© EPA-EFE/WU HAO Корпорація занадто залежить від Китаю, щоб перенести виробництво найближчим часом.
Президент США Дональд Трамп попередив про 25% мито на iPhone, якщо Apple не перенесе своє виробництво до Сполучених Штатів. Він зробив цю заяву минулого тижня на платформі соціальних мереж Truth Social. Однак подібні ініціативи Трампа в минулому свідчать про те, що така політика може залишитися лише риторикою. У своїй нещодавній публікації «Apple в Китаї», опублікованій 13 травня, журналіст Financial Times Патрік Макгі детально описує причини, чому Apple не має справжніх стимулів для повернення виробництва на американську землю, незалежно від політичного тиску.
Bloomberg підкреслює, що автор переконливо стверджує, що залежність Apple від Китаю має набагато глибше коріння, ніж просто економія коштів. Хоча початковою перевагою виробництва в Китаї справді було зниження витрат, з часом партнерство з місцевими компаніями перетворилося на стратегічну перевагу, яка зробила свій внесок у технологічні досягнення Apple так само значно, як і бачення Стіва Джобса чи блискучий дизайн Джоні Айва.
Макгі стверджує, що Apple створила особливу систему аутсорсингу. Замість того, щоб делегувати технічні завдання зовнішнім фірмам, вона розгорнула власні інженерні команди безпосередньо на виробничих майданчиках – спочатку в Південній Кореї та Тайвані, а пізніше переважно в Китаї. Ця стратегія дозволила компанії підтримувати контроль якості та впроваджувати складні інженерні рішення в масове виробництво. З часом Apple почала інвестувати мільярди у виробничі технології, купувати рідкісні матеріали, обладнання та навіть допомагати виробникам масштабувати свою діяльність.
Згідно з дослідженням автора, до 2015 року щорічні інвестиції Apple у виробництво в Китаї зросли до 55 мільярдів доларів, без урахування вартості компонентів. Ця масштабна стратегія дозволила корпорації зберегти гнучкість: за потреби Apple могла розібрати своє обладнання та перемістити його на інші виробничі майданчики.
Однак, досвід та навички, які китайські інженери отримали завдяки співпраці з Apple, залишаються з ними. Макгі зазначає, що ці знання сприяли розширенню китайської технологічної індустрії. Він наводить як приклад Huawei, яка вже розробляє пристрої, здатні конкурувати з продуктами Apple, незважаючи на обмеження та санкції з боку США.
Автор стверджує, що завдяки цій непрямій передачі технологій Apple ненавмисно стала одним з основних промислових партнерів пекінської ініціативи «Зроблено в Китаї 2025», метою якої є зменшення залежності від західних технологій.
Незважаючи на те, що китайський уряд встановлює дедалі суворіші вимоги щодо передачі технологій, Apple залишається надто тісно пов'язаною з виробничою структурою КНР, щоб розірвати ці зв'язки, не зазнавши значних збитків. Навіть якщо компанія спробує диверсифікуватися, повний вихід з китайського ринку наразі є малоймовірним.
У книзі розглядаються різні стилі керівництва, починаючи від вимогливих та авторитарних методів Стіва Джобса та засновника Foxconn Террі Гоу і закінчуючи централізованою моделлю управління китайського лідера Сі Цзіньпіна. Колишні співробітники Apple розповідають про надзвичайно високе робоче навантаження, яке часто призводило до вигорання, а часом і до трагедій. Тим часом на китайських заводах працюють молоді люди, які отримують значно нижчу заробітну плату за свою працю.
Макгі робить висновок, що інновації часто відбуваються за рахунок окремих осіб, яких розглядають як інструменти, а не як невід'ємних учасників процесу. І хоча Apple та Комуністична партія Китаю застосовують різні підходи, обидві компанії, стверджує він, демонструють подібну безособову ефективність у досягненні своїх цілей. У цьому контексті навіть потенційний 25% тариф навряд чи змінить виробничу стратегію Apple.
З квітня експерти обговорюють питання зростання цін на американські товари через тарифний конфлікт між США та Китаєм. За даними Morgan Stanley, тарифи на iPhone та інші пристрої, імпортовані з Китаю, збільшать річні витрати Apple на 8,5 мільярда доларів.
