Іван Уривський перетворює Маріуполь на Ітаку у виставі «Одіссея. Меотида» 25.07.2026 10:00 Укрінформ
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочинає сезон разом із 1-м корпусом Національної гвардії України «Азов»
У день 170-ї річниці Івана Франка Національний академічний драматичний театр його імені у Києві відкриває сезон прем’єрою вистави «Одіссея. Меотида» під керівництвом режисера Івана Уривського. Ця постановка поєднує переосмислення відомої поеми Гомера та історію захисників Маріуполя в контексті сучасної повномасштабної російсько-української війни. Ідея вистави належить 1-му корпусу Національної гвардії України «Азов».
Укрінформ поспілкувався з творчим колективом щодо роботи над новою постановкою. Матеріал інтегровано в огляд репертуарних вистав флагманського столичного драматичного театру, що присвячені темам ветеранів та захисників. Відправною точкою обрано «Трьох товаришів» Юрія Одинокого, не оминаючи й нещодавні роботи Давида Петросяна: «Поліандрія» та «Троянство».
П’ЄСА ПРО НЕПОХИТНЕ ПРАГНЕННЯ ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКИЙ МАРІУПОЛЬ СТВОРЕНА ЧИННИМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ
Актор Даніїл Мірешкін та драматург Олексій Доричевський – військовослужбовці. Фото надано театром
«Одіссея» – це розповідь про повернення, – нагадує Олексій Доричевський, автор п’єси, за якою ставиться вистава «Одіссея. Меотида». Драматург є військовослужбовцем 1-го корпусу НГУ «Азов» з позивним Фіш. Меотида ж – це стародавня назва Азовського моря, вживана давніми греками та римлянами.
«Для «Азову» Маріуполь – це дім, так само як для Одіссея, який був вимушений залишити свою землю. Війна триває, але, подібно до Одіссея, ми також обов’язково повернемося додому. Це головна ідея нашого твору», – ділиться Олексій, який приєднався до ЗСУ у 2023 році. Спочатку він служив у батальйоні спецпризначення бригади Сухопутних військ, працював оператором дрона-розвідника, зокрема на Покровському напрямку. Через пів року Доричевський перевівся до відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов».
За словами драматурга, його п’єса, за якою «франківці» активно працюють над постановкою, має складну структуру. Тому неможливо однозначно визначити, чи має вона лінійний сюжет.
«З одного боку, ми взяли класичний сюжет «Одіссеї», він розвивається послідовно. В центрі – Одіссей, усі перипетії пов’язані з ним. Проте в моєму тексті багато рефлексій щодо сучасності, російсько-української війни. Ці події не відображені хронологічно», – розповідає Олексій Доричевський.
Творчий колектив вистави «Одіссея. Меотида». Фото надано театром
Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями захисників Маріуполя. У сучасній частині акцент робиться на переживаннях та емоціях. «Текст ніби постійно обривається. Виникає враження, що між показаними подіями сталося щось іще, але ми точно не знаємо, що саме», – уточнює Фіш.
Він також зауважує, що текст створювався свідомо так, щоб нагадувати уламки чи обгорілі аркуші. Це слугує нагадуванням про ворожі вибухи та атаки, які не припиняються і постійно впливають на нервову систему кожної людини, порушуючи нейронні зв’язки.
«Ми зараз краще пам’ятаємо послідовність подій до 2022 року, ніж те, що сталося після. Тому що наша пам’ять постійно обривається», – констатує драматург.
Досі історію оборони українського Маріуполя у 2022 році в медіа та мистецьких творах розглядали переважно очима цивільних. Натомість творці вистави «Одіссея. Меотида» вирішили переосмислити події з точки зору воїнів, спираючись на оцінки та переживання тих, хто мужньо протистоїть російським загарбникам зі зброєю в руках.
