Пам'яті Героя України Романа Голуба (позивний «Крафтер») Хвилина мовчання 22.02.2025 09:00 Укрінформ Він прагнув тріумфу України
Роман родом з Івано-Франківська. З юних років він був бадьорим і надзвичайно цілеспрямованим.
«Він ніколи не кидав нічого, що починав, незважаючи на труднощі, з якими стикався. Я пам’ятаю, коли був маленьким, Роман міг витрачати багато часу на розв’язування математичної задачі, яка навіть не була контрольною, але він уперто витримував, поки не знайшов рішення», – згадує мама Романа Ольга.
У ліцеї № 21 імені Євгена Коновальця, де він навчався, досі згадують, що він завжди був охайним і любив модне вбрання.
– Роман прийшов до нас у п’ятому класі: русявий, стрункий і на вигляд досить скромний хлопчик. Він мав хист до переконання і міг зорієнтуватися в будь-якій ситуації. Спортом займався помірно, але любив грати з однокласниками у стратегічні віртуальні ігри, – ділиться вчитель історії та класний керівник Романа Ткачук Галина Іванівна.
Згадує, що ще в підлітковому віці відзначився як лідер – мав унікальну здатність згуртовувати однолітків. Він ніколи не відступав, навіть коли суперечки з іншими хлопцями переростали у фізичні сутички. У школі розуміли, що запальний темперамент Роман міг успадкувати від діда, який раніше служив воєначальником.
– У нашій сім’ї і дід, і прадід Романа були військовими, і я дуже хотів, щоб мій син обійшов цю кар’єру. Хотілося, щоб він більше пізнавав світ, дізнавався про індустрію туризму… Але Роман змалку відчував потяг до професії військового: його захоплювала зброя, уважно слухав дідусеві казки, читав про Шухевича та Коновальця. Він постійно наголошував, що Україна є для нього першочерговим пріоритетом, – розмірковує пані Ольга.
Після закінчення школи Роман вступив до Івано-Франківського фахового коледжу технологій та бізнесу. Його мати згадує, що її часто викликали до школи щодо поведінки сина. Однак все, здавалося, змінилося з народженням його молодшої сестрички Маргарити.
– Навчання Роман став відмінником, а згодом потрапив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Різниця у віці 18 років, тому він допомагав мені доглядати за нею: прокидався вночі, оглядав її, сповивав, гуляв. Вони багато часу проводили разом. Згодом народилася Катя. Він обожнював їх обох. Коли у нього був вихідний на роботі, Роман поспішав до сестер з подарунками. Я навіть сварився з ним, бо він всю зарплату витрачав на іграшки для дівчаток, – розповідає мама.
Він вступив на службу на початку повномасштабного вторгнення. Він заявив про намір знищити росіян, керуючись простою мотивацією – захистити свою родину та друзів.
«Я поїхав з рідного міста до Києва – просто сів у волонтерську машину, навіть не знаючи, куди мене заведе доля», – поділився Роман в інтерв’ю «Батальйону Свободи».
Опинившись у столиці, він вступив до добровольчого батальйону «Свобода». За словами Романа, процес був простий — він приїхав і поцікавився, чи потрібна допомога, а наступного дня виконував завдання. Він довго приховував, що в плечі має пластину, яка обмежує його рухливість.
Свій перший бій Роман пережив в Ірпені. Повідомляється, що його позивний «Крафтер» був натхненний його прихильністю до відеогри «Майнкрафт». Згодом разом з іншими добровольцями став частиною Національної гвардії України. Спочатку він служив старшим кулеметником, згодом дослужився до командира інженерно-саперного відділення. Він також наважився на повітряну розвідку, оскільки мав на меті підготуватися до будь-яких викликів, які може поставити війна. Він неодноразово отримував поранення та струс мозку, але в лікарнях пробув недовго. Він відчував сильне почуття обов’язку щоразу повертатися на передову.
“Поки ти здоровий, ти повинен боротися”, – стверджував Роман в інтерв'ю.
– До війни він любив дорогі автомобілі, зустрічі з друзями, симпатичну дівчину, модне вбрання, мав унікальну манеру спілкування та харизматичну зовнішність. Він воював, як герой у кіно: завжди на передовій, завжди готовий прийти на допомогу своїм товаришам — і фізично, і емоційно, не відступаючи, — ділиться про Романа брат із позивним «Бургер».
Разом вони вели жорстокі бої в Сіверсько-Донецьку, Зайцевому та Бахмуті. Роман швидко навчався, набуваючи численних військових навичок і володів чудовою особистою та військовою харизмою. Навіть серед хаосу війни він зберіг своє почуття стилю. Тому товариші досі ніжно називали його головним обличчям Нацгвардії.
– Камера його любила, а він жив, як на екрані. Коли ми виїжджали з Воронового (село в Луганській області, поблизу Сіверсько-Донецька), він ніс найважчий вантаж — «НЗЛА». Він задихався, лаявся, але вистояв. Коли поблизу детонували гранати та міни, він завжди залишався неушкодженим. Ми навіть жартували, що «Крафтер» володіє магічною аурою
Источник: www.ukrinform.ua
