Дуже схоже, що у США прийняли дуже прагматичне та логічне рішення – замість створення нових далекобійних ракет “повітря-повітря” використати те, що вже розроблено. І якщо ракети “повітря-повітря” регулярно використовують, як зенітні, чому безліч прикладів, включно із Р-73 на ЗРК “Оса”, то чому не зробити навпаки.
Наприклад, не інтегрувати далекобійну зенітну ракету SM-6 (також відома, як RIM-174 Standard ERAM), яка має дальність ураження повітряних цілей, за більшістю джерел, 370 км до номенклатури озброєння винищувачів. І з огляду на фото, які з’явилось у мережі, робота у цьому напрямі ведеться.
Читайте також: Щоб заміна Abrams і Bradley не була одразу “мертвою”, фахівці з США переймають досвід військових ЗСУ
SM-6 під крилом F/A-18 (фото: @Justin_Br0nk)
Самі фото з’явились завдяки спотерам, які помітили незвичне озброєння літака. І те, що на фото саме SM-6 немає жодного сумніву, єдине – з ракети звісно зняли прискорювач.
При цьому така інтеграція навряд потребуватиме дуже значно часу. Бо у SM-6 використано цілий ряд рішень та компонентів з AIM-120 AMRAAM, яка вже давно на озброєнні. Зокрема мова йде про радіолокаційну головку самонаведення, яка була взята саме з цієї ракети, але отримати вдвічі більшу антену. А це, скоріш за все, означає, що система комунікації літака та ракети, як на пілоні, так і у повітрі могла залишитись без суттєвих змін.
Маємо нагадати, що в AIM-120 реалізована система наведення, коли літак передає на ракету уточненні дані щодо місцеположення цілі, і лише при наближені до неї ракета має захопити її власною радіолокаційною головкою самонаведення. Також варто зазначити, що AIM-120 підтримує наведення на перешкоду, тобто може працювати у пасивному режимі.
Колір SM-6 прямо говорить, що поки це експеримент (фото: @StinkJet)
На практиці інтеграція SM-6 до винищувачів означає величезний стрибок у дальності знищення повітряних цілей. Якщо з землі SM-6 досягає дальність 370 км, а для удару по землі – 460 км, то при пуску з повітря її дальність польоту буде вочевидь більшою за 500 км. І це проти AIM-120D зі 180 км. А те, що SM-6 може бити по наземних цілях, зокрема чудовий кандидат у цілі – радіолокаційні станції, робить її універсальною.
Звісно, якщо говорити про атаку повітряних цілей на дальності понад 500 км, то необхідно враховувати те, що це дійсно вкрай складно. Бо за від моменту пуску до досягнення максимальної дальності пройде доволі значний, у категорії сучасного повітряного двобою, час.
Наразі невідомо, скільки SM-6 летить на максимальну дальність, бо все що є – максимальна швидкість у 1,2 км/с. Але це пікова швидкість твердопаливної ракети, яка спочатку прискорюється, а потім летить за інерцією. Навіть якщо уявити, що середня швидкість 1 км/с, то свої виключно умовні 500 км ця ракета подолає за 8,3 хвилини. А за цей час навіть дозвуковий стратегічний бомбардувальник типу Ту-95 спокійно пролетить близько 100 км. В реальності – ще більше. Тому й забезпечувати передачу даних щодо цілі на ракету знадобиться доволі довго.
У будь-якому випадку SM-6 для літаків виглядає, як дуже цікавий багатофункціональний інструмент, який відкриває абсолютно нові горизонти. А те, що експерименти з SM-6 проходять на F/A-18, прямо вказує на те, що вони проводяться в інтересах ВМС США, для яких Super Hornet залишається основним палубним літаком.
Читайте також: Франція проведе спецнавчання, як завадити російській РЕБ глушити GPS