«Ми вирішили, що розповідатимемо нашу історію, а не ворог. Адже добре знаємо, що Росія дуже швидко створює маніпуляції», – каже військовослужбовець відділу стратегічних комунікацій «Азова».
Режисер Іван Уривський. Фото надано театром
Олексій Доричевський відомий за ролями в незалежному Дикому театрі. За десятиліття він написав понад десять п’єс. До повномасштабної війни, у 2017 році, на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави за його п’єсою «Викрадення Європи» (режисер-постановник Андрій Май), створеної за сприяння Goethe-Institut.
З режисером-постановником Іваном Уривським Олексій Доричевський працює вперше, хоча вони познайомилися ще у 2013 році на фестивалі в Криму.
ЗВІЛЬНЕНІ В ЗАПАС, 27 МОБІЛІЗОВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТЕАТРУ ТА БІЙЦІ ВОГНЕВИХ ГРУП
Євген Нищук. Фото Олександра Клименка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка після Євромайдану та початку російського вторгнення в Україну розпочав діалог з глядачами про ветеранів з європейської класики – постановки «Три товариші» за відомим твором Еріха Марії Ремарка, прем’єра якої відбулася 2016 року. Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022 році з’ясувалося, що виконавці ролей Роберта, Отто та Готфріда – актори Євген Нищук, Андрій Романій і Олександр Печериця – стали добровольцями.
Євген Нищук, який спочатку долучився до Київської оборонної кампанії, а потім служив в аеророзвідці на Миколаївсько-Херсонському напрямку, а також на Чернігівщині та Сумщині, після переведення в запас у 2024 році очолив Театр імені Франка. У кабінеті генерального директора – художнього керівника, серед відзнак та пам’ятних речей колективу з понад 100-річною історією, тепер висить і малопомітний для сторонніх солдатський жетон та невелике армійське фото з побратимами.
Світлина Євгена Нищука з побратимами в робочому кабінеті
Коли Євген Нищук вперше грав «Трьох товаришів» після повернення з фронту, він не зміг контролювати свою реакцію в сцені, коли кохана Патриція кличе його дивитися салют. «Усі актори вибігають, починають вибухати петарди – а я починаю всіх розганяти, кидатися вниз, кричати, щоб усі впали на землю, і в мене починається реальний психологічний зрив. Я це пережив», – розповідає співрозмовник.
Станом на сьогодні 27 працівників Театру імені Івана Франка мобілізовані. Четверо вважаються зниклими безвісти, серед них – актор Захар Нечипор. Ще кілька людей служать у добровольчих формуваннях територіальної оборони: вони поєднують роботу на сцені з чергуваннями в мобільних вогневих групах, які патрулюють небо під час ворожих атак. Кілька акторів, штатних і запрошених, працюють у виставах після демобілізації.
Таким чином, столичний театр добре розуміє потребу в обговоренні сучасних складних тем у постановках, враховуючи 13-й рік війни для України. Адже суспільству необхідне взаєморозуміння між військовими та цивільними, а також взаємна адаптація людей з різним досвідом, які прагнуть зберегти свою країну, віру та надію на справедливість і добро, не втративши власного «я».
Режисер Давид Петросян (у центрі) на репетиції «Поліандрії». Фото надано театром
Під час 106-го сезону столичний Театр імені Івана Франка представив дві постановки режисера Давида Петросяна, присвячені взаємному пізнанню та взаємодії тилового світу та тих, хто повертається з війни. За п’єсою сучасного драматурга Сергія Кулибишева ставиться «Поліандрія» – сюрреалістична історія з чорним гумором: після поранення додому повертається до дружини ніби двоє чоловіків. За роки війни у більшості захисників насправді з’являється інше світосприйняття, відмінне від того, яким воно було в мирному житті, – тому жінка часто не готова бачити поруч із собою ніби «іншого» чоловіка.
Вистава «Троянство». Фото надано театром
У резонансному «Троянстві» за п’єсою співзасновника Театру ветеранів Максима Курочкіна Давид Петросян перетворює героїзацію на сатиру.
