Ще наприкінці квітня у Пентагоні визнали, що з GLSDB виникли проблеми – в умовах активної дії засобів РЕБ вони виявились не ефективними. Але дуже схоже, що із авіаційними SDB такої проблеми взагалі немає, про що говорить кількість фото та відео, які вже є у мережі, із використанням Повітряними силами України SDB з МиГ-29.
І треба нагадати, що GLSDB, яка запускається з HIMARS, це Ground-Launched Small Diameter Bomb і є гібридом реактивного двигуна від некерованого реактивного снаряда M26 та SDB – GBU-39. Тобто сама бомба, SDB, не змінюється від слова – взагалі. Вона ніяким чином не модернізується та не адаптується під іншу систему запуску. Але чомусь SDB випущена з HIMARS має проблеми через російські завади супутникової навігації, а SDB з літака – ні.
Читайте також: У Milrem Robotics кажуть, що зможуть робити більш як 500 бойових роботів в рік
GLSDB
Це доволі дивна ситуація, але пояснити її максимально просто. Справа не лише у завадостійкості GBU-39, а у тактиці їх застосування, а також цілях та їх місцезнаходженні. Зокрема, коли мова йде про GLSDB, то це про дальність знищення цілей на дальності 150 км. Це означає, що бити ними можна, десь на 120-130 км від лінії фронту. А цілями ударів у цьому випадку мають бути стаціонарні об’єкти. Зокрема склади боєприпасів, ГСМ, штаби, вузли зв’язку тощо.
І звісно таку категорію цілей РФ прикриває засобами РЕБ, при цьому не “окопним”, а повноцінними потужними комплексами типу “Тирада-2” та іншими. Окрім того, такі комплекси цілком можуть стояти й на напрямі вірогідних далекобійних атак, утворюючи суцільне поле таких завад, де не працює супутникова навігація.
Звісно GBU-39 може працювати і без супутникової навігації. Бо окрім неї ця бомба має ще інерціальну систему навігації. Нагадаємо, що її принцип полягає у самостійному обраховуванні свого місцеположення в залежності від швидкості, часу та курсу.
GBU-39
Проблема всіх інерціальних систем навігації у тому, що вони мають похибку, яка прямо залежить від дальності – чим далі тим менш точно. І в результаті замість відхилення у 1-3 метра похибка цілком може становити 30-50 метрів. А для GBU-39 – це вже критично, бо вона загалом важить 93 кг, з яких бойової частини лише 36 кг. Тобто вона ефективна лише у випадку високоточного влучання.
Тепер повернемось до звичайної класичної SDB для використання з літаків. Доволі часто пишеться, що дальність скидання цієї бомби – 110 км. Але відповідно до опублікованих Defense Technical Information Center міноборони США даних: на дозвуковій швидкості з висоти у 12 км дальність SDB – 92 км, на надзвукової швидкості та з висоти 15 км – 137 км. Але Україна зараз не може використовувати авіацію на таких висотах, бо ворог ставить свої С-400 у 40-60 км лінії фронту ,які мають зенітні ракети 48Н6ДМ з дальністю проти висотних цілей у 250 км.
Тобто єдиний варіант використання SDB з літака – це низьковисотний політ та скидання з кабрування. Дальність скидання SDB у такому режимі точно не відома. Але можливо подивитися на досвід з JDAM-ER, точніше на її прототип Kerkanya, скидання з кабрування якої з висоти 600 метрів призвело до скорочення дальності втричі. Тобто для GBU-39 дальність у такому режимі може становити лише близько 30 км, від яких ще необхідно відступити від лінії фронту в тил.
GBU-39 під A-10
Й таким чином, скоріш за все, реальна дальність використання SDB з МіГ-29 може становити у поточних умовах до 20-25 км. А це означає, що навряд авіаційна SDB взагалі потрапляє під дію потужних засобів РЕБ на довго і тому на інерціальній системі ще не встигає накопичитись значна похибка.
Також слід нагадати, що для інших країн така специфіка із GLSDB не має значення. Бо з моменту завершення випробувань у 2019 році, єдиним оператором цієї системи стала Україна, для якої GLSDB була замовлена у вигляді допомоги. А для США навіть можливі проблеми з GBU-39 не є критичними, бо вона розроблялась, як тимчасове рішення та зараз замінюється на GBU-53/B.
Читайте також: Що один з українських виробників говорить про РЕБ рашистів та їхні системи управління
