Справа щодо розслідування журналістів про 143 об’єкти нерухомості, що нібито належать братові директора ДБР, стала небезпечним прецедентом. Суд заборонив поширювати зібрану інформацію ще до виходу матеріалу.
Заступниця виконавчої директорки та адвокатка Центру протидії корупції (ЦПК) Олена Щербан назвала цю ситуацію одним із найнебезпечніших прецедентів тиску на журналістів. Вона зазначила, що для ЦПК судові позови не є новим явищем – організація отримала понад 50 таких звернень останніми роками. Багато з них мали ознаки SLAPP (стратегічні позови проти громадської участі), коли позивачі вимагали видалити інформацію, спростувати її або заборонити поширення.
Проте, у справі щодо 143 об’єктів нерухомості ситуація вийшла на новий рівень. Печерський районний суд Києва застосував забезпечення позову ще до подання самого позову. Цим рішенням ЦПК, “Слідство.Інфо” та журналістку Аліну Стрижак зобов’язали не поширювати частину зібраної інформації, хоча значна її частина походила з відкритих державних реєстрів.
«У нас за останні роки було понад 50 різних позовів, і багато з них мали ознаки SLAPP. Зазвичай це вимоги видалити інформацію, спростувати її або заборонити поширення. Але в цій справі ми спочатку отримали ухвалу про забезпечення позову – ще до того, як побачили сам позов. Нам фактично заборонили поширювати інформацію, яку журналісти й аналітики вже зібрали, причому значна її частина була публічно доступною. Для нас це була абсолютно нова і дуже небезпечна ситуація», – розповіла Щербан.
Розслідування стосувалося 143 об’єктів нерухомості, які, за даними журналістів, брат директора ДБР Олександр Сухачов набув у 2018–2020 роках. Зокрема, йшлося про 30 квартир, придбаних у липні 2018 року за ціною від 24,6 до 48,9 тисячі гривень за кожну.
Щербан звернула увагу на хронологію подій. 24 червня ЦПК звернувся до директора ДБР Олексія Сухачова та компанії “Парковий-2” із запитом на коментар. Вже 6 липня суддя Печерського райсуду Сергій Вовк ухвалив рішення про забезпечення майбутнього позову, а 7 липня інформація про заборону стала публічною. Таким чином, від журналістського запиту до судового блокування інформації минуло менш як два тижні.
«Для нас принципово важливо, що все почалося після того, як журналісти зробили те, що й повинні були зробити за професійними стандартами, – звернулися по коментар. І приблизно за тиждень до запланованого виходу матеріалу ми отримали судову заборону. Тобто замість відповіді на суспільно важливі питання виникла спроба через суд не допустити поширення зібраної інформації. У такій ситуації ти розумієш, що йдеться вже не просто про звичайний спір щодо репутації. Це створює механізм, яким потенційно можна блокувати журналістські розслідування ще до того, як їх побачить аудиторія», – наголосила адвокатка.
У відповідь на цю судову заборону вісім українських медіа – “Українська правда”, Суспільне, “Схеми”, hromadske, “Дзеркало тижня”, NV, Bihus.Info та “Телебачення Торонто” – одночасно опублікували розслідування в межах “Ініціативи 143”. За три дні матеріал набрав близько 4 мільйонів переглядів.
За словами Щербан, така солідарність медіа була вкрай важливою. Якби судова заборона зупинила вихід матеріалу, це могло б стати сигналом для інших фігурантів розслідувань, що превентивне звернення до суду є дієвим способом запобігти публікаціям.
«Якби після цієї ухвали розслідування просто не вийшло, це був би дуже поганий сигнал. Це означало б: ось інструмент, який працює, – досить піти до суду і заборонити журналістам публікувати те, що вони знайшли. Саме тому реакція інших редакцій була настільки важливою. Вісім великих медіа одночасно опублікували цей матеріал, а потім до поширення долучилися й інші. У результаті спроба обмежити поширення інформації дала протилежний ефект – її побачила значно більша аудиторія», – сказала Щербан.
Публікація матеріалу не припинила судового протистояння. 22 липня Печерський райсуд відмовився скасувати заборону, а ЦПК заявив, що позов і обмеження на поширення інформації мають на меті тиск на журналістів центру та “Слідства.Інфо”.
Щербан підкреслила, що ухвалення анти-SLAPP-законодавства може стати додатковим механізмом захисту, але саме по собі не вирішить проблему. На її думку, ключовими є стан судової та правоохоронної систем, адже навіть якісні норми не гарантуватимуть захисту, якщо суди використовують для блокування суспільно важливої інформації.
«Ми можемо написати дуже хороший анти-SLAPP-закон, але не можна розглядати його окремо від того, хто і як застосовуватиме ці норми. Якщо залишаються проблеми із судами, правоохоронними органами та впливом на них, один закон не вирішить ситуацію. Нам потрібне продовження судової реформи й зміна підходів до формування органів, які мають величезні повноваження. Бо питання тут не лише в захисті конкретного журналіста чи редакції. Йдеться про те, чи може суспільно важлива інформація взагалі бути оприлюднена без попереднього дозволу тих, про кого вона розповідає», – підсумувала Щербан.