Пам'яті старшого стрільця-оператора Миколи Остап'юка (позивний “Остап”) Хвилина мовчання 18.06.2025 09:00 Укрінформ Він прагнув забезпечити перемогу у війні для своїх дочок
Микола Остап'юк народився 27 травня 1993 року в селі Яблуниця Івано-Франківської області. Походячи з багатодітної родини, батьки змалку прищеплювали своїм дітям цінності наполегливої праці та готовності допомагати іншим.
«З раннього віку він вирізнявся щирістю та безмежною енергією. Його оточували численні друзі, оскільки він мав талант підтримувати та втішати, коли це було потрібно. Він цінував життя, високо поважав старших і виявляв безмежну любов до своєї родини. Відданий батько двох дочок, він був добрим, життєрадісним і завжди готовим простягнути руку допомоги», – так згадувала про свого брата його сестра Анна.
У 2012 році його призвали на військову службу, а через два роки мобілізували до зони антитерористичної операції.
«Час, проведений в АТО, змінив мого брата. Після повернення до цивільного життя після демобілізації йому було важко знайти свій шлях, але його серце прагнуло армії. Він мріяв про перемогу і робив усе можливе, щоб пришвидшити її, а також мріяв про подорожі з доньками, оскільки вони були його найбільшим джерелом мотивації», – згадує Ганна.
Відповідно, у 2016 році він вступив на військову службу за контрактом у Краматорську, де оселився та здобув вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент».
Анна зазначила, що її брат був настільки чутливою душею, що просив її не повідомляти матері про його присутність на передовій.
«Я хвилювалася за її здоров’я; я не хотіла обтяжувати її тривожними новинами. Щоразу, коли вона запитувала: «Чому немає контакту?», я вигадувала історії, щоб захистити її почуття, і нам доводилося разом з цим справлятися», – з ніжністю згадує жінка.
Микола був досвідченим солдатом, який сумлінно служив багато років. З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації він дослужився до звання старшого солдата, старшого стрільця та оператора стрілецької роти у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. За словами Анни, його товариші пам'ятають Миколу як рішучу людину, яка характеризувалася непохитним оптимізмом. Він часто зазначав: «Ми переможемо орду загарбників, і все буде добре».
На жаль, 22 серпня 2024 року родина отримала сумну звістку – доблесно захищаючи Україну від російських окупантів, Микола Остапюк загинув поблизу міста Вугледар у Донецькій області.
«Я люблю його, безмежно вдячна і безмежно пишаюся своїм братом. Він був люблячим батьком, відданим сином, найкращим братом, мужнім воїном і справжнім патріотом, який пожертвував своїм життям за свою родину та нашу країну», – з гордістю висловлює Анна.
У солдата залишилися дві доньки.
Його родина подала петицію на сайті Президента з проханням посмертно присвоїти Миколі Остапюку звання Героя України.
Вічна шана Герою!
Фото з сімейного архіву та сторінки Ганни Бобик у Facebook
Пам'ять Смерть Хвилина мовчання
Источник: www.ukrinform.ua
