Пам’яті музиканта та бойового командира Андрія Чепіля (позивний «Кріс»)

Пам’яті музиканта та бойового командира Андрія Чепіля (позивний «Кріс») Хвилина мовчання 15.10.2023 09:00 Укрінформ Воїна поховали під звуки трембіти, яка «оживала» в його руках

«Ти не вирішуєш: воно само тебе знаходить. У мене взагалі сім’я творча: тато — артист, тож я з першого класу ходив на народні танці, пізніше — в музичну школу. Художня самодіяльність почалася з 7-8 класу, а може, і ще швидше». Так про себе розповідав Андрій Чепіль у 2018 році в одному з інтерв’ю, присвяченому музиці.

Андрій родом з Івано-Франківська. Щойно у музичній школі він опанував сопілку, викладач порадив взятися за кларнет. Запевняв, у Андрія особливий талант. Вже пізніше він самотужки опанує гітару, трубу та клавішні, бо на запитання «Ким ти хочеш стати?», упевнено відповідав «Як тато».

«Коли Андрій закінчив музичну школу, я купив йому саксофон, бо він дуже хотів опанувати і цей інструмент. Спочатку вчився у друзів, останнім часом брав платні уроки в одного з американських саксофоністів, бо він дуже хотів круто грати джаз. Планував навіть їхати в Америку, щоб там навчитись», – розповідає батько Андрія Ігор Чепіль.

Пригадує, син мав чудову вдачу. Де б не був, біля нього об’єднувались люди, бо вмів жартувати, співати, веселитись. Словом, був душею компанії.

«Коли Андрій їхав зі строкової служби з Києва, за ним приїхали пів потяга гостей. Коли він лише приїжджав додому, друзі відразу сходились. Часто їздив на фестивалі. Вдома його практично не було. Лише мав вільну хвилину, то займався на інструменті, або їхав у гори, або на фестивалі», – пригадує Ігор.

Трембітою захопився, коли йому запропонували місце у фолькрок-гурті «КораЛЛі».

«Мишко (Мишко Адамчак – фронтмен гурту «КораЛЛі», – авт.) тоді сказав Андрію, що в гурті немає трембітаря, і, якщо Андрій за два дні навчиться грати, його візьмуть до себе. Андрій взяв трембіту і вона за два дні в його руках зазвучала», – згадує батько.

З гуртом «КораЛЛі» Андрій виступав майже 6 років. Окрім цього, Андрія знали як лідера «Студентського братства», учасника Революції Гідності та активного пластуна. У Пласті Андрій перебував разом зі своїми братами – старшим Віталієм та молодшим Орестом. Після 24 лютого усі троє стали у лави ЗСУ, а ще були взірцем та прикладом для наймолодшого брата Ігоря, який закінчує 11 клас.

Спочатку Андрій служив кулеметником, брав участь у звільненні Ізюма та Купянська на Харківщині. Потім разом з Орестом служили у 47-й окремій механізованій бригаді «Магура». Старший сержант та командир бойової машини Бредлі (основна бойова машина піхоти, що перебуває на озброєнні механізованих військ армії США – авт.) Андрій Чепіль пройшов спеціальні навчання в Німеччині. На фронті його знали як командира із позивним «Кріс».

«Чому «Кріс»? А пам’ятаєте пісню: «Ой у Львові, на Високім замку, там соловейко собі заспівав, там молодий жовнір, стоячи на варті, сперся на кріса та й ся задумав». «Кріс» – це рушниця. Він був міцним і сталевим, як кріс. Андрій взяв собі цей позивний, бо у час війни змінив свій музичний інструмент на більш потужний», – пояснює батько Андрія.

Пригадує, востаннє він отримав повідомлення від сина 27 червня 2023 року. Тоді він написав «Виїжджаю з хлопцями на вихід… Люблю вас дуже».

«Коли він став командиром відділення, взводу, повів людей за собою. Він був з тих, хто вмів людей запалювати і мотивувати власним прикладом. Він був із тих, хто першим йде у бій… Упевнений у собі, твердий у діях та думках попри те, що був творчої натури», – розповідає бойовий медик із позивним «Магура».

Каже, на передовій Андрій часто грав на гітарі та співав.

«Зазвичай співав українські пісні, повстанські. Але чим ближче до фронту, тим менше було повстанських пісень, бо це завше дуже сумно», – каже «Магура».

«Андрій чудово володів зброєю», – запевняє його побратим із позивним «Француз». Він теж був у тому бою, який став для Андрія останнім.

«Він йшов у числі перших. Ми йшли на штурм, але потрапили в засідку. Я пам’ятаю два підриви і кулеметні розрахунки, від яких загинули наших 4 хлопці», – розповідає «Француз».

За його словами, українським бійцям вдалося майже впритул підійти до ворога.

«Це була кулеметна засідка. Бій було чутно навіть мені, за 700 метрів від хлопців. Нас чекали, тому підпустили максимально близько… Останні слова Андрія були про те, що він поранений, що ворог дуже близько. Наступного разу він вийшов на зв’язок і сказав, що втрачає свідомість», – говорить «Магура».

Через три тижні побратими Андрія повернулись на місце бою. Втім, ворог уперто не давав винести тіла.

«Я зі своєю групою, а нас було четверо, витягували тіла під обстрілами», – каже «Француз».

«Ореста не було в тому бою. Перед останнім виходом він отримав поранення і перебував у госпіталі. Орест казав, що нізащо б його не залишив, навіть якби довелося загинути разом із братом», – говорить Ігор.

Андрій Чепіль загинув 28 червня поблизу села Роботине на Запорізькому напрямку ще з трьома побратимами під час виконання бойового завдання зі штурму ворожої позиції. Хлопцю було 29 років. Його два рідних брати продовжують захищати Україну на фронті.

У Андрія залишились батьки, молодший брат Ігор та дружина Богдана, теж музикантка. Представники «Пласту» вручили рідним «Залізний хрест» – найвищу пластову відзнаку, якою посмертно нагороджено Андрія.