впровадження інновацій, ускладнюють співпрацю з бізнесом та зменшують потенціал комерціалізації наукових досягнень.
Які нові можливості вводить правовий режим Science.City?
Ініціатива Дія.City добре відома, отримує переважно схвальні відгуки в ІТ-секторі та вже демонструє відчутний позитивний вплив на його розвиток.
Як українська наука шукає шлях до бізнесу: від ідеї до стартапу
За даними Національного банку України, експорт комп’ютерних послуг у 2024 році прогнозується на рівні 6,4 млрд доларів США, включаючи внески компаній-резидентів Дія.City. Дослідження, проведене Advanter Group на замовлення асоціації резидентів Дія.City, показало, що 98% компаній-резидентів позитивно оцінюють вплив Дія.City на зростання бізнесу, а у 2023 році його резиденти сплатили 8,5 млрд грн (Мінцифри).
Які ключові стимули для просування інновацій закладені в правовій базі Science.City? В першу чергу, розширення законодавчої бази Дія.City на діяльність наукових парків, що суттєво зменшить податкове навантаження та підвищить конкурентоспроможність української прикладної науки, готової пропонувати науково-технологічні послуги бізнесу. Це створить сприятливі умови для залучення інвестицій та поглиблення співпраці між наукою та торгівлею.
Для заохочення зростання інноваційних галузей і сприяння комерціалізації наукових розробок пропонуються такі ставки податку: податок на доходи фізичних осіб – 5%, військовий збір – 5%, податок на соціальне страхування – 22%, мінімальна зарплата співробітників наукового парку становить приблизно 800 євро. Хоча ці зарплати можуть здатися скромними порівняно з Diia.City, вони суттєво перевищують зарплату старшого наукового співробітника в державній установі (17 640 грн., що приблизно еквівалентно 375 євро).