«Вистава створена за мотивами «Енеїди», проте драматург створив новий твір і досліджує, яким може бути Еней, який повернувся з війни? А він може бути різним: слабким, розбитим, покаліченим, з різною історією. Однак, коли він прийде додому, його важливо зустріти словами: «Ми дочекалися тебе!» – коментує Євген Нищук. – У «Троянстві» ми говоримо про те, що багато хто вже використовує захисників у своїх цілях, наприклад, для отримання грантів. Ми не просто іронізуємо, ми висміюємо цю ситуацію. Так само, як цинічно використовують ветеранів проросійські медійники. «Троянство» – це вибух, це дуже глибока й актуальна вистава, яка показує фальш і лицемірство. Це смілива сценічна історія з іронією для того, щоб у реальності зберігати критичне мислення».
Генеральний директор – художній керівник національного театру зазначає, що постановка багатьох вистав сучасної тематики мотивована запитом не лише українських глядачів, але й міжнародних фестивалів, зокрема Авіньйонського.
МАРІУПОЛЬ – ІТАКА ДЛЯ «АЗОВА», З ІСТОТАМИ, ПЕРЕШКОДАМИ ТА НАДІЄЮ
Актор Ян Корнєв під час репетиції вистави «Одіссея. Меотида». Фото надано театром
Євген Нищук зазначає, що глядачам нової вистави «Одіссея. Меотида» не варто очікувати від Івана Уривського документального формату про оборону «Азовсталі». Адже для режисера надзвичайно важливими є образність та алегорії.
«Ми розуміємо, що театральною мовою та іншими мистецькими засобами ми можемо показувати болючі теми та артикулювати їх. Навіть пропрацьовувати психологічні травми», – підкреслює генеральний директор – художній керівник Театру імені Івана Франка.
І додає: «Захисники й захисниці створюють сучасний реальний образ відваги, добра, любові та здатності покласти життя за свій народ, побратима і святу землю. Тисячі віддали життя, сотні перебувають у полоні. І саме зараз настав час засобами мистецтва, передусім театру, через історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі меседжі та формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості».
Актори Роман Ясіновський та Михайло Кукуюк. Фото надано театром
Дія у постановці розгортається у побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея. В основі вистави лежить протистояння Любові та Смерті.
На шляху героя з’являтимуться міфічні істоти та перешкоди, образи яких оживатимуть завдяки поєднанню сценографії, світла та інших засобів театральної виразності. Поєднання грецької міфології та сучасної театральної мови підкреслюватиме, що прагнення кожної людини повернутися додому та віра в себе залишаються незмінними цінностями в усі часи. Сценограф – Петро Богомазов.
Акторка Марія Рудинська. Фото надано театром
Виконавці у виставі «Одіссея. Меотида»: Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Марія Рудинська, Віталій Ажнов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Роман Ясіновський, Іван Шаран, Іван Довженко, Ян Корнєв, Дмитро Лук’яненко, Ярослав Бондаренко та Яна Поцелуй. Команда поки не розкриває, хто яку роль виконуватиме. Проговорився в радіопередачі Дмитро Чернов – він гратиме Посейдона. Репетиції спочатку відбувалися в Палаці «Україна», а потім перемістилися до театру.
Завдяки метафорам у виставі розкривають тему не лише фізичного повернення героїв, але й внутрішнього. У Гомера рідною стороною Одіссея і місцем майбутнього повернення є острів Ітака. Для «Азова» це – наш український Маріуполь, тимчасово окупований Росією. Але настане час – і над приазовським містом замайоріє синьо-жовтий прапор.
Самченко Валентина, м. Київ
Фото театру та Олександра Клименка
На головному фото – актори Дарія Легейда та Віталій Ажнов
Азов Культура Нищук Театр ЗСУ Театр Франка
Джерело: www.ukrinform.ua